Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Від смертної кари до чорної комедії

У Берліні завершився 70 міжнародний кінофестиваль
1 березня, 2020 - 11:50
«Жінка, що втекла»

У суботу в Палаці Берлінале на площі Марлен Дітріх оголосили володарів головних призів.

«Золотий ведмідь» за найкращий повнометражний фільм, Приз екуменічного журі - «Зла не існує» (Sheytan vojud nadarad, Німеччина-Чехія-Іран), режисер - Мохаммад РАСУЛОФ;

«Зла не існує»

«Срібний ведмідь» - Гран-прі журі - «Ніколи, зрідка, іноді, завжди», Еліза ГІТТМАН (США);

«Срібний ведмідь» за найкращу режисуру - Хон САНСУ, «Жінка, що втекла» (Республіка Корея);

«Срібний ведмідь» кращій актрисі - Паула БІР ( «Ундіна», режисер - Крістіан ПЕТЦОЛЬД, Німеччина), також «Ундіні» присуджено приз журі ФІПРЕССІ;

«Срібний ведмідь» найкращому акторові - Еліо ГЕРМАНО в «Я хотів сховатися» (режисер - Джорджіо Дірітті, Італія)

«Я хотів сховатися»

«Срібний ведмідь» за найкращий сценарій - брати Д'ІННОЦЕНЧО («Погані казки», Італія);

«Срібний ведмідь» за видатні досягнення в області кіномистецтва - німецький оператор Юрген ЮРГЕС за роботу в «Дау. Наташа» (режисер - Ілля ХРЖАНОВСЬКИЙ, Росія-Франція-Німеччина-Україна);

«Срібний ведмідь» 70-го Берлінале, заснований спеціально до ювілею фестивалю як часткове заміщення призу Альфреда Бауера - Бенуа ДЕЛЕПІНУ і Гюставові КЕРВЕРНУ за "Видалити історію" (Франція).

Мохаммад Расулоф - режисер-дисидент. Всі його сім фільмів валилися цензурі в Ірані. У 2010 році він був заарештований на знімальному майданчику під час роботи разом з іншим опозиційним режисером - Джафаром Панахі - і засуджений до року тюремного ув'язнення. Нарешті, в 2017 влада заборонила Расулофу виїжджати з країни, забравши паспорт.

Sheytan vojud nadarad - кілька історій, об'єднаних темою смертної кари в Ірані. У першому сюжеті охоронець дезертирує з армії, куди він потрапив за призовом, відмовляючись стратити в'язня. Далі ще один військовий приїжджає у відпустку до нареченої і з'ясовує, що стратив за наказом близького друга дівчини; в заключному епізоді з'ясовуються давні сімейні таємниці - один з героїв свого часу був змушений переховуватися через відмову стратити засудженого і тому його дочку виховував брат.

В «Ніколи, зрідка, іноді, завжди» старшокласниця (Сідні ФЛАНІГАН) в виявляє у себе небажану вагітність - ймовірно, від насильницького сексу з близьким родичем - і відправляється з подругою (Талія РАЙДЕР) робити аборт в Нью-Йорку, оскільки вдома, в невеликому містечку в Пенсільванії, неповнолітнім потрібно на це згоду батьків. Ця реалістична драма викликала майже одностайне схвалення фестивальної преси. До речі, “День” свого часу публікував інтерв’ю з колишньою киянкою Ніною МЕДВІНСЬКОЮ, яка зіграла в ранній короткометражці Гіттман (див. https://day.kyiv.ua/uk/article/podorozhi/rozmova-u-gorah).

«Ніколи, зрідка, іноді, завжди»

«Жінка, що втекла» - більш іронічне й стримане кіно. Тут показані будні кількох подруг, жінок середнього віку. "Видалити історію", в свою чергу – чорна й дуже влучна комедія про трьох невдах, у яких не складається рівним чином особисте й соціальне життя.

І Паула Бір, і Еліо Германо рятують фільми, в яких грають, влаштовуючи щось на кшталт бенефісів. Бір в «Ундіні» - історикиня й екскурсоводка в музеї, а за сумісництвом - русалка. Германо ж перевтілився в художника-аутсайдера, який пережив і фашистську диктатуру, і каральну психіатрію. Обом вистачило таланту, аби компенсувати сумнівні місця режисури.

«Ундіна»

Нарешті, «Срібний ведмідь» для Юргена Юргеса виглядає явно як заохочення за трудовий подвиг, а не за окремий фільм. Горезвісні 14 фільмів проекту Хржановського забезпечені неймовірним терпінням, талантом і працездатністю 70-річного на ту мить оператора, чия команда працювала цілодобово, знімаючи все, що відбувається в декораціях напіввигаданого інституту, і стоїчно переносячи жахливий характер режисера.

Більш детальний аналіз підсумків Берлінале читайте в найближчих числах нашої газети.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”, Берлін-Київ
Рубрика: