Скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своєй простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель
Микола Костомаров — видатний український історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч та етнопсихолог

Виховання почуттів

Костюмована драма, в якій іронія не поступається вбранням персонажів — велика рідкість на екрані
19 січня, 2021 - 12:02

Британо-американська копродукція «Емма» — це вже сьома, якщо рахувати серіали і телефільми, екранізація однойменного роману Джейн Остін — цього разу за сценарієм Елеонори КАТТОН.

Режисерка фільму Отем де ВАЙЛД — американська фотографка, до сьогодні відома портретними світлинами та комерційними зйомками поп-зірок, а також музичними кліпами. «Емма» — її режисерський дебют, відзначений нагородами від асоціацій кінокритиків Чикаго й Сан-Дієго.

Місце дії — Велика Британія 1780-х. За сюжетом, юна аристократка, 21-річна інфантильна красуня Емма Вудхаус (номінантка премії BAFTA, відома за серіалом «Хід королеви» Аня ТЕЙЛОР-ДЖОЙ), яка сама ще не знала ані сильних почуттів, ані життєвих негараздів, вважає, що добре знається на людській природі і тому виконує роль свахи для своїх  неодружених подруг і приятелів: для неї це і місія, і розвага. Вона відмовляє свою подругу, скромну сироту Гарріет Сміт (Міа ГОТ), виходити заміж за цілком шляхетного, але недостатньо родовитого фермера й обирає для неї вікарія містера Елтона (Джош О’КОННОР). Однак той небайдужий до самої Емми. Отримавши відмову, він виїжджає, а сумирна Гарріет залишається без нареченого. Потім Емма намагається звести подругу зі своїм новим знайомим — Френком Черчіллем (Каллум ТЕРНЕР). Так само безрезультатно. Друг Емми, співчутливий, але чесний і тверезий Джордж Найтлі (поет, музикант і актор Джонні ФЛІНН) постійно критикує її за дрібне інтриганство і зверхність. А втім, усе завершується добре.

Цьому фільму підходить визначення «ошатний». Вишукані інтер’єри, мальовничі краєвиди, неймовірні вбрання, запаморочливо вродлива Тейлор-Джой з її дещо дитинним обличчям. Слід згадати й організацію всієї історії: її ритм, розбивка на чотири частини (за назвами сезонів — «Осінь»—«Зима»—«Весна»—«Літо»), чергування розмовних, музичних і танцювальних номерів нагадують театральну виставу чи навіть мюзикл. Найцінніше тут, однак, інше: тонка й завжди влучна іронія, котрою прошарована майже кожна сцена. Де Вайлд милується героїнею та її оточенням, але водночас додає дрібку скепсису у кадр; також, у певному сенсі, Найтлі — це голос режисерки у фільмі. Емма може бути жорстокою, може маніпулювати людьми заради химерних цілей. Але змінитися на краще теж здатна. Тож можна сказати, що в Отем де Вайлд вийшов доволі елегантний і, головне, ненудний роман виховання.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: