Найбільша і найважливіша частина виховання кожного — це те, що ми даємо собі самі.
Едвард Ґіббон, британський історик, член Парламенту Великої Британії

Театральний екстрим на межі можливого

«Небезпечні зв’язки» у Чернігівському театрі імені Тараса Шевченка
4 лютого, 2021 - 09:59
ФОТО НАДАНО ТЕАТРОМ

Роман «Небезпечні зв’язки» Шодерло де Лакло — один із беззаперечних прикладів літературного твору, що є універсальною для всіх часів, країн і релігій. Честь і лукавство, правда і брехня, щирість і удаваність, свобода і залежність — поняття, які у цьому творі й сьогодні звучать так само гостро й потужно, як і триста років тому. Водночас  «Небезпечні зв’язки» є цікавим посібником із «коханнязнавства», адже багатогранність цього почуття категорично нівелює всі відомі штампи про «хімію», «блискавку» та інші процеси, які стимулюють  симпатії і пристрасть.

Світовий театр, озброївшись образною лупою, тримає цю драму в зоні посиленої уваги ось уже близько 250 років. Столична сцена ще пам’ятає «Небезпечні зв’язки» Сергій Маслобойщикова у Центрі Курбаса (2012 р.) та Андрія Білоуса в Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра (2007 р.), де головні ролі виконували Ігор Рубашкін й Катерина Кістень та, відповідно, Микола Боклан й Оксана Архангельська.

Зі сценічного прочитання роману у листах — саме так означений жанр твору — розпочав мистецький рік Чернігівський академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка. В історію якого прем’єра режисера Андрія Бакірова увійде як вистава на межі екстриму. Адже кошти гранту Українського культурного фонду, який театр виграв у програмі «Культура в часи кризи: інституційна підтримка», надійшли лише наприкінці грудня, коли до заявленої дати прем’єри залишалося менше місяця. Але величезне бажання і злагоджена робота однодумців здатні дивувати неймовірним результатом. Як, власне, сталося і цього разу.

Говорячи про «Небезпечні зв’язки», варто відзначити, що величезну роль тут приділено саме візуалу. Досить аскетичну, але при цьому достатньо функціональну сценографію — різнорівневі конструкції-подіуми, канапи, крісло, стіл — прекрасно доповнюють костюми героїв, розкішні і стильні. Художник Алія Байтенова продумала образи героїв до дрібниць — від висоти перуки до відтінку підборів. А в тому числі і через вбрання транслюється головна ідея вистави: якщо спершу домінуючим кольором одягу усіх героїв, окрім Вальмона, був білий, то поступово на сукнях жіноцтва, що капітулює перед спокусами цього красеня, з’являються  елементи кольору іржі (костюм саме такого кольору носив Віконт). 

Вистава складна технічно: кожна зміна світла, яке тут виконує роль емоційного наголосу, вивірена до долі секунди. Сцена фехтування — для сучасного театру це сьогодні досить рідкісне явище — у фіналі захоплює і переконує: чернігівські актори перебувають у прекрасній фізичній формі.

Спектакль має вікове обмеження і рекомендований глядачам від 18 років. (Один із найбільш провокативних моментів — лист, який Вальмон пише на оголених сідницях дівчини). Історія безчесних аристократів та їхніх численних скелетів у шафі прозвучала обвинуваченням тим, хто, аби потішити власне его, вирішує погратися долями інших, принизити, знищити, розчавити... Фінал її — однозначний і справедливий: Вальмон гине, маркіза де Мертей після страшної хвороби перетворюється на потворну стару. Концептуально, у дусі часу і з чітким закликом до сучасників режисер вирішує фінальну сцену: актори в масках чумного лікаря збираються за столом. Адже вірус — це не лише медичне поняття, але й психологічне, людське, варто оберігати себе від можливого ураження вірусом умовної де Мертей, оскільки здоров’я душевне не менш важливе, ніж фізичне.

У головних ролях Оксана Гребенюк, Сергій Лефор,  Олександр Куковєров,  Ірина Лозовська, Світлана Бойко та інші.

Наступні покази вистави відбудуться  4 і 17 лютого.

Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА
Газета: 
Рубрика: