Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його.
Іван Огієнко, український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

Тріумф Меріл Стріп і дивацтва конкурсу

16 лютого, 2012 - 00:00
МЕРІЛ СТРІП ЗОВСІМ НЕ ЗАЛІЗНА! ВИДАТНІЙ АМЕРИКАНСЬКІЙ АКТОРЦІ ВРУЧИЛИ ПОЧЕСНУ НАГОРОДУ БЕРЛІНАЛЕ — ПРЕМІЮ «ЗОЛОТИЙ ВЕДМІДЬ» ЗА ЗАСЛУГИ В КІНОМИСТЕЦТВІ / ФОТО РЕЙТЕР
НА ЗЙОМКАХ ФІЛЬМУ «МАШИНА ДЖЕЙН МЕНСФІЛД»: ПРОДЮСЕР ОЛЕКСАНДР РОДНЯНСЬКИЙ І РЕЖИСЕР СТРІЧКИ БІЛЛІ БОБ ТОРНТОН. «Я ЗАДУМАВ ЦЕЙ ФІЛЬМ ДУЖЕ ДАВНО, — ЗІЗНАВСЯ ТОРНТОН. — МЕНЕ ЗАВЖДИ ВАБИЛА ІДЕЯ ЗІТКНЕННЯ КУЛЬТУР...» / ФОТО З САЙТА KINOPOISK.RU

«Найскладніше завжди бути новою», — відповіла Меріл Стріп на запитання «Дня» про найбільший виклик акторської професії.

Приїзд великої актриси для здобуття почесного «Золотого ведмедя» і для презентації фільму «Залізна леді», де Стріп зіграла Маргарет Тетчер, став на сьогодні центральною подією фестивалю.

«Залізна леді» (режисер — Філліда Ллойд) — це кінобіографія найбільш відомого з часів Черчилля прем’єр-міністра Великобританії, знята дуже традиційно. Ллойд (для якої це друга картина за участі Стріп після мюзиклу «Мама Мія!») показує в основному самотню старість Тетчер, яка веде розмови з примарою давно померлого чоловіка. Спогади показано у вигляді флешбеків: дитинство, батьки, перша зустріч із чоловіком, початок, розквіт і занепад політичної кар’єри. Атмосферу доби передбачливо передано через хроніку, де бракує архівів — там використовується постановочне пожвавлення. Словом, нічого видатного, окрім Стріп: із завданням олюднення Тетчер вона впоралася набагато краще за режисера. Актриса настільки вжилася в образ «залізної леді», що тепер фото реальної Тетчер, схоже, сприйматимуться як кадри, що не увійшли до фільму.

Дві досить помітні прем’єри пройшли й в основному конкурсі Берлінале, проте участь «Машини Джейн Менсфілд» (режисер — Білл Боб Торнтон) і «Моторошно голосно й надзвичайно близько» (британця Стівена Долдрі за бестселером Джонатана Сафрана Фоєра) у перегонах за «Золотим ведмедем» викликає деякі запитання. Обидва фільми — типовий мейнстрим, середня голлівудська продукція.

Українських і, ширше, пострадянських спостерігачів «Машина Джейн Менсфілд» зацікавила як американський дебют Олександра Роднянського як кінопродюсера. Роднянський починав в Україні як документаліст, що подає надії, пізніше відбувся як медіамагнат. Торнтон більше відомий як актор, але як режисер — він, по суті, початківець і, вочевидь, тому намагався вибрати безпрограшний сюжет: Алабама, кінець 1960-х, демонстрації проти війни у В’єтнамі, ЛСД, марихуана, традиційне південне сімейство, в якому всі чоловіки або воювали, або готуються воювати (Торнтон, наприклад, грає роль обгорілого на Другій світовій льотчика — ветерана з дивацтвами). Проте не можна сказати, що матеріал йому допоміг: вийшов дуже нехитрий фільм, з прямолінійним гумором і нічогенько зіграними ролями.

А ось Роднянський із цієї історії може вийти переможцем — прагнення Олександра Юхимовича сподобатися всім було помітне навіть у такій дрібниці, як російськомовний переклад — «Машина...» виявилася в цьому єдиною серед конкурсних фільмів. Крім того, американці полюбляють кіно про родинні цінності, про фамільні скелети в шафі, про 1960-ті, а тут ще до всього й стриманий мілітаристський пафос. Хоча всі герої, від бездушного батька до хіпуючого сина, який побував у В’єтнамі, говорять про пережиті на війні жахи, мораль картини все одно прочитується без зайвих опосередкованостей: воювати важко, але почесно, на вояків чекає вдома любляча родина, й їм дістануться кращі жінки. Зацікавлені іменами Торнтона, Родерта Дювалля, Джона Херта, глядачі заповнювали залу, сміялися й аплодували в потрібних авторам фільму місцях. У свою чергу, у фестивальних номерах міжнародних кіножурналів Variety і Screen Роднянському (не Торнтону!) було присвячено розлогі статті. Повторюся, участь фільму в конкурсі фестивального кіно здається вельми сумнівною, але з таким масивним піаром у нашого земляка є всі шанси відбутися в голлівудській кіноіндустрії.

Із «Моторошно голосно й надзвичайно близько» ще більша біда, адже й книга непогана, і Долдрі свого часу переконливо дебютував «Біллі Еліотом», зняв хороші стрічки «Годинник» з Ніколь Кідман, Джуліанною Мур і тією ж Меріл Стріп і «Читець» з Ральфом Файнсом. Можливо, на режисера тиснула відповідальність за екранізацію або вищеописане бажання підкорити американський ринок, але переказ історії про дивне хлопчисько — дослідження життя в Нью-Йорку — вилився в таку приземлену, заштамповану мелодраму, що вся поезія роману пропала марно.

Фестиваль наближається до фінішу. Попереду у глядачів таке випробування, як тригодинний китайський епічний фільм «Рівнина білого оленя», а також багатообіцяюче «Милосердя» одного з кращих німецьких режисерів Матіаса Гласнера і «Милий друг» Мопассана, поставлений в Британії.

Інтерв’ю з Меріл Стріп читайте в найближчих номерах нашої газети.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День», Берлін — Київ
Газета: 
Рубрика: