«Такий великий і величний»

Одним із найяскравіших представників українського мистецтва кінця XVII — початку XVIIІ століття є Іван Руткович, а найвідомішим і найзнаменитішим його твором є іконостас жовківської церкви Різдва Христового. Раритет перебуває в постійній експозиції Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького.

«Жовківський іконостас — дуже важлива пам’ятка, дуже гарна, дуже цікава, — розповів «Дню» завідувач виставково-експозиційного відділу Національного музею Роман ЗІЛІНКО. — Мені він близький ще з часів навчання, оскільки я писав дипломну роботу по цьому іконостасу. Це правдива перлинка нашого західноукраїнського іконопису. На жаль, пам’ятка збережена не так добре, як Богородчанський іконостас». 

«ЧИ НЕ ПЕРШЕ ЗОБРАЖЕННЯ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО В ГАЛИЦЬКОМУ ІКОНОПИСІ»

Іконостас перебував у Жовкві до кінця XVIII — початку ХІХ ст. Потім його передали до сусіднього села — Нової Скваряви. До Музею Шептицького потрапив 1937 року. Частково був реставрований. А у 1942 — 1943 рр. окремі ікони з іконостаса вже були в експозиції. Над реставрацією працювали Ян Марксен, також — Лідія Паращук та Галина Онишко. І в той самий час іконостасом зацікавилася Віра Свєнціцька (магістр мистецтвознавства, науковий працівник Національного музею у Львові. — Т.К.), яка згодом написала ґрунтовне дослідження, і не тільки по іконостасу, а й по постаті Рутковича. А до того часу про нього згадували Іларіон Свєнціцький (етнограф, доктор філологічних наук, музеєзнавець, дійсний член НТШ, директор Національного музею у Львові. — Т.К.), пізніше — мистецтвознавець Микола Батіг, який працював у музеї, був одним із авторів цієї експозиції, робив путівник по експозиції. Але все ж найґрунтовнішою була монографія Віри Іларіонівни Свєнціцької та кандидатська дисертація, яка вийшла друком 1966 року.

Жовківський іконостас складається з намісного ряду (з дияконськими дверима і Царськими вратами), додаткового (з композиціями Євангельського змісту), ряду неділь П’ятидесятниці, празникового, ряду Моління і пророчого. Увінчувало іконостас розп’яття, під ним було зображено «Зняття з хреста» і сцени «Страстей Господніх».

У роботі над Жовківським іконостасом Іван Руткович проявив себе як видатний майстер пейзажу, неперевершений колорист і чудовий портретист. Окрім того, художник вдався до новацій. Зокрема, йдеться про розміщений над намісним ряд додаткових ікон зі сценами Старого і Нового Завіту, які немовби становлять тематичне продовження ікон намісного ряду. В ряді неділь П’ятидесятниці маляр додав дві сцени — «Явління Христа Марії Магдалині» й «Дорога до Еммауса», використав тему Страстей Господніх.

Але найцікавіша новація — введення в апоcтольному ряді, крім імператора Костянтина, образа Володимира Великого, що сприймається як трактування його рівноапостольності. І це — чи не перше зображення Володимира Великого в галицькому іконописі. 

«ІВАН РУТКОВИЧ, МАЛЯР ЖОВКІВСЬКИЙ, ТАКИЙ, ТІЛЬКО ДАВНІЙ»

Звісно ж, розпитую нашого екскурсовода про біографію Рутковича, якщо така інформація збереглася. «Руткович активно працює з 1680 до 1703 року, це імовірний час смерті майстра. Зрештою, збереглися підписані й датовані твори у цих часових межах, — говорить Роман Зілінко. — Хоча інформації є небагато. Невідомо, де народився. Називав себе маляром білокаменецьким (з Білого Каменя, що на Золочівщині). Можливо, так себе називав за місцем народження. Можливо — за місцем роботи. Навчався в Кам’янці Струмиловій (тепер — Кам’янка-Бузька) в маляра Романа Могильницького. Можна припустити, що йдеться про 1670-ті роки. Там же одружився зі служницею Могильницького — Євою. Очевидно, майстер таким чином хотів залишити талановитого учня у себе в майстерні. Але Руткович 1680 року переїжджає до Жовкви і з того часу називає-ідентифікує себе як «майстер жовківський, маляр жовківський». І часто так підписує себе на іконах. Єдиний цікавий підпис є на іконі Христа Спасителя (1693 року) зі села Солова, яка зараз зберігається у Музеї народної архітектури і побуту у Львові — «Іван Руткович, маляр жовківський, такий, тілько давній». Тобто вже тривалий час перебуває поза Жовквою».

Загалом, говорить Роман Зілінко, про художників другої половини XVII століття знаємо дуже мало: «Тобто виглядає на те, що львівський осередок на той час дещо занепадає. Після Федора Сеньковича, Миколи Петрахновича аж таких яскравих постатей майже не маємо, і десь у 80-ті роки XVII століття формується жовківський малярський осередок, і серед тих майстрів найвиразнішим є Руткович».

З огляду на те, що я доволі багато писала про Богородчанський іконостас (1698—1705), створений за авторством православного ієромонаха Йова Кондзелевича для церкви Воздвиження Чесного Хреста Скиту Манявського, знаю, що це — спільна праця Кондзелевича та його учнів, про що мені розповідала завідувач відділу давньоукраїнського мистецтва НМЛ Марія Гелитович. Тому й цікавлюся цим питанням стосовно жовківського іконостасу.

«Іван Руткович, очевидно, працював із помічниками, працював зі своєю майстернею, — говорить Роман Зілінко. — Ми не маємо таких відомостей, чітко документально засвідчених, але можемо говорити про те, що є кілька речей авторства Рутковича, а є кілька слабших речей — наприклад, окремих постатей апостолів і не тільки, які робив не Руткович. Зрештою, дуже важко відділити, що робив сам майстер, а що — його учні. Могло бути так, що майстер робив композицію-рисунок, учні доробляли, а він міг сам усе викінчувати. Також є інші іконостаси Рутковича чи ті, які приписують Рутковичу. Це, зокрема, іконостас із Крехова з церкви Параскеви, дуже позначений стилістикою Рутковича, хоча на іконах немає підписів майстра. У Волиці Деревлянській на кількох іконах засвідчений його підпис, також — у Волі Висоцькій». 

ОСТАННЯ РЕСТАВРАЦІЯ ЖОВКІВСЬКОГО ІКОНОСТАСУ ПРОВОДИЛАСЯ У 2006 — 2009 РОКАХ

Розпитую Романа Зілінка, скільки артефактів Івана Рутковича загалом є у Національному музеї. Наш екскурсовод каже, що, крім Жовківського іконостасу, у НМЛ є кілька ікон із присілка Волиці Деревлянської — Марошанки: пределла (цокольна ікона) «Явління Христа Марії Магдалині» та вівтарик із Волиці Деревлянської, ікона «Моління» з портретами фундаторів із Потелича (швидше за все, це твір його учня або оточення). Також, на думку Романа Зілінка, й ікона «Борогодиця Одигітрія» з Унева належить до спадщини Рутковича. Є ще низка пам’яток, які з більшою чи меншою вірогідністю можна було би віднести до доробку цього майстра.

Остання реставрація Жовківського іконостасу проводилася у 2006—2009 роках під керівництвом тепер уже покійного Володимира Мокрія, коли вдалося провести ґрунтовну реставрацію всіх ікон. «Я тоді зголосився робити виставку цього іконостасу, — говорить Роман Зілінко. — Не знаю, як мені вдалося. Ідею підтримали пан Мокрій і пані Гелитович. І виставка вийшла чудова. А тепер маємо можливість показувати у постійній експозиції значну його частину — не весь, бо загалом у ньому — близько 90 одиниць. Реконструкція, схема зроблені Петром Лінинським і Вірою Свєнціцькою ще у 1960-ті роки. А ми вже під час приготування цієї виставки разом з Остапом Лозинським і Сашком Бриндіковим зробили графічну реконструкцію, використовуючи сучасні технології, всі ікони, всі різьби сфотографували, змонтували — зробили величезний, майже в половину оригінального розміру, макет...»

Деякі ікони, зазначає Роман Зілінко, втрачені. Можливо, знайдуться. Можливо, десь перебувають. Можливо, вдасться їх ідентифікувати. Але в намісному ряді їх не було. Можливо, й у Жовкві залишилися.  

Також музейник говорить, що це один із найбільших іконостасів, які збереглися до сьогодні: «Чому такий великий і величний? Цьому сприяли й історичні обставини. Він був у Жовкві. Це була резиденція короля Речі Посполитої Яна III Собеського, який як власник міста, очевидно, підтримував усі релігії і всі храми — згідно з його обов’язками як куратора, опікуна. Щодо замовників цього іконостасу і фундаторів маємо зафіксований тільки один підпис на намісній іконі «Богоявлення», що саме цю ікону фундував шевський цех. Інших підписів не маємо, але й інших намісних ікон нема. Але бачимо портрет Яна ІІІ Собеського в постаті Сотника Лонгина. Такий звичай був у церковному малярстві, коли під постатями якогось зі святих могли зображати конкретних людей. Є ще кілька натяків на родину Собеських, що свідчать про те, що й вони прилучилися до того іконостасу. Іконостас почали робити 1697 року, через рік після смерті короля. Але, напевно, якісь кошти могла надати його родина».

Загалом, каже Роман Зілінко, конструкція і склад іконостасу свідчать про те, що майстри працювали на дуже фаховому рівні, бо досить цікаві ідеї є в тому іконостасі. А це означає, що інтелектуальний рівень замовників (церкви, міщан) і виконавців був дуже високим.