Кинути роботу для рідного краю і піти на роботу до його гнобителів… єсть справжньою цілковитою зрадою
Борис Грінченко - український лексикограф, письменник, педагог, громадсько-культурний діяч

У тренді

У Львові готова до показу постійна експозиція новоствореного Музею модернізму
13 квітня, 2021 - 10:47

Про концепцію Музею модернізму у Львові, а це — підрозділ Національної  галереї мистецтв імені Бориса Возницького, його створювачі вперше повідомили у серпні минулого року. Але насправді задум виник набагато раніше. Зрештою, потрібен був час і для того, щоби привести до ладу  приміщення, а це — будинок неподалік Палацу Потоцьких, що залишився з кінця 1980-х — після невдалої спроби втілити ідею будівництва підземних ліній трамвая у середмісті Львова, а говорили тоді про це як про львівське метро чи економ-метро.

— Біля  Палацу Потоцьких вирили глибоченну (40 метрів) яму, — згадує генеральний директор ЛНГМ Тарас ВОЗНЯК. — Довкола почали тріщати будинки — включно з Палацом Потоцьких, який розпався на п’ять частин. І тільки після того втілювачі проєкту опритомніли і відмовилися від цієї ідеї, залишивши по собі будинок із силікатної цегли — для львівських «метробудівців».

Це будівля, зведена у стилі радянського баухаузу — з усіма неоковирностями, і ми взагалі довший час не знали, що з нею робити. Навіть міркували про те, щоби знести. Будинок розміщений у задньому дворі Палацу Потоцьких — такий собі рудимент радянський, який отруював загальну атмосферу скверу за палацом. Однак багато чого зі свого життя викидати не можемо. В тім числі — як елементи культурного розвитку чи деградації, можливо, мистецького процесу і будівельних технологій, і таке інше. І в цьому контексті — отака радянська версія баухаузу, а це — німецька школа 1930-х років, яка розробляла естетичні критерії для модерного світу в часи розвитку модернізму, власне, у європейському мистецтві.

Тому було вирішено, що адаптуємо будинок до своїх реалій і покажемо весь процес розвитку модерного мистецтва, а це — майже все ХХ сторіччя, яке розвивалося у цьому тренді. Водночас, якщо пригадуєте, ми робили основну експозицію на Стефаника, 3 — в старій галереї  («День», звісно ж, висвітлював цю подію. Див. публікацію «Зовсім інший музей» у №16 від 22 лютого 2021. — Т.К.). І вона закінчувалася приблизно на 1930-х роках — на подружжі Романа та Маргіт Сельських. І далі нічого не було. А нам хотілося показати величезний період — з 1920—1930-х та  аж до сьогодення — як розвивався мистецький процес у Львові.

Ми вибудували цю парадигму при всьому тому, що дуже часто це виглядало так, начебто у Львові нічого не було — все відбувалося, наприклад, у Києві, у Варшаві, але не у Львові. Насправді ж це не так! І перший, хто це показав, — Богдан Мисюга, котрий зробив у музеї Корсаків у Луцьку прекрасну виставку, власне, львівського модернізму. Після відкриття цієї виставки я абсолютно чітко утвердився в думці, що ми маємо зробити не лише хорошу ситуативну виставку, а постійну експозицію, де б усе це було представлено. Запросив Богдана Мисюгу  (тепер — директор Музею модернізму. — Т.К.) до співпраці. Ми окреслили перелік авторів, робіт, стилів і розпочали роботу. Водночас періодично запускали «пробні кулі». Приміром, зробили виставку Олександра Ройтбурда. Також — Олега Тістола. Тобто зразу привернули до цього начебто неоковирного приміщення увагу.  І публіка, в принципі, зрозуміла, що тут буде щось цікаве!

Експозиція нашого нового музею готова. Через карантин відкриття її відкладається. Але я думаю, що воно, це відкриття, стане ще однією істотною подією року.

Маємо абсолютні перлини, які відкриємо для мистецького загалу. Зокрема, роботи незнаного майстра Осипа Васьківа (1895 — 1972), який працював у Варшаві і Львові, а останні роки життя провів у Делятині  (Надвірнянський район Івано-Франківської області. — Т.К.). Це прекрасний художник-модерніст, який не відставав від тих процесів, які відбувалися в Європі. Досить сказати, що брав участь разом із Казимиром Малевичем у виставці, зробив його портрет у вигляді графіки, а деякі його роботи нагадують те, що робив італієць де Кіріко. Тобто на той час львівські митці були абсолютно в європейському контексті. І ми повертаємо цей європейський контекст до Львова.

Наша нова експозиція починається з 1930-х років. Закінчується останніми роботами Володимира Богуславського, Мирослава Ягоди, Романа Жука, Ростислава Лаха, Тараса Драгана, Івана Франка,  Ігоря Стеф’юка, Андрія Сагайдаковського, Володимира Лободи... Разом із тим, відзначаємо уже тепер класиків модерного мистецтва — наприклад, Любомира Медведя, котрий в цій експозиції має окрему залу, чи Богдана Сороки, чи Євгена Лисика. Й абсолютною зіркою у Музеї модернізму є Карло Звіринський — великий автор і великий вчитель для багатьох модерністів у Львові.

Можливо, продовжимо цю експозицію. Але й те, що зараз показуємо, — це дуже багато. Щодо добору експонатів, то ми, як і у Палаці Лозинського, застосували таку методику: маємо роботи в своїх фондах, також беремо роботи в депозит у самих майстрів або у їхніх спадкоємців, позичаємо й в інших музеях. Наприклад, роботи Осипа Васьківа нам надав крихітний краєзнавчий музей в Делятині, з чого ми надзвичайні раді і горді.

Буде вести й наукову роботу. Плануємо випустити каталог робіт Осипа Васьківа».

Детальніше про нову експозиційну локацію Львівської національної галереї мистецтв — Музей модернізму, а вона на це дуже заслуговує, — у наступних числах «Дня».

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів. Фото з архіву «Дня» та Андрія КУБ’ЯКА
Газета: 
Рубрика: