вважає один із найкомпетентніших його знавців Олександр Євтушенко
Бесіду вела Вікторія НАДИКТО
Він — один із творців музичної передачі «Тинди-Ринди»,
непотоплюваного феномену українського телебачення, головний редактор журналу
«Галас», мабуть, найбільш професійного та об’єктивного видання про поп-музику
в Україні.
— Існує думка, що на Україні шоу є, а бізнесу немає. Ви із цим згодні?
— Це було справедливим років два тому. Нині все змінилося. Якщо люди
вирушають у всеукраїнські тури, отримують за виступи дуже добрі гроші,
знімають дорогі кліпи, випускають компакт-диски, значить, у цій сфері крутяться
чималі гроші, отже, бізнес є. В Україні існує з десяток розкручених артистів
і груп, які з точки зору шоу-бізнесу є максимально рентабельним, на їхніх
іменах заробляють цілі організації. Наприклад, ім’я Ірини Білик приносить
чималі прибутки студії Nova Records.
— А хто з виконавців, котрі нещодавно дебютували, видається вам найбільш
перспективним?
— Марина Одольська, Катя Chilli, Інеса, групи — «Нічлава», «Небесна
Копалина», «Королівські зайці». По-моєму, сильний ривок зробила торік «Червона
рута»: на фестивалі було декілька дуже своєрідних молодих музикантів. Однак
у популярних телепрограмах, таких як «Мелорама» або «Пісня року», вважають
за краще представляти лише відомі імена.
— Це свідчить про відсталість мислення авторів цих програм?
— Я так не вважаю. По-моєму, наші музичні передачі і за якістю, і, головне,
за дотриманням певних моральних принципів вигідно відрізняються від аналогічних
російських, де все диктує мафія шоу-бізнесу.
— Можливо, в українському шоу-бізнесі просто обертаються менші капітали,
а згодом і він також «криміналізується»?
— Я не можу сказати, що в нас вже існує структура шоу-бізнесу, тому
що нормальна схема його дії передбачає, серед іншого, і ризик, пов’язаний
з укладанням коштів у нові імена. У нас поки таких людей мало, але все-таки
саме завдяки талановитим продюсерам з’явилися такі нестандартні особистості
як, наприклад, Катя Chilli або «Табула Раса». Але загалом шанси пробитися
в молодих дебютантів сьогодні мізерні.
— А в Росії їм легше?
— Та що ви! Там з останньої нездари при вкладенні кругленької суми можна
зробити зірку національного масштабу, що й відбувається. Такої системи
ніде в світі немає; звичайно розкручують те, що може принести гроші, а
в Росії — те, що гроші має.
— Які музичні ніші вже зайняті в українській популярній музиці?
— Стрімко заповнюється ніша молодіжної танцювальної музики. З одного
боку, відчувається вплив «Території А», яка насаджує свої смаки — простенькі
танцювальні мелодії. Більш серйозні конкуренти — перший ешелон «Червоної
рути», де є й альтернативний поп, і альтернативний данс. Однак, звісно,
є ще маса напрямів, які шоу-бізнес практично ігнорує. Причиною цього, на
мій погляд, є відсутність середнього класу — споживача багатьох жанрів.
— А яка музика подобається вам особисто?
— Змішані жанри, електронна романтика. Будь-яка гарна музика, у якій
відчувається талант й інтелект, шарм і, якщо хочете, етнічне забарвлення
авторів. А взагалі, у мене безліч уподобань.
— Що спричиняє роздратування?
— Бездарність, дурість і претензійність. Для мене втіленням усіх цих
якостей є сучасна московська попса.
— Невже там немає нікого, хто заслуговує на увагу?
— Дуже мало. Може, Лінда, хоча й вона занадто манірна. Гарні старі рок-групи,
ті ж ДДТ, «Чайф». Попри те, що в Росії є міцні професійні студії, складається
враження, що все робиться на одній самограйці й пишеться одним композитором.
Відбувається спрощення, і навіть талановиті люди замість того, щоб працювати,
корчать із себе дурнів. Все для того, щоб вигідніше себе продати.
— Чим простіше, тим краще продається?
— Так, очевидно, вважають продюсери.
— Які тенденції, на ваш погляд, домінують сьогодні в музиці?
— Усе по-справжньому сучасне пов’язане зі спробами глобального синтезу
й дослідженнями в галузі етнічної та ритуальної музики. А головною тенденцією
90-х років я вважаю змішування неживого й живого звуку: коли частина партій,
ритмічний підмурок закладається в комп’ютер, а решта грається «вживу» на
концерті.
