Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

«Трагічний тенор епохи...»

Цей Ахматовський рядок згадується напередодні ювілею Анатолія Солов’яненка
21 вересня, 2012 - 00:00
ПАРТІЯ ЕДГАРА В «ЛЮЧИИ ДИ ЛАММЕРМУР» — ОДНА ЗІ ЗНАКОВИХ У ДОЛІ СПІВАКА — ВИСТАВА ДОВГІ РОКИ ПРИКРАШАЛА АФІШУ КИЇВСЬКОЇ ОПЕРИ, А ПУБЛІКА СПЕЦІАЛЬНО ПРИХОДИЛА, ЩОБ ПОЧУТИ А. СОЛОВЬЯНЕНКА
Є.ЧАВДАР ЗАВІДУВАЛА КАФЕДРОЮ СОЛЬНОГО СПІВУ В КИЇВСЬКІЙ КОНСЕРВАТОРІЇ. СЕРЕД ЇЇ ЗОРЯНИХ УЧНІВ БУВ І АНАТОЛІЙ СОЛОВ’ЯНЕНКО (У КЛАС ЄЛИЗАВЕТИ ІВАНІВНИ ВІН ПРИЙШОВ, УЖЕ БУДУЧИ ВСЕСВІТНЬО ВІДОМИМ ТЕНОРОМ, ДОДАВШИ ДО СВОГО ДИПЛОМА ДОНЕЦЬКОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО ІНСТИТУТУ ЩЕ Й КОНСЕРВАТОРСЬКИЙ)

25 вересня знаменитий оперний співак відзначив би 80-ті роковини із дня народження. Анатолій Борисович мав магічне вокальне обдарування, і сьогодні, слухаючи його записи, вчиться нове покоління оперних артистів. Своїми враженнями про співака, який виступав на сцені, і спогадами поза нею ділиться із читачами піаніст і постійний автор «Дня» Олександр МОСКАЛЕЦЬ.

У шкільні роки в нас була гра. Ми приходили до Київської опери на «Запорожця за Дунаєм», коли партію Андрія виконував Солов’яненко. Далі потрібно було дочекатися моменту, коли Оксана, яка чекає на перший вихід Андрія (на дует), погляне вліво за лаштунки. Андрія на сцені ще немає, але хвилюючі пасажі оркестру вже сповіщають появу героя. Так от, потрібно було починати аплодувати якомога раніше, ще до того, як Анатолій Борисович вибіжить на сцену. У цьому була особлива таємниця. Адже в усіх інших виставах співак з’являвся не так несподівано, і публіка все одно кожного разу при виході нагороджувала співака (одного його зі всіх виконавців!) бурхливими оплесками. Але в «Запорожцеві» це було особливим задоволенням — із точністю до такту передбачити момент виходу Солов’яненка й розпочати оплески першим. А там уже зала підхоплювала ваші оплески! Анатолій Борисович широко усміхнувся, коли пізніше я зізнався йому в цій витівці.

Інтерв’ю на радіо й телебаченні, дорогоцінні диски з автографами, подаровані співаком... Інколи хотілося просто зателефонувати, придумавши причину. І ніколи при цьому Анатолій Борисович не переймався такою настирливістю — завжди розмова була задушевною...

У Києві відзначали черговий день народження Івана Семеновича Козловського, який на той час нещодавно пішов із життя. У Будинку вчителя Анатолій Солов’яненко погодився виступити у збірному концерті, а я мав честь акомпанувати йому та іншим солістам. Солов’яненко виступав наприкінці програми. Він заспівав три твори. Але, виходячи на сцену, я відчув «гарячий жар» аудиторії, яка вщерть заповнила залу виключно завдяки Анатолієві Солов’яненку й вітала кожен рух співця оглушливими оплесками. Ми репетирували з Анатолієм Борисовичем перед виходом в артистичній. Співак прийшов заздалегідь і звичним жестом вийняв із «дипломата» сценічне взуття. Він був скромним і невибагливим партнером, який поважає піаніста й не має будь-якої «зоряності». Музика була для А. Солов’яненка понад усе. Яким же щастям було акомпанувати йому «Баладу» і «Пісеньку Герцога» з «Ріголетто» Верді! Адже саме їх мені поталанило чути в театрі ще школярем, уперше прийшовши «на Солов’яненка»! А потім було збережено в записі й чисельних телетрансляціях «Чорнії брови, карії очі»... До речі, того вечора Анатолій Борисович зізнався, що останнім часом йому нерідко доводиться виступати у благодійних концертах, і немає сил відмовитися від таких запрошень.

Згадаймо разом деякі вирази, написані Анатолієм Солов’яненком на прохання столичних журналістів:

• «Шахтарський герцог»... гірники завжди прізвисько дадуть — як припечатають, але «Герцог» я й справді суто шахтарський...»

Тут варто нагадати про деякі риси особистості Анатолія Борисовича. Математика й музика мирно існували в ньому протягом тридцяти років! Викладач нарисної геометрії і... співак! Чи так багато ми знаємо прикладів служителів таких різних муз? Точна, математично вивірена манера мислення й безмежна творчість, натхнення! Доля склалася так, що Анатолієві Солов’яненку довелося пройти довгий шлях до сцени, а його успіхи в науці (працював викладачем на кафедрі інженерної графіки в Донецькому політехнічному інституті) залишилися невідомими широкому колу слухачів. Для мільйонів шанувальників таланту він був знаменитим лірико-драматичним тенором, якому зовсім не обов’язково було знати вищу математику й мати аналітичне мислення. Єдиним схожим прикладом може бути оперна співачка Большого театру Ірина Архипова — творчо мислячий архітектор, за проектами якої звели немало будівель у Москві.

• «Дуже багато дало мені стажування в Мілані. Зі мною займався відомий маестро Дженнаро Барра, який колись співав на італійській сцені разом із Шаляпіним, дружив із Собіновим...» — зізнавався Солов’яненко.

Італійська вокальна школа завжди була найвищим орієнтиром для Анатолія Борисовича. На відкритті кімнати-музею диригента Стефана Турчака співак сказав: «Партія Радамеса в «Аїді» була першою, яку я вивчив у Мілані з Барру мовою оригіналу». Це визнання тенора глибоко шокувало. Невже за весь час у Києві ні в кого не виникла думка поставити «Аїду» спеціально для А. Солов’яненка? Та й не лише цю виставу, а й багато інших. Адже Анатолій Борисович жодного разу не піддався спокусі залишитися за кордоном. Більше того, він навіть не погодився переїхати до Москви і стати солістом Большого театру. І, попри це, так і не заспівав на сцені свого улюбленого Радамеса. Як це назвати? Патріотизмом? Вірністю собі? У будь-якому разі це заслуговує на повагу. Оперні партії класичного репертуару Солов’яненко розучував із Енріко П’яцца, який був асистентом великого диригента Артуро Тосканіні.

• «Без знання найкращих зразків фольклору неможливо уявити собі музично виховану, освічену людину... Народна музика завжди була й залишається найбільшим надбанням кожної нації», — підкреслював тенор.

Анатолій Солов’яненко — уродженець м. Сталіного (нині — Донецьк), російськомовного регіону, який говорив у повсякденному житті переважно по-російськи, — високо проніс прапор української народної пісні й романсу через усе своє творче життя! Зайдіть на УouТube і перегляньте відеозаписи співака в Інтернеті. Як натхненно співав Анатолій Борисович українські пісні й романси на концертах! А ще подивіться художній фільм «Прелюдія долі» (1984 р.), в якому майже документально збережено початок творчого шляху співака. У картині роль Олександра Коробейченка, педагога з вокалу, виконав популярний актор Євген Лебедєв.

• «Оперне та камерне мистецтво завжди доповнюють, урізноманітнюють одне одного, хоча їхньою основою завжди є одна вокальна творчість. Звичайно, легко займатися або тим, або іншим, але збагнення масштабної, монументальної значущості оперних полотен і тонкої, багатої фарбами, великою кількістю нюансів камерної музики невимовно збагачує співака», — стверджував Анатолій Борисович.

У його репертуарі — 17 оперних партій, безліч арій, романсів, українських і російських народних пісень. Географія гастролей Анатолія Солов’яненка була дуже широкою: США, Болгарія, Італія, Румунія, Німеччина, Японія, Австралія, Канада. А найкращими партіями, які ввійшли до золотого фонду, стали: Володимир Ігорович («Князь Ігор» Бородіна), Ленський («Євгеній Онєгін» Чайковського), Альфред («Травіата» Верді), Андрій («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Гуно), Надір («Шукачі перлів» Бізе), Рудольф («Богема» Пуччіні).

Солов’яненко завжди пропагував обидві полярно протилежні частини вокального концертного репертуару — і оперні арії, і романси. Про це свідчать і його чисельні записи (на жаль, не всі з них сьогодні видано). До речі, Анатолій Борисович співав багато неаполітанських пісень, які обожнювала публіка. Ці твори написано не на італійські тексти. Їхня мова — це те, що називається неаполітанським діалектом, а ще частіше — неаполітанською мовою. Прискіплива італійська оперна критика заявляла, що найгіршу неаполітанську вимову мав Лучано Паваротті. У Солов’яненка кожне слово виголошене з душею співака, залюбленого в Італію й такого, котрий неодноразово там побував. А головне — співати ці твори неможливо, якщо вокаліст не має гнучкого й виразного голосу повного діапазону. Адже недарма А. Солов’яненко на світанні своєї співацької кар’єри з успіхом виступив на популярному телевізійному конкурсі «Неаполь проти всіх» (Італія) і став його лауреатом. Його пісня Serate а Mosca потрапила до національного хіт-параду Італії 1965 року, а потім вийшов диск-міньйон (Ricordi SRL 10.369) із двома піснями: Serate а Mosca і Scorre il Volga!

• «Простота в нашій справі має бути геніальною. У техніці співу є безліч таємниць, які потрібно не просто знати, а довести володіння ними до автоматизму. Якщо ж я співатиму, припустімо, про кохання свого героя, а думатиму про те, як мені взяти ту чи ту ноту, це буде фальшиво, — говорив співак. — Узагалі я не можу сказати про себе, що досягнув усього, до чого прагнув: перед великим мистецтвом завжди почуватимуся невігласом».

...На одній із вистав «Бориса Годунова» Солов’яненко співав Самозванця. Господи, чи знав я тоді, що слухаю тенора востаннє? За кілька років цю партію виконував уже інший соліст Київської опери. Поруч у залі сидів інший Анатолій Солов’яненко — Анатолій Анатолійович, син співака. В антрактах ми розмовляли, а в сценах із Самозванцем я не міг утамувати сліз, які наверталися на очі (таку ностальгічну аналогію зберегла моя підсвідомість).

І раптом (29 липня 1999 року) почув по телевізору повідомлення: «Із життя пішов народний артист СРСР Анатолій Солов’яненко. Співак помер від інфаркту»... У цю новину не хотілося вірити. Адже Анатолієві Борисовичу було лише 66 років. Він раптово помер. Прощання було в Національній філармонії України. В останню путь великого тенора прийшли проводити тисячі людей, труну виносили під грім оплесків. Анатолія Борисовича поховали в Козині (Київська область), недалеко від заміського будинку співака...

Олександр МОСКАЛЕЦЬ, спеціально для «Дня». Фото з архіву Національної опери України
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments