Од нині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини Єдиної України... Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
З тексту Акту Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки

Володимир СИВОХІП: «Ми креативили!»

Директор Львівської національної філармонії – про життя у карантині, підсумки року та плани на 2021-й
2 січня, 2021 - 19:33
Володимир Сивохіп

Ніхто, напевно, й не заперечуватиме, що минулий, 2020-й, був сповненим випробувань для всіх. В тім числі – для мистецьких установ, по яких боляче вдарили і локдаун, і карантин загалом.

Попри це, багато хто стверджує, що карантин і всі пов’язані з ним обмеження навчили того, що раніше здавалося нереальним, відповідно – неможливим. Не виняток – Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика, яка чи не всі свої заходи дуже швидко, на відміну від інших мистецьких установ Львова, перевела в онлайн-формат. І досі не відмовилася такого роду діяльності.

Попри жорсткі карантинні обмеження, у Львівській філармонії відбулися сотні подій, лунала музика композиторів із різних куточків світу, виступили сотні музикантів. От про це і не тільки про це – в інтерв’ю з генеральним директором академічної установи Володимиром Сивохопом. А перебігала розмова у контексті дуже популярного зараз слогану «нові часи – нові виклики». Отже: що можна сказати на підсумок року, що минув?

Розмірковував над цим питанням і прийшов до думки, що закінчився якийсь хронологічний відтинок часу. І не більше! – говорить Володимир СИВОХІП. – Це не концертний сезон, не концертне півріччя… Виміри нашого мистецького часу трохи змінилися. Якщо рік тому могли казати: «От, закінчився рік, ми мали чіткі плани, і ми все здійснили – 2019-го 31 грудня у нас був тисячний концерт», то зараз я не можу так сказати . . . Збився певний цикл. Кардинально! Тому окреслювати, що сьогодні ми закінчили одне, а завтра починаємо інше, не випадає... Філармонійне життя не зупинилося – воно триває. Звичайно, підсумовуємо певні речі, в тому числі – і кількісні, і якісні. Аналізуємо, що відбулося, що не відбулося. Якщо, повторюся, 2019-го відбулося 1000 мистецьких подій, то цього року – понад 500. На початку 2020-го все було чітко сплановано, потім все несподівано зрушилося. І так є дотепер.

Насправді 500 – це ж немало!

Це багато. Бо у попередні роки, до 2019-го, ми проводили 350 – 400 заходів. Тобто 500 заходів за рік у тих ненормальних умовах, в яких ми всі опинилися, – це дуже добре! І можемо себе похвалити за ці здобутки.

А що, пане Володимире, далося найважче? Можливо, це був вихід з локдауну?

Напевно, найважчим був початок березня, коли кожного дня змінювалася інформація. І була та інформація дивною і складною водночас. І дійсно, коли зупинилося все життя, не тільки мистецьке, коли вулиці стали порожніми, заходи всі були скасовані, відбувався якийсь психологічний перехід з одного стану в інший. І, напевно, оце було найважчим. Тому що вже на початку квітня ми зрозуміли, що карантин може тривати довго, що це не була справа двох тижнів, як потім виявилося, це не була справа й двох місяців… Тепер ідеться про те, що попереду і карантин, і ще один локдаун… А звикання до цієї карантинної ситуації почалося значно швидше, ніж ми почали свою діяльність. Якщо пригадувати квітень і наші виходи в ефір, то ми почали транслювати старі записи, стали відчитувати теми, які мали відбуватися наживо. Зокрема, згадую період Великодніх свят, коли ми знайшли сі-мінорну месу, ряд інших духовних творів і стали показувати їх на нашій філармонійній YouTube-сторінці. І якщо говорити про цю сферу нашої діяльності, якій ми раніше не приділяли достатньо уваги, зрештою, не надто приділяли уваги і записам концертів, то, якщо проаналізувати час від квітня 2020-го до 1 січня 2021-го, маємо понанад 2 тисячі підписників на нашому YouTube, а у квітні їх було 200. І маємо величезний, унікальний, єдиний у чомусь досвід трансляцій живих концертів.

Ви ж їх починали, якщо не помиляюся, у квітні на камерній сцені…

Так, маєте рацію. А вже у травні перейшли на філармонійну сцену – у концертний зал. Пам'ятаємо той час – це були справжні живі концерти…

Але без публіки…

Так, без слухачів! І це було доволі дивно. З дистанціюванням, коли, наприклад, до Дня Європи виконували месу Джоаккіно Россіні.

Я пам’ятаю. Це коли оркестранти були не сцені, а хор – на балконі!

І от зараз, коли переглядаєш ці трансляції, розумієш, що ми – молодці! Бо креативили. А з кінця серпня, коли публіка потроху стала повертатися в наш концертний зал, все одно більшість концертів ми транслюємо онлайн. Тобто виступ можна дивитися у залі, а можна дивитися і вдома, оскільки аж ніяк не всі ризикують зараз бути суспільно активними. Зрештою, згідно з карантинними нормами, наш концертний зал функціонує на третину за числом слухачів. Крім того, ми розібрали частину партеру, щоби оркестранти могли дистанціюватися. Тепер частина оркестру сідає в партері, частина – на сцені. І ось ці трансляції стали для нас звичним явищем. Ми добре освоїли цей вид діяльності з технічного боку. У нас тепер є добрий звук – спромоглися купити добре обладнання. Працюють на трансляціях добрі режисери. До чого я це веду? Ми не могли ці речі планувати. І тоді, у березні-квітні, точно не планували, що ось буде так. А вже у листопаді-грудні у нас були концерти практично кожен день.

Тепер зрозуміло, звідки оті аж пів тисячі подій!

Так! Бо кожного дня – два, а то й три концерти. Було багато трансляцій. І ми зараз ввійшли в якийсь такий доволі активний ритм. Звичайно, під час прийдешнього локдауну, 8 – 24 січня, цей ритм трошки зупиниться. Але далі ми плануємо, після послаблення карантину, знову активно відновити наше концертне життя й активно показувати його також у наших мережах.

Наприкінці року завжди відбуваються наради для того, щоби і підсумувати, і спланувати. Можливо, щось новенького і цікавого на 2021-й вже спланували?

Філармонія – академічна установа, яка намагається дотримуватися канонів, певних напрацьованих речей. І тому важливо для всіх нас, щоби відбувалося те, що має відбутися. Наприклад, фестивалі, які ми заснували і проводимо щороку. Ми навіть у цей важкий 2020-й провели 39-ті «Віртуози». Це було 10 концертів, присвячених музиці Бетховена з нагоди його 250-річного ювілею. Всі концерти транслювалися, залишилися уже в історії нашої діяльності. Говорю про те, що ми провели-таки плановий фестиваль, хоча його можна було скасувати через карантин. А зробили це для того, щоби 2021-го відбувся 40-й, ювілейний, фестиваль. Звичайно, починаємо планувати його з острахом. Бо ж незрозуміла, невідома ситуація. Ми ж не знаємо, що буде з кордонами, чи багато гостей зможемо запросити, чи зможемо взагалі гостей з-за кордону запросити, хоча і у листопаді, і у грудні наші постійні колеги (диригенти і солісти) приїздили до філармонії і з Німеччини, і з Польщі. Тобто якийсь рух потроху йде, і я сподіваюся, що ювілейні «Віртуози» пройдуть на належному рівні. Ну і, зрештою, десяток інших фестивалів, які ми проводимо упродовж року, починаючи з міні-фестивалю наприкінці січня до дня народження Моцарта, фестивалю до дня народження Баха, пізніше – «Віртуозів» і так далі. Тобто я б хотів, щоби наша десятиліттями напрацьована традиція проведення концертних заходів збереглася. Попри те, що, очевидно, будуть нові програми, до яких ми готуємося.

Які це програми?

Наразі не хочу їх анонсувати, але вони будуть. Бо останні місяці також показали, що ми робили багато нового. Згадаймо хоча б прем’єру – концертне виконання опери Стефанії Туркевич «Серце Оксани». Також маю на увазі записи музики Барвінського, презентацію музики на твори Шевченка і видання силами філармонії збірки. Тобто звичайна пошукова робота ведеться нами за будь-яких умов. Буде вона обов’язково і наступного року. З року у рік намагаємося поширювати наші надбання, нові проєкти.

Наважуся, Володимире Степановичу, запитати про особисте. Яким для вас був цей рік?

По-іншому я став, напевно, оцінювати час. А підсумовуючи рік, писав звіти для музичної академії, для філармонії і зауважив, що незвично багато продиригував концертів, не виїжджаючи на гастролі. Я усвідомлюю, що не тільки в мене припинилася гастрольна діяльність, і дуже хочу, щоби вона відновилася. Але, навіть за відсутності виїздів, моє творче життя було активним. Я й надалі системно вдаюся до наукових досліджень. Здійснив ряд наукових публікацій, в тім числі – міжнародних. Навіть більше, ніж планував. І на цей, різдвяний, час планую попрацювати. А загалом цей час – час переосмислення себе самого. Не обійшлося цього року без травм. Уперше в житті мав серйозний перелом ноги. У жовтні. Зараз поволі вже відновлююся. Пробую ходити. По-новому. Це також – нові враження.

Що побажаєте українцям в Новому році?

Затишку особистого, затишку у родинному житті. Традиційно – щастя і здоров'я. Також – життєвої наснаги, тому що вона зараз всім нам потрібна.

Тетяна КОЗИРЄВА, «День, «Львів

Фото Тетяни КОЗИРЄВОЇ та пресової служби Львівської філармонії

Рубрика: