Завершення локдауну спричинило неабияку активність музичного життя. Буквально протягом двох-трьох тижнів у різних містах України відбулися знакові прем’єри – тизер «Вишиваного» Алли Загайкевич, контраверсійно-модернові інтерпретації класичних «Кармен» Бізе Андрієм Маслаковим та «Cosi fan tutte» Віталієм Пальчиковим, постановка барокового «Дійства про душу і тіло» Еміліо де Кавальєрі – у Києві; фрік-опера «Орфей у пеклі» Жака Оффенбаха в Харкові... Концертне виконання двох «простонародних опер» Порфирія Бажанського – «Довбуш» та «Біла циганка» у Львівському органному залі займає в цьому ряду особливе місце.
***
Чому? Насамперед тому, що творчість Бажанського – мало відома навіть професійним музикантам. Греко-католицький священник, пасічник (вулик його конструкції дозволив значно збільшити збір меду), збирач галицького фольклору та видавець фольклорних збірок (опублікував понад чотири тисячі народних мелодій!), дослідник, композитор – це була справді ренесансна фігура. Проте його музика досьогодні залишається terra incognita – вона не виконується, не видається, не звучить. Втім, теперішній час у останньому реченні є сенс замінити на минулий. Тому що завдяки ініціативі та наполегливості очільників Львівського органного залу Івана Остаповича і Тараса Демка, віртуозній інструментовці Сергія Вілки, прекрасним солістам, хору та оркестру, нарешті, завдяки підтримці УКФ вона зазвучала.
Але виконання, оприлюднення опер Бажанського – лише перший аргумент вагомості цієї події для української культури. Не менш важливими є принаймні ще два.
***
Перший – окреслення істинних кордонів української музичної спадщини. «Простонародні опери» Бажанського можна вважати оригінальним українським варіантом веризму – напрямку в музично-театральному мистецтві, що з’явився наприкінці ХІХ століття в Італії (Масканьї, Леонкавалло, Чилеа). Впливи веризму відчутні в різних національних оперних школах початку ХХ століття – явні ознаки цієї течії яскраво виявляються не тільки у італійця Пуччіні, але й у французів Массне та Шарпантьє, чеха Яначека, американця Менотті, росіянина Рахманінова. Тепер у цьому ряду – і українець Порфирій Бажанський. Він також пише опери з динамічним сюжетом, сповненим гіперболізованих почуттів та граничних емоційних станів, де головні герої – прості люди, а вокальна мелодика витікає з експресивної мовної інтонації. Олекса Довбуш в опері Бажанського – не стільки герой-опришок, скільки гультяй та ловелас, такий собі карпатський Казанова. Сандра (біла циганка) – викрадена циганами донька боярина. Кохання та зрада, заздрість, ревнощі та смерть – сюжети Бажанського сповнені алюзій до європейських опер, а їхня звукова стихія занурює в поліетнічний карпатський мелос, де чуємо гуцульські трембіти, угорський чардаш, українські коломийки. Бажанський пише ці опери саме тоді, коли оперний веризм є мейнстрімом європейського музичного театру. Але (і це наша трагедія) українська опера була позбавлена власної, національної музично-театральної інфраструктури – театральних та концертних приміщень і труп, імпресаріо та антреприз, мережі музичних видавництв, нотних магазинів тощо. Тому перспектив виконання творів Бажанського (втім, як і Гулака-Артемовського, Сокальського, Лисенка, Вахнянина, Січинського) майже не було. В результаті маємо понівечене тіло української музики та хибні уявлення про неї. Саме тому важливість виконання опер Бажанського у Львівському органному залі важко переоцінити, адже наша музична спадщина виявляється повнішою та різнобарвнішою, ніж це зазвичай вважалося – тільки не відкритою, не оціненою, не почутою. Тепер принаймні одна лакуна заповнена…
***
Ну і, нарешті, останнє. Це щира відданість музикантів Ukrainian Festival Orchestra, Ukrainian Festival Choir, диригента Івана Остаповича та солістів своїй справі, розуміння важливості історичної місії, що покладена на них – і, як результат, чудове виконання. «Простонародні опери», тим більше в концертному варіанті – не така вже й проста справа. В арсеналі солістів – тільки голос і мінімальні можливості акторської гри. Немає декорацій, костюмів, нема навіть театральної завіси! І за таких умов феєрична Лілія Нікітчук (мецо-сопрано) в «Білій циганці» створює два кардинально відмінні образи-характери – молодої сестри боярина Олени та старої беззубої циганки Клуци. Перевтілення було просто вражаючим! Прекрасно виконав роль Довбуша баритон Степан Дробіт. Достойно прозвучало ліричне сопрано Христина Макар (Сандра).
Додаткові складності – це оркестр на сцені (а не в ямі) та акустика органного залу, що висуває спеціальні вимоги і до балансу між солістами, хором та оркестром, і до артикуляції. Однак світова прем’єра успішно відбулась. Українська музика збагатилась колоритними творами, які не тільки заслуговують на концертне виконання, але й можуть бути поставлені у театрі. А поки що можемо слухати і опери Порфирія Бажанського, і безліч іншої мало- або ж зовсім невідомої української класики в додатку Ukrainian live.







