Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Таємниці київського дворика

У музеї Михайла Булгакова відбувся вечір фламенко, що подарував гостям знайомство з одним із найдивніших танцювальних мистецтв
17 липня, 2008 - 00:00
ВІРТУОЗИ З КОЛЕКТИВУ LAS GUAPAS СКРОМНО НАЗИВАЮТЬ СЕБЕ УЧНЯМИ Й НЕ ПРИПИНЯЮТЬ УДОСКОНАЛЮВАТИ МАЙСТЕРНІСТЬ / ФОТО АНДРIЯ ШАРАПИ

Чудового літнього вечора у внутрішньому дворику музею Булгакова розцвіла троянда Іспанії. Дзвеніли гітари, співав жіночий голос, кастаньєти і каблучки танцівниць відбивали ритм — музики, серця, натхнення. Кам’яною стіною вився виноград, живописно спалахували різнокольорові вбрання в м’якому вечірньому освітленні, і легко було уявити себе в Севільї, серед темпераментних іспанців, які зібралися з друзями, щоб співати, танцювати й радіти життю.

Як описати фламенко? Скороминущі миттєвостi краси. Ностальгія за тим, що не збулося. Мрія та спогад. Відображення помаху крила птаха, що летить над водою.

Це не музика, не танець, не пісня, а світогляд і спосіб спілкування — співаки переговорюються між собою, гітара сперечається з ними, танцюристи розповідають свою історію рухами. Фламенко завжди забарвлене сильними емоціями й душевними переживаннями, переважно трагічними: любовна пристрасть, горе, розлука, самотність, тягар повсякденності. А серед шанувальників фламенко поширений жарт: «Якщо танцівник намагається продемонструвати, що він здатний подолати силу гравітації, — це класика. Якщо він зображає, що сила гравітації тягне його до землі, — це модерн. Якщо ж він показує, що готовий віддати життя в боротьбі з гравітацією, — це фламенко».

ДРЕВО ФЛАМЕНКО

Хто ж вони, люди, які зуміли відчути своєю таку незвичайну культуру і відправитися в подорож незнаною територією найскладнішого танцювального мистецтва? Це концертний колектив Las Guapas студії «Школа фламенко». Програма, що показали його учасники — Ольга Островерх, Ольга Шарапа, Світлана Ткаченко, Марія Кучерова і гітаристи Павло Степанович і Павло Косенко, називається Arbol Flamenko — «Древо фламенко».

Вони скромно називають себе учнями, і п’ятий рік поспіль їздять в Іспанію, де старанно осягають фламенко за допомогою професійних педагогів — Хуана Полвільо, Араселі Алькала та інших. Організовують майстер-класи іспанських танцівників у Києві. І навіть навчають самі — в студії є групи для різних рівнів. «Вивчення фламенко стало однією з найзахоплюючих пригод у нашому житті», — кажуть артисти.

Коріння дерева фламенко занурене в товщу віків, запозичуючи елементи різних культур, у тому числі арабські ритми, індійську пластику, циганські мотиви. А гілки дерева — це численні музичні й танцювальні стилі різних областей Іспанії. Чотири стилі — чотири танці побачили глядачі, плюс натхнення і могутній особовий заряд кожної виконавиці. Спів Марії Кучерової, першої в Україні вокалістки фламенко, зачарував вишуканим тембром і гармонією, незвичними слуху, але неймовірно привабливими. А обидва гітаристи з віртуозною майстерністю озвучили сольні твори і акомпанували танцю та вокалу.

До речі, фламенко — це ще й театр масок, магія перевтілення. Розмовляючи після концерту з усміхненими артистками, важко було повірити, що це вони — ті самі, хто щойно живописали рухами і мімікою смуток, суворість і нерозділене кохання.

НЕ ДИВНЕ ЗБЛИЖЕННЯ

Усі події, що відбуваються в музеї, обов’язково пов’язані з ім’ям Булгакова. Відкриваючи «іспанський» вечір, Кіра Миколаївна Питоєва, науковий керівник музею, зазначила, що Булгаков і Іспанія — зовсім не дивне зближення. Перу Михайла Булгакова належить інсценування роману Сервантеса — п’єса «Дон Кіхот», над якою він працював 1937—1938 роками. Працював інтенсивно, глибоко й серйозно занурюючись в тему, складав картотеку й навіть вивчив іспанську мову, щоб читати роман в оригіналі. У Національній бібліотеці Москви зберігається том «Дон Кіхота» на іспанській мові з помітками письменника. Паралельно з роботою над п’єсою відбувалося створення роману «Майстер і Маргарита», і можливо, праві ті булгакознавці, які знаходять в образі Ієшуа Га-Ноцрі риси Дон Кіхота.

А ще в цей самий час Булгаков написав Олені Сергіївні три листи іспанською мовою, ось фрагмент одного з них: «Пишу тобі по-іспанському, для того, по-перше, щоб ти пересвідчилася, наскільки старанно я займаюся вивченням царя іспанських письменників, і, по-друге, для перевірки — чи не дуже ти забула... чудову мову, якою писав і говорив Михайло Сервантес». А підписувався так: «Твій друг Мігель, який поранився списом розлуки». Жартівлива зміна імен свідчить про глибину проникнення Булгакова у внутрішній світ Сервантеса. І про причетність Майстра до всесвітнього братства рицарів без страху й докору.

«НІКОЛИ НЕ РОЗМОВЛЯЙТЕ З НЕВІДОМИМИ»

Ця фраза відкриває роман «Майстер і Маргарита». Так називається і музейний проект, у рамках якого пройшов вечір фламенко. Слова Булгакова в цьому випадку означають: «Відома людина в несподіваному амплуа». Музейники запрошують у гості відомих людей, щоб вони показали нові, не менш яскраві сторони своєї творчості, невідомі широкій публіці.

Ольга Островерх, учасниця групи Las Guapas, відома як мистецтвознавець, педагог із сценографії Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, науковий співробітник Центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. Важлива віха її творчої біографії — книга про Даниїла Лідера «Театр для себе», створена разом із кінорежисером Сергієм Маслобойщиковим. Книга-театр, книга-вистава, книга-портрет — данина пам’яті, поваги, любові Вчителю. Будучи укладачем видання, Ольга запропонувала дуже оригінальний концепт — постачила складний зміст відповідною формою і додатком, де вся бібліографія проілюстрована графікою: картинками, позначками, начерками. Такий підхід щодо ім’я Лідера застосований уперше, щоб показати шлях театрального художника від джерел — народження перших задумів і ідей, їхній розвиток — до створення вистави. А наведені тексти художника й мислителя дозволяють побачити висоту та світло його особистості. І трохи наблизитися до розуміння життя й мистецтва, як розумів їх Лідер.

Дивний вийшов вечір, що вмістив стільки відкриттів, — а в будинку на Андріївському узвозi так відбувається завжди. Простір музею чарівним чином розсовується, але пригадаємо, що це зовсім нескладно для тих, хто добре знайомий з п’ятим виміром. І в маленькому дворику звучать голоси далеких країн, а своє місто відкривається новими дружніми гранями.

Ольга САВИЦЬКА
Газета: 
Рубрика: