Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Вистава, якої не могло не бути

Лякаюча своєчасність — основне враження від нової вистави за п'єсою Брехта «Кар'єра Артуро Уї, яку можна було зупинити» в Національному театрі ім. І. Франка
23 вересня, 1999 - 00:00

П'єса Брехта має тенденційно антифашистську спрямованість. Гангстерська драма в стилі американських 1920-х поступово перетворюється на притчу про становлення чергового фюрера. Захоплюючи торгівлю цвітною капустою, бандит Артуро не просто підноситься до багатства і влади — він, як і шварцевський дракон, знищує душі — купує, розбещує. Серед підкупних державців і жадібних торговців кар'єру Уї не зупинити. Богдан Ступка в ролі головного лиходія настільки ж цілеспрямований, наскільки й комічний. Постановник цей потенціал використовує сповна: багато які епізоди за участю головного героя примушували весь зал заходитися від сміху. Смішно — так; жахливо — навряд чи.

Чіткі рамки брехтівського памфлету здавалися досить тісними для багатьох виконавців, хоча й точно додержані режисурою. Давно перевірений арсенал театрального впливу може здаватися застарілим, але й понині досить ефектний для досягнення відгуку публіки, про що свідчила доброзичлива реакція останньої. У достатку були різноманітні прийоми іронії й відсторонення — іншомовні зонги у виконанні Поліни Лазової, фронтальні мізансцени, звертання акторів безпосередньо до глядачів, та й саме оформлення кону. Тут Козьменко-Делінде залишився вірним своєму принципові пустого простору, залишивши на піднесеному помості всього декілька рядів стільців і додавши, таким чином, сцені схожості із залом суду. З тієї ж обойми — виконання партій «капустяних королів» актрисами, загальна атмосфера кубла в сценах кримінальних розборок, музичне оформлення й багато інших прийомів такого роду. Прийоми, треба сказати, досить прямолінійні. Плакат, навіть дотепний, залишається плакатом. І в цьому значенні минуле дійсно тяжіє над виставою, не дозволяючи побачити жах кар'єри Уї. Кількість обведених крейдою контурів на підлозі збільшується — але жахливо не це. Вважаю, не одна людина в залі для глядачів відчула, що насильство, бандитська влада, що опанували світом вистави — лякливо сучасні, що картина кривавої ганьби, створена в далекому антуражі далекої епохи — настільки про нас і наше нинішнє життя, що ось тут уже дійсно ніяково. Саме тому фінал вистави, такий само прямолінійний, як і вся дія, з лихвою спокутує багато недоліків. Єдина порядна людина (адвокат у виконанні Остапа Ступки), яка залишилася живою, на очах всемогутньої банди Уї, лежачи на авансцені, власноручно обводить себе крейдою — контур смерті й одночасно виклик, лінія опору...

Здійснивши сьогодні «Кар'єру Артуро Уї», Козьменко- Делінде міг, як режисер, залишаючись у полоні давніх ілюзій, немов пропустити ті півтора десятиріччя, що пройшли з часу першої постановки. Але він дуже точно вгадав час, у який потрібен саме цей спектакль, вгадав той настрій, яким зараз сповнене повітря. Добре б — не передбачив сюжет .

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: