Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього
Мігель де Сервантес Сааведра, іспанський новеліст, драматург і поет, класик світової літератури

Василь НЕЧЕПА: «...В окопах кобза почувалася солдатом»

Митець — про волонтерську місію, непереможність війська та внутрішнього і зовнішнього ворога
21 лютого, 2019 - 10:32
ВАСИЛЬ НЕЧЕПА З БІЙЦЯМИ 10-Ї ГІРСЬКО-ШТУРМОВОЇ БРИГАДИ «ЕДЕЛЬВЕЙС»

Василь Нечепа — митець знаний і дуже рухливий. Удома його застати неможливо — весь час у дорогах і то, не лишень рідних, — півсвіту об’їздив із концертами, пропагуючи могутню українську пісню. Він вельми відкритий і відвертий, що, особливо владці, не надто шанують. Але Василь Григорович на те не зважає й пильнує одне — аби не обірвалася ота невидима струна, яка єднає його мистецтво з вірними слухачами та глядачами. У надійності ж струн власної кобзи він ніколи не сумнівається.

Наша розмова відбулася одразу після повернення співака зі сходу України. Це далеко не перша його поїздка до українських воїнів. Але ця виявилася особливою...

«У НАС ВІЙСЬКО НАРОДНЕ»

— По-перше, ми виконали — волонтерсько-мистецьку місію, адже взяли з собою багато різних подарунків для наших воїнів: понад центнер сіверських медів, варення, яблука, книги від Інституту літератури ім. Тараса Шевченка, диски патріотичних пісень від Громадської спілки «Музичний батальйон», а ще — бензопили, приладдя для обігріву окопів...

У нашій команді були голова Талалаївської районної ради Чернігівської області Юрій Дзюбан, полковник ЗСУ у відставці Сергій Максименко, місцевий підприємець Віталій Салівон. Ініціатором цієї поїздки став голова Семенівської районної ради Чернігівської області Василь Малкович, який виділив транспорт. Звісно, без сприяння Північного командування сухопутних військ ЗСУ ми б не обійшлися.

— Але ж безпосередньо на передову, в окопи, вас пустили вперше і лишень одного?

— Так. Головною метою для мене, як митця, було відвідати на передовій Десяту гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс». Я про це нікому не казав. Навіть домашнім. ...Звісно, трішки моторошно стає, коли тебе везуть на виступ до бійців на передню лінію в касці й бронежилеті й говорять, що нас... ворожі снайпери бачать. А хлопці при цьому спокійно розповідають про вчорашній обстріл дороги, якою ми тепер їдемо, та показують вирви від снарядів. І тоді я зрозумів: людина, яка не боїться, заслуговує на перемогу.

— Що прихопили в окопи, крім кобзи?

— Узяв ще й ліру. Знаю, що багато хто її слухатиме вперше... Хотілося здивувати хлопців. А ще дуже добре, що прихопив настоянку прополісу. Відспівав на передовій дев’ять сольних концертів по півтори години. Співав і в холодних залах і в окопах. Повернувся, Богу дякувати, здоровим.

— Кобза не просила бронежилета?

— Саме за кобзу я й хвилювався, адже знав, що в сусідніх ворожих окопах мій виступ також слухали. Зазвичай, на морозі кобза трохи детонує та стрій понижує. Але там, у окопах, звучала дзвінко. Наче й сама почувалася солдатом.

— І які ваші враження від тих, хто стоїть, говорячи військовою термінологією, — «на нулі»?

— Заявляю з повною відповідальністю — такого війська ви ніде не знайдете! І тут головне не стільки новітня техніка, а — непереможний дух, патріотизм, дисципліна, чіткість! У нас військо народне. Це видно з усього. От, скажімо, звернув увагу: стоїть на столі солдатському трьохлітрова банка сала з написом: «Повертайтеся живими з перемогою!» Кажуть, якась бабуся передала ще і в гості за указаною адресою запрошує.

Наше військо непереможне. І це в мені вселяє оптимізм. Ми багато років не перемагали. Битви вигравали, а ось війни...

«ХОЧУ СКЛАСТИ ПОДЯКУ ІНІЦІАТИВАМ ГАЗЕТИ «День»

— Так, історія когось вчить, когось — ні... Для багатьох власна історія ще тільки повертається у свідомість, важко повертається...

— Ось тут я хочу скласти подяку ініціативам газети «День», і, власне, самій газеті, яку волонтери щотижня передають на фронт. Я разом із побратимами зі спілки «Музичний батальйон» також неодноразово брали у свої мистецькі походи  газету «День», розумні книги бібліотеки «Дня». ...Але ми виступили та й поїхали. Та залишаємо інтелектуальний продукт для неспішного читання й усвідомлення себе самих... Співпраця Благодійного фонду газети «День» та Громадської спілки «Музичний батальйон» перевірена роками, як взаємопідсилююча. До речі, газету «День» я передплачую і собі...

Запам’яталися слова одного командира під час цієї поїздки на передову. «На війні, — казав він, — не тільки втрати, а й здобутки. Деякі наші україночки, жартома, діток своїх воїнів величають: Атошовичами (від абревіатури АТО)... Це означає, що ми просто зобов’язані  перемогти в цій війні».   

...Виводили мене хлопці з позицій після виступів під гул снарядів. І я розумів, кожен із них був готовий прикрити собою і мене, і мою кобзу.

— Наше волонтерство... Ваше пояснення цього феномену.

— Українці мають давні волонтерські традиції. Коли запалає хата — всі біжать з відрами води. Бігав, ще маленьким, і я гасити пожежу. Тому можна образно сказати, що я виріс у сім’ї волонтерській. До останніх днів життя мої батьки допомагали нужденним людям.

Так було і в Чорнобилі. Там я зі своєю кобзою був з перших днів. Опісля здійснив навколосвітню концертну подорож — розповідав про лихо наше, заробляв кошти на лікування дітей Чорнобиля.

«УСЕ МОЄ ТВОРЧЕ ЖИТТЯ ПРОХОДИТЬ НА ЛІНІЇ ФРОНТУ»

— Чи змінився ваш репертуар після поїздок на фронт?

— Усе моє творче життя проходить на лінії фронту. Сумні думи кобзарські, правдиві. Не всім подобаються. Хоча їм по триста, чотириста років, більшість — досі актуальні. Що ж я з цим можу зробити?! Я своїх 100 концертів відспівую щороку. Співаю й приговорюю про наші біди-негаразди, яких ми ніяк не позбавимося, про підступного внутрішнього ворога — несправедливість, злодійство, байдужість... Ще в багатьох регіонах так звані антимайданівці міцно тримаються за владу. Особливо це притаманно сходу, півночі та півдню України. Хоча, як подивитися, у нас і закони  гарні приймають. Та виконувати їх нікому.

— Я знаю, ви у своїй рідній Носівці (на Чернігівщині) організували своєрідний Козацький центр виховання...

— Так, на садибі моїх предків, які тут жили з діда-прадіда. Моя хата на колишньому Наливайківському дворищі. Тут поряд Нечепина Гребля та Тишківщина. Козаку Нечепі пам’ятник у Берестечку стоїть. Бережу цей клаптик землі з великою відповідальністю. Непростий наш край сіверський. Колись тут за козацької доби відбулося повстання через те, що Ніжинський полковник Петро Толстой козацькі вибори скасував. І сьогодні піднімаються новітні козаки проти тих, хто неякісними отрутохімікатами обробляє поля й людських бджіл труїть... Президенти міняються, а ненависть до бджіл зростає. Жадоба до наживи нікуди не поділася. Я по фронтах співаю та кошти для війська заробляю, а вони в Носівці переорали мій сінокіс. І хто з них знає, що це — пай від моїх батьків на прадавній гетьманській землі?!  Яка краса була тут колись!.. Тепер джунглі кукурудзяні.

Та це я так душу роз’ятрив батьківщиною... Хоча більшість часу, звісно, гастролюю по світах. ...Мусимо гуртуватися і давати відсіч ворогам на всіх фронтах: зовнішніх і внутрішніх. Будемо будувати своїм онукам могутню, заможну та непереможну Україну. Тоді й артистів наших почуємо та побачимо, і люди славні в пошані будуть, а не якась олігархічна бандота.

— І що ж у планах у Василя Нечепи? Чого прагне неспокійна душа?

— Буду й надалі долучатися до волонтерських проектів, гастролюватиму. Треба постійно підтримувати свій мистецький рівень. Я уже в 36 столицях світу співав нашу пісню. Маю нові цікаві запрошення. Зупинятися мені вже не можна. Після якоїсь вимушеної зупинки я вже не зможу стати з кобзою перед симфонічним оркестром. Нині готую програму, присвячену 130-й річниці від дня народження Левка Ревуцького зі швейцарською піаністкою, з якою, до речі, познайомився під час недавніх виступів у Севєродонецьку.

Микола ГРИЦЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments