Хто пожертвував свободою заради безпеки, не заслуговує ні на свободу, ні на безпеку.
Бенджамін Франклін, американський учений-фізик, державний діяч, дипломат і публіцист.

«Вірю в нашу перемогу»

Під такою назвою відбувся вечір трьох прем’єр ювілейного Київ Музик Фесту
17 жовтня, 2019 - 10:45
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Відкриття ХХХ Міжнародного музичного фестивалю Київ Музик Фест, за традицією, відбулося в Національній філармонії України. Концерт симфонічної музики має символічну назву «Credo in vittoria nostra» («Вірю в нашу перемогу»). На сцені панував вірний супутник найбільшого в державі музичного фестивалю — Національний симфонічний оркестр України під орудою Володимира Сіренка (на фото) (за сприяння «Радіо-культура» концерт мали можливість слухати в трансляції мільйони слухачів).

Як своєрідний музичний міст між ХХ і ХХІ століттями сприймався цей вечір. Адже Іван Карабиць, Мирослав Скорик, Леонід Грабовський, Валентин Сильвестров, твори яких були виконані під час цієї знаменної події, належать до вже класичного композиторського покоління 1960—1970-х років. (Прикметно, що буквально через кілька днів після відкриття в тій же філармонії відбувся авторський концерт Євгена Станковича, який теж родом із того покоління!). Багато в чому саме ці композитори визначали і представляють у світовому просторі сучасний музичний процес України. Так само щонайвищого світового рівня представляє виконавську культуру Національний симфонічний оркестр України.

Ювілейна програма розпочалася з опусу Івана Карабиця (1945—2002 рр.) — Концерту для оркестру № 2, який написаний автором 1986 року. Цей надзвичайно яскравий твір став музичним In memory видатному композитору, який стояв біля витоків Фесту й упродовж 12 років був його невтомним і пасіонарним керівником. Аплодисменти музикантам оркестру, що їх Іван Карабиць вписав у симфонічну партитуру твору, можна було сприйняти як невидимі оплески композитора 30-річчю свого улюбленого дітища — Київ Музик Фесту.

Ми почули три прем’єри, які написані вже у нинішній час. Однією з таких став новий опус Леоніда Грабовського «Credo» для струнних, мідних та ударних, який автор присвятив п’ятій річниці Революції Гідності. Композитор із легендарного «Київського авангарду», Леонід Грабовський прилетів на світову прем’єру свого твору із США, де живе і працює вже майже 30 років. Музика п’яти епізодів, що змінюються у форматі non-stop, вразили слухачів контрастами і зашкаленням емоцій. Зокрема, речитатив унісону мідних (уявні інтонації промови оратора Майдану), грізний набат духових та ударних переплітаються зі звуковою вібрацією-рокотом, що створює «тривожний» настрій музики. (Вірний собі, Грабовський не зупиняється в пошуках нових композиційних комбінацій: автор вдається тут до техніки алгоритмічної композиції.) Складне звукове полотно завершується жалобно-тріумфальним хоралом. Мабуть, цей твір особливо відповідає назві всього концерту — «Credo in vittoria nostra». На одній із репетицій, де були присутні навдивовижу молоді у свої за 80-ть Валентин Сильвестров і Леонід Грабовський. Сильвестров, захоплений опусом свого колеги, зауважив, що Майдан Грабовського повстає не мирним, з якого починався, а гнівним і палаючим. «Саме так, — погодився автор, — я назвав би свій твір «Поемою спротиву», — і додав: — Вірю в перемогу!»

Цілком інакшою музикою прозвучала київська прем’єра Мирослава Скорика — Концерт для скрипки з оркестром. Цей твір також виявився ювілейним, оскільки став десятим у доробку скрипкових концертів композитора. На відміну від усіх попередніх, останній із них має три частини — Речитатив, Меланхолія, Плин часу. Автор присвятив свій твір відомому українському скрипалю Маркові Комоньку. Новий Концерт Скорика та його довершене виконання вразили мелодичною красою і розмаїттям образів: лірико-романтична музика, в якій ніжні й водночас пристрасні мелодії та потужні драматичні сплески, що їх змінює ритмо-інтонаційна стихія свінгу і джазу, дає відчуття неймовірного багатства людських почуттів, краси і драматичних колізій буття.

Ще однією знаковою прем’єрою (світовою) відзначився ювілейний Київ Музик Фест — ІХ симфонією Валентина Сильвестрова. Після тривалого періоду захоплення мініатюрними жанрами (багателі, музичні моменти, пісні) композитор створив велике симфонічне полотно (до 50 хвилин звучання). Варіації, Інтермецо, Серенада, Пастораль і Постлюдія, які без перерви змінюють одна одну, розгортають «п’ятичастинний звуковий роман», як назвав автор свій твір. З перших і до останніх тактів симфонії звучить неповторна сильвестрівська музика, неспішна у своєму розгортанні протяжними просторовими хвилями: звуковий струмінь напруги коливається від ледь уловимого шелесту до загрозливої штормової сили, від ніжних, консонантних (багательних) інтонацій до окличних, загострено дисонансних, від витонченої, прозорої тканини до щільної, багатошарової оркестрової фактури... А в Постлюдії (авторський жанр Сильвестрова), де інтонаційним міражем промайнула мелодія з його хорової елегії на Шевченкове «Світає, край неба палає», звуковий простір рухається в ритмі маятника часу, який застигає тихим тривожним акордом-питанням. Сам автор, як завжди, дотепно пожартував з приводу цифри 9 своєї симфонії, відзначивши: «Якщо у фіналі 9-ї Бетховен закликав об’єднатися мільйонам, то я «раджу» навпаки — роз’єднатися, але кожен щоб трудився».

Ось така «музика для роздумів» прозвучала у знаковому для української культури вечорі. Музика, в яку слід напружено вслухатися, музика, яка абсолютно різна, але в чомусь подібна — звуковим виміром і пульсацією часу, інтонаціями болю та тривоги за красу і гармонію, що можуть зникнути.

P.S. Особисто в мене після концерту залишилося, крім надзвичайного враження від почутого, відчуття радості й гордості за неймовірний скарб, назва якого — «сучасна українська музика».

Леся ОЛІЙНИК, музикознавець
Газета: 
Рубрика: