Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Трагедія Бабиного Яру

Про одну незавершену книгу Віктора Некрасова
28 вересня, 2006 - 00:00

Назву урочища Бабин Яр на тогочасній околиці Києва, тепер відому всьому світові, на першому етапі (1943-1966), коли ще «не було дозволено бути сміливими» (за словами З.С. Паперного), врятували від забуття декілька осіб. Передусім потрібно назвати імена Іллі Еренбурга, Василя Гроссмана та Льва Озерова, укладачів і авторів «Черной книги» (1946), виданої в багатьох країнах; Віктора Некрасова, який надрукував у «Литературной газете» 10 жовтня 1959 р., в «Йом Кіпур» (Судний день) статтю «Почему это не сделано?»; Євгена Євтушенка, який опублікував 19 вересня 1961 р. в «Литературной газете» вірш «Бабий Яр» («Над Бабьим Яром памятников нет…»), який відразу ж став знаменитим; Дмитра Шостаковича, автора Тринадцятої симфонії, що стала «першим звучним пам’ятником Бабиному Яру» (1962, на слова Євтушенка) і Анатолія Кузнецова, автора роману-документа «Бабий Яр» (1966), однак постаті неоднозначної і з усіма обмовленнями.

15 серпня цього року в ЦБЛ відбувся вечір Євгена Євтушенка, присвячений скорботному ювілеєві — 65 м роковинам трагедії в Бабиному Яру. У виступах Є. Євтушенка та президента фонду «Всесвітнього форуму пам’яті Голокосту» В. Кантора прозвучали всі згадані імена першовідкривачів цієї трагічної теми, окрім імені Віктора Некрасова. Як швидко все забувається… «Тепер не время помнить, — говорив Шуйський у «Борисі Годунові» Пушкіна. — Советую порой и забывать».

Тим часом автор «В окопах Сталинграда» був не лише одним із першовідкривачів цієї теми, він понад 15 років боровся за увічнення пам’яті жертв трагедії в Бабиному Яру, аж до свого від’їзду у вимушену еміграцію у вересні 1974 року. Бабин Яр, за словами близького друга письменника А.С. Берзер, став «частиною власного життя Некрасова — особистого, суспільного, громадянського та письменницького». Саме завдяки Некрасову вдалося врятувати це страшне місце від повного знищення й забуття.

Він збирав матеріали для книги про цю трагедію єврейського народу. Він писав про це в статтях, книгах, в офіційних листах, адресованих до партійних органів. Він був організатором легендарного мітингу в Бабиному Яру 1966 р., приуроченого до 25-х роковин трагедії, на якому, окрім самого автора книги «В окопах Сталинграда», виступили українські письменники І. Дзюба, Б. Антоненко-Давидович та інші.

На запрошення Некрасова на мітинг із Москви приїхали його друзі, письменники та правозахисники — В. Войнович, Ф. Свєтов, П. Якір. Мітинг знімала група українських кінематографістів на чолі з Г. Снєгірьовим та Р. Нахмановичем.

Некрасов згадував про цей мітинг: «Люди плакали, було багато квітів. Я сказав декілька слів про те, що тут повинен стояти пам’ятник. Потім виступив Дзюба з хорошою, розумною, гіркою промовою, що час покласти край взаємній нелюбові українців і євреїв, що це ганьба. Чути було погано, ніяких мікрофонів у нас не було… Потім з’явилася міліція і всіх вельми ввічливо, але розігнала. Те, що зняли кіношники, у них відібрали. І ніхто цього так і не побачив».

Гелій Снєгірьов у своїх книгах «Роман-донос» і «Автопортрет 66», рукописи яких вдалося вирвати з архіву КДБ й опублікувати лише в 90-х роках, детально описав історію цього так званого «сіоністського зборища».

У книзі про Київ «Записки зеваки» (1975), написаній відразу ж після від’їзду в еміграцію, Некрасов згадував: «Боже ж ти мій, скільки разів мені згадували цей Бабин Яр. І в незліченних партслідчих, з якими звела мене доля, і на парткомісіях, і на бюро райкомів, міськкомів, обкомів… «Розкажіть, що у вас там сталося в Бабиному Яру!» — «А нічого не сталося, просто я зробив те, що повинні були зробити ви — райкоми, міськкоми, ЦК — в день 25-х роковин загибелі ста тисяч, як ви тепер кажете, «радянських громадян», прийти й сказати те, що замість вас сказав я, — буде тут пам’ятник! — що сказав Дзюба — час покласти край цій ганебній ворожнечі. Ви не прийшли — не захотіли, забули — прийшли й сказали ми…»

Тим часом цей мітинг знімали не лише українські документалісти, його знімала також і кіногрупа з «Моснаучфильма».

Це — детективна історія. Через сорок років я розшукав деяких учасників цієї групи. Оператор цієї групи В.Л. Лунін мені розповів, що група знімала фільм для закордону про життя євреїв у СРСР на замовлення Ізраїлю та АПН, і в цей день, 29 вересня, він знімав мітинг у Бабиному Яру. Зняті московською групою матеріали ніхто не вилучав, їх було передано на московське телебачення, але фільм не було змонтовано, спочатку були складні переговори із замовниками, а потім, доволі скоро, почалася Шестиденна війна. Можливо, матеріали для цього фільму, який не відбувся, потрапили до Ізраїлю, або до Норвегії, куди поїхав режисер фільму Р. Гольдін? Їх потрібно шукати… Лунін знімав також і виступ Некрасова на мітингу, але ці епізоди не збереглися.

Деякі епізоди мітингу — стіна єврейського цвинтаря з плакатом російською мовою та мовою ідиш і виступ Д.М. Пронічевої, однієї з небагатьох тих, котрі врятувалися з цього пекла, потрапили до іншого фільму: «Мы здесь родились» (сценарій Б.С. Шейніна), але ця детективна історія потребує окремої розповіді та подальших пошуків.

…17 січня 1974 р. в київській квартирі Некрасова було зроблено обшук, який тривав майже дві доби — 42 години. У нього було вилучено багато рукописів, книг, часописів і різних предметів (друкарську машинку, магнітофон, фотоапарати та фотоальбом), які було складено в сім лляних мішків. У протоколі обшуку під № 44 вказано: «Альбом для фотографій у поліетиленовій обкладинці білого кольору: 24,5 х 17,3 х 1,5 см, на лицьовій стороні якого від руки барвником чорного кольору видно (?) текст «Бабин Яр». На першому аркуші альбому наклеєно вирізку тексту В. Некрасова за назвою «Почему это не сделано?». На 15 аркушах фотоальбому приклеєно світлини пейзажів околиці міста і знімки цвинтарів із поваленими пам’ятниками. У кінці альбому вкладено 15 фотографій із аналогічними цвинтарними пейзажами». І далі приписка: «Альбом зі світлинами знаходився на нижній полиці книжкової шафи в робочому кабінеті».

Що можна додати до цього бездушного протокольного і малограмотного опису важливого документа, зробленого рядовим працівником КДБ?

Про це сам Некрасов написав незадовго до від’їзду в еміграцію у статті- памфлеті «Кому это нужно?»: «У мене забрали недописану ще роботу — невелику, але дуже важливу для мене — про Бабин Яр, про трагедію 41 го року,про те, як зрівняли після війни з берегами яр, глибиною в сорок метрів, замили його і мало не забули, а потім на місці розстрілу поставили скромний камінь… І ось рукопис забрали, і альбом з моїми фотографіями Бабиного Яру на всіх етапах його замивання також забрали. І плівку теж…»

Через багато років я запитав СБУ про долю вилучених у Некрасова матеріалів і книг. Мені офіційно відповіли, що все спалено. Але я не вірю цій відповіді, оскільки несподівано почали випливати деякі рукописи письменника, вилучені в нього при обшуку.

Тема Бабиного Яру не залишала Некрасова й після від’їзду його в еміграцію. Він до неї повертався в статтях і в книгах, у виступах на «Радіо Свобода» і в різних інтерв’ю для преси.

29 вересня 1976 року, в 35-ті роковини трагедії в Бабиному Яру, Некрасов приїхав до Ізраїлю та виступив із промовою на траурному мітингу в мошаві Альмагор на Голландських висотах. Про це він писав у книзі «Взгляд и нечто».

У робочому кабінеті письменника в Парижі над письмовим столом завжди висіла велика панорамна фотографія, що відобразила вибалки Бабиного Яру (цей знімок зробив він сам) і маленька світлина пам’ятника жертвам трагедії, встановленого вже після його від’їзду з Києва 1976 року, до якого він поставився різко негативно. Цей «величний» монумент із одинадцяти фігур не влаштовував його передусім за образним вирішенням і через те, що він не відповідав самій сутності трагедії, а також і через те, що його розташовано на значній відстані від справжнього місця розстрілу. До того ж у назві монумента тоді не згадувалися євреї, — офіційно він називається «Радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами в Бабиному Яру» — і лише 1991 року біля його підніжжя було додано дві таблички мовою ідиш і російською.

На жаль, Некрасов не зміг відновити вилучений у нього рукопис про Бабин Яр.

Тут публікується маловідома стаття Некрасова «Бабин Яр, 45 років», написана за рік до смерті й уперше надрукована в газеті «Новое русское слово» (Нью-Йорк, 28 вересня 1986).

Олександр ПАРНІС
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ