Суспільство без віри і любові втрачає здатність розрізняти добро і зло
Євген Сверстюк, український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ

Українці на радянських плакатах

Як ідеологія використовувала символи ідентичності у своїх цілях
11 березня, 2021 - 16:40

Відомо, що характерною рисою тоталітаризму є його проникнення у різні сфери життя, зокрема повсякдення. Плакати не стали винятком. І йдеться не лише про ті, що містять пропагандистські заклики, а й, наприклад, про афіші в цирку. Доктор мистецтвознавства Василь КОСІВ нещодавно провів лекцію про чоловічі образи українців у плакатах 1945 — 1989 років, розповівши, як саме в них реалізовувалася ідеологія (лекція відбулася в межах серії «Гендерні виміри просторів модерності», що організована у співпраці Центру міської історії з Українською асоціацією дослідниць жіночої історії за підтримки Фонду ім. Г. Бьолля, Бюро Київ — Україна). Як саме з’явився перший український радянський політичний плакат? Як у плакатах зазвичай зображали чоловіків-українців? І як саме видозмінився образ козака в останні роки радянської влади?

ШАБЛОНИ І СТЕРЕОТИПИ

«У липні 1918 року в Москві було видано плакат «Царь, поп и кулак» відразу десятьма мовами, в тому числі й українською. Цей плакат потрапив в Україну і був тут двічі перевиданий... До плаката було внесено деякі зміни: куркуля-росіянина замінили на куркуля-українця. Так з’явився перший український радянський політичний плакат», — Василь Косів навів цитату із альбому «Український радянський плакат», упорядниками якого є Б. Бутник-Сіверський та А. Кожухов. За тим самим «лекалом» плакати створювали й для інших республік, просто змінюючи мову й додаючи певні ідентифікаційні деталі. У випадку українців нею ставала вишиванка або вишивка на комірі.

Як зауважив Василь Косів, був час, коли українські художники протестували проти цього. Наприклад, у доповіді Олександра Долотіна під час дискусії Спілки художників ідеться: «Невже українські художники, живучи на Україні, не в змозі створити свій образ українки чи українця, а повинні шукати в московських плакатах?» (1959 р.). Більш того, критикувало такий підхід навіть саме керівництво, аргументуючи це тим, що, представляючи ці плакати на міжнародних виставках, потрібно було, мовляв, показати «різноманітність проявів щастя в СРСР».

Однак попри всі намагання, «шаблонами» користувалися довго. Наприклад, це добре помітно щодо ролі жінок, яка не змінювалася упродовж тривалого періоду. Якщо це плакат про селянство та робітництво, то саме жінці відводилася роль працівниці сільського господарства. Коли ж додавався ще й представник інтелігенції, то його зазвичай уособлював чоловік. Якщо це парні плакати, де щось рекламують, то за жінкою — село, а за чоловіком — заводи і промисловість. На плакатах щодо боротьби з релігією, як наголошує Василь Косів, також були зображені саме жінки. А в карикатурних зображеннях ледацюг, якими радянські громадяни не мали бути, зображували тільки чоловіка, про жінок таких плакатів майже не було.

ІДЕОЛОГІЯ — В ДЕТАЛЯХ

Те саме можна сказати й про мову плакатів — ідеться про візуальні елементи, які використовувалися для передання ідеологічних послань. Перелік можна починати вже з визначення поняття «типовості» зображуваного. Як розповів Василь Косів, її зміст добре передано в доповіді Г. Маленкова (1952 р.): «Наші художники, літератори, працівники мистецтва у своїй творчій праці зі створення художніх образів повинні постійно пам’ятати, що типове не тільки те, що найчастіше зустрічається, але те, що з найбільшою повнотою і загостреністю виражає суть даної соціальної сили... Проблема типовості є завжди проблемою політичною».

Тож, наприклад, якщо зображено селянина й робітника, то саме останній вказував шлях. Показовими є і плакати, що були випущені до святкування так званого возз’єднання України і Росії, де зображували двох чоловіків. Один із них, у діловому костюмі, — росіянин, а українець у вишиванці. Так-от, росіянин був вищим, старшим, і зазвичай саме він тримав прапор. До речі, прикметно, що, як і в природній мові, один і той же елемент міг на плакатах потрактовуватися по-різному, був полісемантичним. Скажімо, поважніший вік на плакатах з росіянином та українцем ілюстрував тезу про «старшого брата», якими нібито були саме росіяни. Тоді як на інших плакатах, наприклад, із зображенням потяга «Москва — Дрогобич», який привіз обладнання для українців, і поруч стоять дідусь у кептарі й молодий російський робітник, — похилість віку мала символізувати застарілість традицій.

Вишиванка виконувала кілька функцій. Зазвичай у ній зображено селян; також її використовували для ідентифікації українців на якомусь плакаті (щоб відрізнити його від росіянина) і... на циркових афішах. Як зауважує Василь Косів, клоуни зображалися з вишитим коміром або у вишиванці, тоді як акробати чи інші працівники цирку таких ідентифікаційних позначок не мали, що вкотре засвідчує ідеологічне намагання звести українське до смішного, низькопробного й неякісного.

Особливе місце посідав образ козака. У нейтральному контексті його зображали на афішах виступів, тобто щодо всього, що пов’язане зі сценою, танцями, бутафорною зброєю. В інших випадках людей зображали в козацьких шапках зі шликами, щоб надати їм негативного потрактування. А в останні роки радянської влади українець (символом якого є козак) постає жертвою. Зокрема, існує плакат 1990 року, де намальований козак Мамай і міститься напис: «Козак Мамай — душа правдивая. Не п’є, жінку не б’є, вже й не гуляє, бо від смогу та нітратів здоров’я немає». З’являються також переробки відомих образів — як-от, плакат, що нагадує відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», тільки козаки намальовані в протигазах. Трапляються й інші образи — козак Мамай грає на вулиці, щоб зібрати гроші «на культуру».

Значно більше деталей можна довідатися із дослідження «Українська ідентичність у графічному дизайні 1945 — 1989 років» Василя Косіва або ж завітавши до Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, де, як переконує автор, міститься єдина вичерпна джерельна база, в якій зібрано кожен плакат, що видавався у радянській Україні.

Плакати з лекції: «Чоловічі образи українців у плакаті УРСР 1945–1989 років»

Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: 
Рубрика: