Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Вавилонська бібліотека, або Метаморфози Борхеса

8 вересня, 1999 - 00:00

Ми продовжуємо нашу розмову про нові книжки із серії «Майстри» від харківського видавництва «Фоліо». Сьогодні мова піде про Хорхе Луїса Борхеса та його «Вавилонську бібліотеку».

Беручи в руки цю книжку, треба бути готовим до всього. До того, що автор раптом засумнівається, чи справді він є він, а не хтось інший, і почне звертатися до себе самого, як і до сторонньої особи. Або до того, що те, що ми бачимо довкола, і є реальність, а не придуманий нами світ, а реальність — це насправді щось зовсім інше і перебуває вона зовсім не тут. Або до того, що в двох оповіданнях ми почуємо про одну і ту ж історію, яку розповіли два її очевидці, і щоразу це буде інша історія.

Якщо цю книжку раптом вирішить почитати товариство, в якому хтось є палким шанувальником Проспера Меріме, хтось інший — О. Генрі, ще інший просто захоплюється літературою напрямку магічного реалізму, а решта переважно читає класичні детективні романи в стилі Агати Крісті чи Рекса Стаута, то кожен знайде для себе у «Вавилонській бібліотеці» оповідання, що стане його улюбленим. Недаремно ж вона, зрештою, Вавилонська.

І зовсім не конче це повинні бути різні оповідання. Наприклад, така історія, як «Сад, у якому розходяться стежки», — своєрідний філософський детектив, у якому китайський мудрець придумує книгу-лабіринт, таємницю якої вдається розгадати англійському синологу. І полягає ця таємниця в тому, що герої «одночасно вибирають усі шляхи, які перед ними відкриваються. Автор створює для одних і тих же осіб різні майбутні часи, різні «завтра», які, в свою чергу, теж розгалужуються. Тут можливі одразу всі розв'язки, кожна служить висхідним пунктом для решти можливих ліній. Іноді доріжки цих лабіринтів зливаються в одну: наприклад, ви приходите до мене додому, причому в одному з можливих часів ви — мій ворог, а в іншому — мій друг».

Книжка Борхеса поставить перед вами безліч запитань, на які не існує відповідей, але сенс полягає в тому, щоб постійно ці відповіді шукати, «бо люди придумали слово «прощавай», бо все ж таки вірять у своє безсмертя, усвідомлюючи і минущість свою, і ефемерність». Ви заінтриговані? Тож вирушайте в мандри книжкою- лабіринтом.

Наталка СНЯДАНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ