Венеціанські сюжети, озвучені в музиці

Така ідея виникла і сформувалася у нього спільно зі знавцем і гарячим пропагандистом мистецтва Вагнера, членом Лондонського вагнерівського товариства В’ячеславом Власовим.

Смерть відомого митця у Венеції стала культурним символом відтоді, як композитор, диригент, поет Ріхард Вагнер закінчив тут свій життєвий шлях. Пізніше відданий шанувальник його творчості німецький письменник Томас Манн написав під такою назвою новелу. Вона була покладена в основу знаменитого фільму тієї ж назви Л. Вісконті, потім опери Б. Бріттена і балету Дж. Ноймайєра. Героєм усіх цих версій був митець, який втікав від себе самого у містичне й загадкове місто на воді, де переживав наостанок несподіваний спалах сильних емоційних вражень.

Вагнер і сольний фортепіанний вечір? Доволі оригінальне поєднання, адже Вагнер відомий як оперний драматург, автор масштабних музичних драм, виконання яких вимагає великих оркестрових ресурсів, сильних голосів, яскравих театральних засобів. Суто фортепіанних п’єс у нього обмаль, і вони не вважаються показовими для його мистецтва. Проте музика Вагнера настільки захоплювала своєю образністю, силою емоційного впливу, незвичними звуковими барвами, що відомі піаністи ще за його життя стали робити і виконувати в концертах фортепіанні переклади фрагментів із його сценічних творів. Таких перекладів існує сьогодні дуже багато. Євген Громов грає деякі з них не вперше. Однак у вечорі пам’яті він вдало об’єднав з Вагнером постать великого друга композитора, унікального піаніста-віртуоза Ференца Ліста.

Дружба двох митців тривала все життя. Ліст незмінно захоплювався музикою Вагнера і пропагував її як піаніст, диригент та музичний письменник. Новим щаблем цієї дружби стали родинні зв’язки. Вагнер одружився зі старшою донькою Ліста Козімою — діти, які у них народилися, стали улюбленими онуками дідуся. Ліст приїхав у Венецію відвідати Вагнера, який обрав це місто для сімейного відпочинку після хвилювань, пов’язаних з прем’єрою в Байройті опери «Парсифаль». У затишному родинному колі вони провели разом незабутніх два місяці.

Концертну програму починали і завершували п’єси Ліста «Траурна гондола» І і ІІ. Саме на такій гондолі тіло Вагнера переправили до вокзалу у Венеції на ранок 14 лютого 1883 року. А потім доставили потягом до баварського міста Байройт. Тут він був похований між високими деревами парку одразу за будинком вілли Ванфрід, у якій провів найщасливіші останні роки свого життя. Ліст не був присутнім на похованні. На могилі друга він побував у день його народження 22 травня того ж 1883 року. П’єса Ліста, яка зафіксувала цю подію, має саме таку назву — «На могилі Вагнера». Із творів Вагнера у фортепіанних перекладах Ліста прозвучали в концерті «Урочиста хода до Святого Грааля», фрагмент із останньої опери Майстра «Парсифаль», а також «Смерть Ізольди», фінальна сцена «Трістана та Ізольди». Це складні віртуозні п’єси, в яких піаніст захопив слухачів артистичним темпераментом, продемонстрував володіння багатозвучною фортепіанною фактурою, мистецтвом неухильного динамічного наростання звукового потоку.

Венеція закарбувалася у вагнерівському житті ще однією знаковою подією. Як і герой Т. Манна, одного разу він втік сюди у момент кризи, і саме тут написав другу дію найінтимнішого свого твору, поеми кохання і смерті «Трістан та Ізольда». Венеціанський сюжет, пов’язаний з історією створення «Трістана та Ізольди», включив у себе розповідь про жінку, кохання до якої надихнуло Вагнера на написання цього шедевру. Йшлося про Матильду Везендонк і П’ять романсів Вагнера на її вірші, які стали першими ескізами до майбутньої опери. У концерті прозвучали фортепіанні переклади двох із них, зроблені Августом Страделою. Піаніст зміг майстерно відтворити вишуканість музичної тканини і стан глибокого смутку, який їх огортав. У більш просвітленому варіанті задумлива меланхолія визначала настрій виконаних у концерті фортепіанних мініатюр Вагнера: Листка з альбому «У чорних лебедів» і другої невеличкої п’єси подібного ліричного характеру. І ще один, зовсім короткий фортепіанний фрагмент без назви, який має присвяту другій дружині композитора Козімі Вагнер, огорнув атмосферу цього вечора особливою світлою щемливістю.

Євген Громов вважається найбільшим знавцем і талановитим пропагандистом українського музичного авангарду. Йому взагалі близька складна музика, виконання якої вимагає аналітичної праці та чималих інтелектуальних зусиль. Однак у вагнерівській програмі яскраво розкрилися такі якості його піанізму, як емоційна піднесеність, широка палітра звукових барв, контрасти крупного штриха й ліричної проникливості.