Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

«Ведмеді» прагнуть «Оскарів»

Минулої неділі вручено нагороди 49-го Берлінського міжнародного кінофестивалю
25 лютого, 1999 - 00:00

Тому Берлінський кінофестиваль дарує дивовижні відчуття
присутності в потойбічному, себто живому й реальному кінематографічному
світі, де не тільки вручаються «Ведмеді», чи «Пальми» й «Оскари», а й ущерть
заповнюються кінотеатри.

Здається, це феномен не тільки багатого, а й розумного,
культурного суспільства, де глава уряду благословляє не футбольну, а кінематографічну
гру... Популярність німецького футболу тим часом не падає, а зацікавленість
широкої публіки національним кінематографом зростає на очах — аудиторія
німецьких фільмів неухильно збільшується: від шести відсотків на початку
90-х до майже тридцяти — наприкінці... Можна вважати, що не в останню чергу
саме тому цьогорічні «Срібні ведмеді» за акторську гру дісталися німцям:
адже популярність кінематографа передусім тримається на акторах.

Міхаель Гвіздек, кіноветеран, віртуозно провів свою роль
у «Нічних тінях» (режисер Андреас Дрезен). Ця стрічка є своєрідним соціальним
зрізом сучасного німецького суспільства, яке постає в калейдоскопі доль
і характерів, змальованих з розумінням і любов’ю.

Юліане Кьоглер і Марія Шрадер відзначені за ролі в провокативній
мелодрамі «Еме і Ягуар» режисера Макса Фербнербьока. Друга світова війна,
трагічне кохання між двома жінками — німкенею, дружиною солдата Третього
рейху, матір’ю трьох дітей, і єврейкою, учасницею руху Опору... Звісно,
з приводу такої драматургійно-жанрової колізії зручно поіронізувати, але
в німецьких чартах після першого тижня демонстрації картина на п’ятому
місці (140 тисяч глядачів). І цей факт особисто в мене відбиває бажання
конструювати іронічні ескапади. Радше хочеться побажати першому-ліпшому
українському фільмові зібрати таку аудиторію на батьківщині чи в усьому
світі, ну хоча б протягом року...

Так чи так, але Берлінський форум, який передує оскарівській
церемонії, завше не проти ще й позмагатися в перетягуванні кінофестивального
каната з Канном. І з року в рік можна тільки здогадуватися, який фільм
у цій боротьбі було програно чи виграно. Достеменно відомо, що цього разу
Канн «забрав» у Берліна «Сибірського цирульника» Нікіти Михалкова. І натомість
напевне, не втримав чергову стрічку датських «догматиків» — «Міфуне — Догма
3» Сьорена Краг-Якобсена. Вона, природно, претендувала на одну з нагород
і, зрештою, отримала головного «Срібного ведмедя». Це той фільм, у якому
вищі духовні істини — відомі, зрозумілі, але завше важкодосяжні — збираються
крихтами, «випаровуються» з драми життя.

Саме життя моделюється як загадкова й непередбачувана гра
у фантастичній стрічці «Екзистенція» (eXistenZ) Девіда Кроненберга (Канада
— Велика Британія), який отримав «Срібного ведмедя» за всі свої кіномистецькі
досягнення.

Така ж нагорода дісталася Маркові Норману й Томові Стоппарду,
авторам вигадливого сценарію до британського фільму «Закоханий Шекспір»
(режисер Джон Медден), який претендує на цьогорічного «Оскара» в 13 номінаціях!
Це зіткана з легенд і суперечливих свідчень, іскрометна, карнавальна версія
написання Шекспіром «Ромео і Джульєтти». У головних оскарівських номінаціях
їй змагатися з абсолютним переможцем Берлінале, володарем «Золотого ведмедя»,
антивоєнним 170-хвилинним американським фільмом «Тонка червона лінія».
Її режисер — Теренс Малік повернувся до кінематографа після 20 років творчого
мовчання. До цього він зняв тільки дві картини — «Спустошені землі» (1974)
та «Дні жнив» (1978), завдяки яким увійшов до всіх поважних кіноенциклопедій
світу. Власне, Малік у боротьбі за «Оскара» опиниться віч-на-віч зі Стівеном
Спілбергом, з його врятованим «...Рядовим Райаном». Ці дві картини поєднує
своєрідний «новий реалізм» у зображенні жахів війни, але розводять естетичні
засади, через що виникають й різні етичні акценти: на відміну від Спілберга,
Малік зняв принципово кольорову стрічку, одним із героїв якої є спокійна
і велична природа — на противагу істеричній і метушливій людині зі зброєю
в руках, істоті, яка втратила зв’язок із первородним світом.

Отже, берлінські «Ведмеді» знову розбрелися світом. Частина
з них, природно, прагне «Оскарів». Кінематограф продовжується.

Без нас?

Берлін — Київ

Володимир ВОЙТЕНКО,«KINO-КОЛО», спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: