Все буде «ГРА»!

Цього року, як і належить престижній премії, відбулися деякі апгрейди, додалися номінації, збільшилася кількість заявок, розширилася географія.

Все свідчить про те, що до «ГРИ» долучається дедалі більше колективів, а це означає не лише певне згуртування театральної спільноти, а, перш за все, початок нормальної цехової комунікації, яка вкрай необхідна українському театральному люду.

Будь-яка премія, змагання — це завжди рух уперед і можливість вийти за рамки свого комфортного існування, підстьобнути свій колектив і себе, почути критику і зробити висновки, відчути заохочення і показати себе більш широкому загалу. Адже «ГРА» — це не лише премія, а й фестиваль з можливістю повноцінних гастролей із регіонів у столицю (проєкт ініційований Національною спілкою театральних діячів України, автор ідеї — Богдан Струтинський, голова НСТДУ). Отримання експертних відгуків, власне повноцінних рецензій, які дають важливий зріз новітнього українського театрального процесу очима провідних театральних критиків, музикознавців, журналістів. Творчий результат останнього — друкований альманах за підсумками першої «ГРИ», де вистави отримали об’єктивну оцінку десяти експертів, ставши також, за словами голови НСТДУ Б. Струтинського, найціннішим подарунком для майбутніх істориків театру і продовживши життя вистав. Тим більше, описаними є не лише вистави-переможці, а й усі вистави, які входять у лонг-лист «ГРИ» (минулого року 27, цього — вже 30).

Важливо й те, що 12 кращих вистав 2018 року, показані на різних театральних майданчиках Києва, побачили міжнародні експерти — журі. Їхній вердикт зовсім не обов’язково може збігатися з нашим «внутрішнім» баченням лідерів «ГРИ», але тим він і цінніший, такий, що примушує задуматись, інколи посперечатися, долучитися до дискусії, можливо, навіть збуритися, проте всі ці емоції — потужний поштовх до наступної роботи. А це і є те, заради чого існує премія — рух, перспектива, майбутнє і... контекст. З останнім нам потрібно жити і працювати, адже ця модель та логістика «ГРИ» дає можливість відчути і зрозуміти всім театрам України, в якому саме контексті ми перебуваємо — всеукраїнському чи європейському. Власне розподіл переможців, які одержали ще й грошову винагороду на реалізацію нового проекту, це промовисто засвідчує.

Так, найкращою драматичною виставою стали «Погані дороги» Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Саме цій гострій, на розрив аорти за драматургічним матеріалом, акторським втіленням та оголеній, «на межі», режисерській роботі віддали перевагу іноземні експерти перед програмним і масштабним «Коріоланом» Національного театру ім. І. Франка. А оскільки цього року були введені ще й індивідуальні номінації, — «театрального Оскара» за найкращу режисерську роботу вручили теж Тамарі Труновій. Ця ж вистава стала переможницею і в індивідуальній номінації за найкраще музичне (звукове) рішення вистави Акмала Гурєзова.

Проте «Коріолан», відзначений головними преміями на «Київській пекторалі» (краща вистава і режисерська робота), зараз здобув три індивідуальні номінації: за найкращу сценографію Петра Богомазова, за найкращу чоловічу роль Дмитра Рибалевського за роль Коріолана і за найкраще пластичне рішення / хореографію Олексія Буська. Остання якраз стала одним із неочікуваних сюрпризів і темою гарячих суперечок, особливо на тлі, здавалося б, більш яскраво виражених саме хореографічно-пластичних рішень у виставі «Орфей та Еврідіка» Олексія Скляренка, «Спляча красуня» Раду Поклітару і «Правда під маскою» Марчелло Алджері.

Хоча «Правда під маскою»: «Пульчинелла», «Весна священна» Львівського національного академічного театру опери і балету ім. С. Крушельницької перемогла в номінації «за найкращу хореографічну/балетну/пластичну виставу», обійшовши «Сплячу красуню» академічного театру «Київ Модерн-балет». На журі явно вплинула більш цілісна концептуальна картинка, темпоритм і динаміка модерного балету львів’ян, аніж казково-фантастичний, можливо, не до кінця ними прийнятий фантасмагоричний світ «Київ Модерн-балету».

Ще один тріумфатор у двох номінаціях — вистава «Фрекен Юлія» Івана Уривського в театрі «Золоті ворота», які одержала нагороду в номінації «найкраща вистава камерної сцени» і «найкраща жіноча роль» Інни Скорини-Калаби — за роль Христини. Знову ж таки, якщо з головною номінацією та відзначенням роботи одного з найперспективніших і найцікавіших за своїм почерком, стилем, відчуттям театру як такого — молодого режисера Івана Уривського — всі одностайно погоджуються, то індивідуальна номінація теж стала приводом для дискусій, особливо на тлі великих робіт в усіх смислах цього слова: Наталії Сумської, Вікторії Авдєєнко, Віталіни Біблів. Проте для зовсім молодої актриси ця перемога, вочевидь, була неочікуваною, а отже, стане великим стимулом на майбутнє. І це теж зрозуміло.

Найкращою виставою для дітей стала феєрична опера Юрія Шевченка «Король Дроздобород» Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва — яскрава, з аріями-хітами, впізнаваними лейтмотивами, вигадливими, характерними ансамблями, хорами і дуетами, речитативами ба навіть оперним... репом. Все як і має бути саме в сучасній дитячій опері.

Найкращою музичною виставою в жанрі опери/оперети/мюзиклу» став «Скрипаль на даху» Київського національного академічного театру оперет. Це масштабна постановка, яка є роботою з чітко вираженим світоглядом зрілого театрального майстра. Філософська й лірична постановка Б. Струтинського є метафоричною оповіддю про одну велику родину і про те, як знайти справжні цінності в часи невблаганних змін...

Найкращою пошуково-експериментальною виставою визнано «Світ у горіховій шкаралупі» Київського академічного театру на Печерську. Постановка Дмитра Захоженка створена за мотивами бестселера одного з найвідоміших астрофізиків сучасності — Стівена Хокінга, який був прикутий до інвалідного візка, але ідеї цього вченого ведуть до кордонів людського пізнання! У виставі актори спілкуються безпосередньо з глядачами і просто, креативно, захопливо розказують про Всесвіт. Чи є у нього початок? Що таке матерія? Звідки зародилося життя? Чи ми одні у Всесвіті? Це спектакль про те, як сміливість кількох вчених може перевернути наше уявлення про світ.

Майже всі вистави, які перемогли цього року, — київські, за винятком «Правди під маскою» Львівської опери. Так вийшло, що «ГРА» — на боці столиці. Проте рівень був настільки високий, і, можливо, не всі «приїжджі» вистави розкрилися вповні на нових сценічних майданчиках столиці (це теж цінний і важливий досвід, як і в будь-яких конкурсах), що фестиваль-премія «ГРА» №3 одразу після церемонії нагородження другої — вже очікується з ще більшою надією, інтригує (адже ми знаємо, скільки вдалих та конкурентоспроможних вистав з’явилося цього року по всій Україні) і надихає. Все буде «ГРА»!