Учора в Києві відомий диригент продовжив цикл "Музичні відкриття"
Записала Неллі НЕБОГА
Диригент - майже Бог. Стриманість, зосередженість, неприступність. Проте з Ігорем Блажковим розмовляти легко. Він чуйно реагує на кожне запитання, ба, навіть інтонацію, ніби відчуваючи в них обожнювану ним музику.
"Чуєш, яке взяв форте!"
- Кінець 50-х був страшною епохою в радянському мистецтві. Ще будучи студентом, я вирішив підготувати доповідь і продиригувати сюїту з балету "Жар-Птиця" Стравінського. За це був виключений з Київської консерваторії. І лише за півроку мене поновили, зглянувшися на те, що я був сином полеглого на війні. Але саме тоді, 1957 року, я "захворів" на сучасну академічну музику, яку трохи пізнав, слухаючи передачі західноєвропейських радіостанцій. Тоді ж почав писати листи до композиторів і музикознавців з проханням висилати партитури й книжки. Першим, до кого звернувся, був Ігор Стравінський, який надіслав мені багато партитур. Наше листування тривало до його смерті. Від інших композиторів - Бріттена, Хіндеміта, Штокгаузена, це десятки імен - посипалися партитури, книжки, довідники, платівки та магнітофонні плівки. Вже пізніше я дізнався, що моє ніким не санкціоноване листування з представниками "загниваючої" західної культури ретельно фіксувалося, усі листи від мене і до мене перлюструвалися. Через це на багато років я став "невиїзним". Лише 1989 року вперше дав концерти у Польщі та Німеччині.
Моє зацікавлення поділяв Леонід Грабовський, з яким я вчився на одному курсі, а згодом Валентин Сильвестров. Так утворився своєрідний гурток, де вивчалися й обговорювалися твори сучасних композиторів. Та 1962 року почалася шалена боротьба з абстракціонізмом. Мене на пленумі ЦК компартії України назвали "внутрішнім емігрантом", звільнили з посади диригента Державного симфонічного оркестру України. Я змушений був виїхати до Ленінграда.
Знаєте, я навіть вдячний долі за це "заслання". Так вийшло - щуку кинули до річки. У Північній Пальмірі я досить тісно спілкувався з Євгеном Олександровичем Мравінським. Години проводив на його репетиціях. Ця людина стала для мене духовним батьком, як свого часу Брюллов для Шевченка. Мені пощастило грати на "досконалому інструменті Мравінського" - так називали в світі оркестр Ленінградської філармонії.
Перебування у Ленінграді дало мені ще кілька переваг. Скажімо, я місяцями працював з нотними зібраннями місцевих бібліотек, де переді мною відкрився неозорий світ старовинної музики бароко та Ренесансу.
Три піано
Надзвичайно шаную церкву як музичну організацію і переконаний, що духовна музика мусить виконуватися за призначенням, бути наближеною до тих умов, за яких вона створювалася. Мені дуже легко диригується в костьолі св. Олександра. Його акустичний простір, духовна аура, що оточує цю місцину, дають мені відчуття вільного виконавського польоту. Його настоятель преподобний отець Ян Кропан, латиш за походженням, охоче підтримав задум виконання духовних концертів. Свого часу я був вражений традицією таких концертів у Домському соборі в Ризі. Коли почав виїздити до Європи, диригував у костьолах Іспанії, базиліці св. Франциска в Локарно в Швейцарії. Цілком поділяю думку Стравінського: "В церкви мы совершаем меньше музыкальных грехов".
Спектри
Звичайно, я маю велику програму світських концертів, з якою цього року хочу відзначити 15-річний ювілей свого оркестру "Перпетум мобіле". І дати ці концерти хотів би в актовій залі Червоного корпусу університету. Кращої акустики немає в жодному київському концертному приміщенні, не випадково ж тут 150 років тому музикував великий угорський композитор Ференц Ліст.
Авангардна музика супроводжує мене все життя. Перебуваючи в Ленінграді в колі шанувальників нового мистецтва, я дістав філософсько-теоретичне обгрунтування своїх попередніх спонтанних уподобань. Перед тим, ще у Києві, я познайомився з музичними текстами українських авангардистів - атоналіста Рославця та автора конструктивістської музики Мосолова. Довідався про художника-дадаїста з Херсона Голишева, що він на 10 років раніше від Шенберга створив додекафонний музичний твір. Мої "ленінградські університети" полягали в тісному спілкуванні з християнським філософом та ідеологом оберіутів Яковом Друскіним, який до того ж був досконалим знавцем Баха. На формування моїх християнських поглядів на мистецтво вплинула й славетна піаністка Марія Веніамінівна Юдіна, з якою я тривалий час листувався.
Там, у Ленінграді, хоч як дивно, я відкрив для себе й Шевченка, особливо ті його твори, де є християнські категорії - милосердя, смиренність, скорбота за інших і молитва за них.
Фото Леоніда ЛЕВІТА
