Тоталітарна кулінарія

Виставка творів Микита Кадана в галереї «Дім Миколи» по-своєму відповідає на це запитання Прихильники нефігуративу з розчаруванням відзначать наявність «оповідальності», проте не зможуть відкинути той факт, що відчуття кольору у молодого автора розвинене добре — всі кольорові плями на полотні гармонійно узгоджені. До того ж опрацьована й фактура: на поверхні полотна то нашаровано корпусно фарби, то продряпано його до грунту. Бажаючі розібратися в тім, який саме сюжет описує картина М.Кадана, можуть закинути йому про недбайливу його розробку, проте не скажуть, що його нема. Так автор підводить до того, щоб ми взагалі не користувалися жорсткою альтернативою, а шукали сенсу зовсім в іншому вимірі.

Доцільніше побачити все очима дитини, цілісним поглядом, яким відзначається найсуттєвіше. Недаремно ще у Біблії говорилося: «Вустами дитини промовляє істина». Майже на кожному полотні художника присутні оченята такого спостерігача, який надає зображуваним подіям прозорої інфантильності. От за нею вгадується парадний «кінний портрет» (тільки куди ж поділася наполеонівська велич?) От архітектурні споруди, де у віконцях нібито фаюмські портрети (тільки подекуди хтось показує язика). Рубенсівська барокова розкіш, здається, скрізь притрушена пилом. Автор неоднозначно заявляє про свою коннотацію до культурологічних сталих ознак, які він вводить до майже ігрової ситуації.

Та нема тут і відвертого балаганного сміху, розважальності. Мабуть, серйозність того, що відбувається в реальному житті, хоч які б химерні обличчя воно показувало, і є тією істиною, яку промовляє серце художника. Зовнішнім поштовхом до такої розмови слугувала кулінарна книга видання 1953 року «Про смачну та здорову їжу». Вже давно тема приготування страв із книжок перейшла до новітніх носіїв інформації, заполонивши телеканали й інтернет-сторінки, рекламно наголошуючи на тому, що це і є головна справа людського життя. «Та невже?» — дивується дитина, яку методично й силоміць вгодовують ложкою з корисною їжею вкупі з корисними думками.

Здавалося б, ну і що з того збігу обставин, що на очі художника потрапила антикварна річ? Хотілося б бачити у використанні матеріалу часів тоталітаризму лише випадковість, але у мистецтві все складніше. Можна жартома назвати експозицію «Тоталітарна кулінарія», можна говорити, що зараз не так, як у минулому, і зростає добробут, і квітне демократія... Проте маленький хлопчик на картині Микити Кадана ніби не вірить своїм очам, своєму щастю, і розгублено стоїть поряд з шикарним натюрмортом з яскравих овочів, фруктів і смаженого поросяти, стоїть окремо, не сміючи доторкнутись.