Український світ філософських рефлексій

Цей львівський художник — постать знана і високо оцінена не тільки в Україні, але й у Європі та на американському континенті. В особі Івана Остафійчука маємо тип сучасного майстра — інтелектуаліста і філософа, який вміє висловити свою життєву і творчу позицію у вишуканій артистичній формі. Сугестивна сила і своєрідність творчого вислову цього художника полягає, передусім, в його глибинній укоріненості в життя, історію та культуру українського етносу.

Тематику і натхнення для свого мистецтва Іван Остафійчук черпає з реалій рідної йому землі на покутському Підкарпатті, де він народився у селі Тростянець (1940 р.) та провів дитинство і юність. Звідси виніс грунтовну обізнаність із життям і побутом свого народу, серцем пізнав його душу, ментальність та «вишній» світ його ідеалів, метафізичних уявлень, традицій та звичаїв. Попри те у творах І. Остафійчука не знайдемо й тіні поверхневого етнографізму. Це художник-інтелектуаліст, який охоплює у своєму творчому світогляді широкі обрії сучасних цивілізаційних процесів та світових мистецьких явищ. Здатність гостро відчувати і реагувати на нові духовно-світоглядні віяння сучасності поєднується в ньому з глибоким розумінням духа української національної культури. Все це позначилося на унікальному характері творчого самовиразу І. Остафійчука.

І ще один важливий факт: як художник, Іван Остафійчук сформувався у специфічній суспільно-культурній атмосфері міста Лева за часів короткої «хрущовської відлиги» в 1960-х. Тодішній мистецький Львів з його нестримною тягою до національних джерел, і, водночас, до пошуків нових, суголосних духові часу, формально-пластичних рішень — цей Львів, з його виразно прозахідними творчими орієнтаціями виховав в особі Івана Остафійчука не тільки національно-свідомого художника, але й тонкого естета, озброєного високою культурою графічної та малярської мови.

Митець отримав рідкісний дар колориста, вибагливий смак та філософський склад розуму, який дозволяє йому бачити світ з позиції вічних, понадчасових правд і цінностей людського серця.

Ці та інші роздуми спадають на думку, коли оглядаєш присвячене творчості Івана Васильовича нове видання (Мар’ян Бесага «Іван Остафійчук. Джерела творчості. Альбом-монографія», київське видавництво «Майстер-Принт».) Привертає увагу, передусім, виконаний з великим мистецьким тактом і любов’ю дизайн цієї книжки, що є творчою роботою Михайла Царика. Книжка має 287 сторінок, які видруковано на цупкому крейдяному папері, і являє собою чітко структуровану цілість, поділену на декілька розділів. Відкриває книжку текстова частина з аналізом творів Івана Остафійчука. Її автором є кандидат мистецтвознавства Мар’ян Бесага — доцент кафедри живопису та кафедри менеджменту Львівської Національної академії мистецтв. Далі, після короткого перегляду основних публікацій про художника, розпочинається власне альбомна частина книжки, що складається з великого розділу «Графіка» (понад 150 чорно-білих та кольорових репродукцій) та розділу «Малярство», до якого увійшло понад 80 кольорових репродукцій. Завершує книжку цікавий розділ із архівними матеріалами, які є цінним матеріалом до творчої біографії митця. Це 50 світлин, дипломні відзнаки, розгортки і афіші вітчизняних та зарубіжних виставок І.В. Остафійчука. Серед них особливо виділено дві високі відзнаки мистця — присвоєно йому золоту медаль ІХ Міжнародної виставки графіки в Брно 1980 року та Національну премію імені Тараса Шевченка за 2007 рік.

Розкішно репродуковані твори в альбомній частині книжки дають достатньо уявлення про основні етапи і рубежі творчих шукань художника: від його перших, монументальних у своїй лаконічній, стилізованій мові ліногравюр 1960-х років («Аркан», 1965 р., «Музики», 1968 р., серія ліноритів на тему новел В. Стефаника, 1969 р.) до графічних аркушів 1970-х рр., виконаних у розмаїтих техніках: кольорової літографії («Танок життя», 1971 р., «Прихід велетів», 1971 р.), офорту (серія на тему легенди про Довбуша, 1973 р.); мецотинто (серія «Дилема», 1975 р.), рисунки тушшю (серія «Літні враження») і, зрештою, — серія чарівних кольорових естампів за мотивами українських народних пісень, яку виконано в авторській комбінованій техніці («Ой, за гаєм, гаєм», 1978 р., «Ой, зійди, зійди, ясен місяцю», 1978 р. та інші). За ці твори в 1980 р. художник отримав золоту медаль на виставці графіки в Брно.

Різко змінюється графічний почерк Івана Васильовича у 1980-х, наближаючись до характеру його тодішньої живописної мови. Твори виконано пензлем і тушшю, або ж у техніці кольорового лінориту, набувають виразних рис зрілого експресіонізму художника. Сповнені драматичної напруги і недосказаності, вони немов закликають глядача до активного творчого діалогу. Серед них — пастелі «Я думаю», 1983 р., «Осінь в Карпатах», 1985 р., серія кольорових та чорно-білих ліноритів на тему поезій Ліни Костенко («Душа тисячоліть шукає себе в слові», 1986 р.), на слова Т. Шевченка («Згадайте, братія моя», 1987 р., «За байраком байрак», 1987 р.) та композиції за мотивами гуцульської демонології («Мольфар», «Лісні-лісниці», 2010 р.).

У 1980-х дослівно вибухає малярський темперамент Івана Остафійчука. Його живописні полотна вражають своєю експресією, неодноразово аж екстатичною напругою почуттів, виражених цілою симфонією барв. Художник сміливо і артистично оперує насиченими, яскравими кольорами — чорним, червоним, жовтим, зеленим, досягаючи при цьому рідкісної барвної коштовності своїх малярських образів — експресивних за своєю стилістикою і незмінно наснажених глибокою філософською рефлексією мистця («Автопортрет», 1984 р., диптих «Ікар», 2000 р.).

Хочеться відзначити, що кожна зустріч із творами художника (навіть у такому репродукованому вигляді) — це завжди інтригуюча пригода, яка дає глядачеві насолоду і, водночас, спонукає до роздумів, зачіпає найтонші струни людської душі.

Ілюстрації з книжки Мар’яна БЕСАГИ «Іван Остафійчук. Джерела творчості. Альбом-монографія»