Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

«Я буду вічно жити...» – але не на екрані?

Учора виповнилося рівно 150 років з дня народження Лесі Українки
26 лютого, 2021 - 11:33

Зайве нагадувати, що вона поряд з Шевченком та Франком — найголовніша опора всієї нашої словесності. Є вулиці, бульвари, площі, театри, університети, бібліотеки й астероїд її імені; є найрізноманітніші, на будь-який смак, видання книг, є спеціалізований Науково-дослідний інститут, є музеї в Києві, Колодяжному, Новограді-Волинському, Ялті та навіть в Грузії, в Сурамі, де вона померла. В рамках ювілею проходять виставка сценографії до вистав за творами Лесі в Музеї Марії Заньковецької, експозиція оригінальних театральних костюмів з постановок 1939—2002 рр., прем’єра опери «LE» від Влада ТРОЇЦЬКОГО та музичної формації NOVA OPERA, конкурси на найкращу декламацію, концерти, онлайн-дискусії, лекції, спеціальні уроки в школах і коледжах. У Житомирі відкрився персональний вернісаж ілюстрацій Олександра ГРЕХОВА, який пофантазував, як Українка могла би виглядати на полотнах відомих художників минулого: Ван Гога, Піта Мондріана, Василя Кандинського, Сандро Боттічеллі, Соні Делоне, Казиміра Малевича. В столичному Українському Домі — перформанси, дискусії, виставка скульптури; відвідувачі зможуть уперше побачити повне нецензуроване видання творів Лесі Українки у 14 томах. Найбільше заходів заплановано в Києві, в Житомирській і Волинській областях. Також діаспора проведе меморіальні акції в Лондоні, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку й Будапешті.

Все це дуже добре. Залишається, однак, важливе, ба навіть нагальне питання: а як зі вшануванням пам’яті в такому масовому, дохідливому жанрі, як кіно? Уточню: ігровому кіні.

Відповідь, якщо коротко: не надто добре. Можна навіть сказати, кепсько. І тягнеться така біда далеко не перший рік.

ЖИТТЄПИС

Для початку — біографічних фільмів про Лесю існує рівно 1 (один). Знятий він на кіностудії Довженка в 1971 Миколою МАЩЕНКОМ до сторіччя поетеси і називається «Іду до тебе...» Сюжет розповідає про чотири роки життя Лариси Косач: 1897—1901. Попередній фільм Мащенка називався «Комісари», наступний — «Як гартувалася сталь», але тут він разом зі сценаристом Іваном Драчем дійсно намагався, як міг, максимально уникнути партійщини та пропаганди. Це не оминуло увагу цензури: одну зі сцен авторів змусили видалити, що завдало серйозної шкоди фільму як цілісному твору. Й усе одно завідувач відділом культури ЦК Компартії України (так називали цензорів) доповідав, що сценарій «відзначений серйозними ідейно-художніми недоліками» і що «Леся Українка зображена однобічно, поза її діяльності як представниці революційно-демократичного руху дещо перебільшений національний момент».

Основна канва чорно-білої картини — подорож Українки (Алла ДЕМИДОВА) до свого коханого, смертельно хворого революціонера-марксиста Сергія Мержинського (Микола ОЛЯЛІН). Після його смерті Леся написала поему «Одержима» — один з найкращих своїх творів. Фільм побудований як мозаїка спогадів, імпресій, уривчастих епізодів, які складають ліричну мініатюру; безсумнівно, це гідний зразок «поетичного кіно».

Однак не можна не помітити, що естетика цього фільму сьогодні виглядає доволі застарілою, починаючи з перших кадрів, де за кадром звучить гранично театралізоване, з придихом читання віршів Лесі. Сама героїня показана мало не як правовірна комуністка, тільки з додаванням «національного моменту», а боротьба з гнобленням — мало не як сенс її життя. І пафос, пафос, пафос — у кожному кадрі, в кожному діалозі, в кожному жесті. Поза сумнівами, Демидова і Олялін — майстри своєї справи, і в фільмі чимало візуально ефектних сцен — але використовувати його як рефлексію про життя і творчість Українки зараз, в ХХІ столітті, було б досить дивно.

Йшли роки, імперія впала, цензура зникла, Україна завоювала Незалежність, але задум нового байопіку про Українку з’явився аж у середині 2010-х. Сценарій написала поетеса й телесценаристка Олександра ЛАВРЕНЧУК, а власне ідею фільму подала Юлія СИНЬКЕВИЧ (колишня генеральна продюсерка Одеського міжнародного кінофестивалю). Юлія так прокоментувала це: ??»Задумка зняти фільм про Лесю Українку виникла зовсім спонтанно, коли ми з Марією МОСКАЛЕНКО, співпродюсеркою картини, проїжджали повз Сурамі, де й померла поетеса. Мені здавалося, що вже напевно є фільми про долю Лесі Українки і ця тема лежить на поверхні, але, вивчаючи безліч матеріалу, присвяченого творчості поетеси, я зрозуміла, що про неї практично немає фільмів — єдиний ігровий «Іду до тебе...» був знятий в 1971 році. Але вона — не тільки одна з ключових фігур української культури, а й сильна жінка. І тоді ми вирішили, що цей сюжет — актуальний, і він обов’язково повинен бути живим, а не стереотипним. Ми хочемо створити фільм, в якому Леся розкриється як жива людина зі своїми слабкостями і емоціями «.

Історія планували розгорнути в двох планах реальності — повсякденне життя і світ творчої уяви Лесі. Сценарій під робочою назвою «Узлісся» 31 жовтня 2018 потрапив в програму ScripTeast, куди відібрали загалом 8 робіт кінодраматургів з Центральної та Східної Європи. Проєкт також підтримав Український культурний фонд. Фільмувати картину запросили провідну грузинську режисерку, авторку сценарію знаменитого фільму «Покаяння» (Гран-прі Канського фестивалю)  Нану ДЖАНЕЛІДЗЕ, яка оголосила про намір  «зняти образ Українки з кам’яного постаменту, на який її поставили свого часу». У лютому 2019 був представлений перший тизер фільму. Здавалося б, усе йде до того, що ми нарешті матимемо сучасну кінобіографію Лесі. Але ні, ні та ще раз ні.

Причину Юлія Синькевич озвучила в своєму коментарі спеціально для «Дня»: «Ми не виграли останній пітчинг Держкіна. Ми продовжуємо розробляти проєкт, але зйомки наразі не заплановані і ми не знаємо, коли саме вони розпочнуться. Поки що шукаємо фінансування. Питання до Ради з державної підтримки кінематографії — чому вона не підтримала готовий до зйомок фільм».

Тобто «Узлісся» фактично стало жертвою великої бюджетної різанини, яку нове керівництво держави влаштувало в культурній сфері. На мільярдну показуху з будівництвом уже побудованих доріг, профінансовану з ковідного фонду, грошей вистачило; на фільм про Українку — ні. Ось вам і пріоритети.

ЕКРАНІЗАЦІЇ

Це — що стосується біографії. А яка ситуація з екранізаціями творів?

На сьогодні їх існує лише 8. Всі зняті в радянський час, окрім «На полі крові. Aceldama» Ярослава ЛУПІЯ (2001): «Камінний господар» (1971, режисер — Мстислав ДЖИНДЖИРИСТИЙ),  «Кассандра» (1974, Юрій НЕКРАСОВ, Сергій СМІЯН), «Спокуса Дон Жуана» (1985, Василь ЛЕВІН і Григорій Колтунов), «Блакитна троянда» (1988, Олег БІЙМА). Драма-феєрія «Лісова пісня» — у трьох екранних версіях:

• 1961, кіностудія ім. Олександра Довженка — повнометражний фільм Віктора ІВЧЕНКА. Мавка — Раїса НЕДАШКІВСЬКА, Лукаш — Володимир СИДОРЧУК;

• 1976, Творче об’єднання художньої мультиплікації студії «Київнаукфільм» — короткометражний анімаційний фільм, режисер — Алла ГРАЧОВА;

• 1981, кіностудія ім. Олександра Довженка, під назвою «Лісова пісня. Мавка» — картина Юрія ІЛЛЄНКА. Мавка — Людмила ЄФИМЕНКО, Лукаш — Віктор КРЕМЛЕВ. Повноцінна україномовна версія досі не знайдена.

На цьому все.

Кожному з цих фільмів притаманні всі недоліки і переваги тієї епохи. Візуальна вигадливість, якісна операторська робота, майстерні актори й акторки — але і все той же пафос, все та ж застарілість кіномови, все та ж радянська скутість.

Одним словом, новий час вимагав нової «Лісової пісні».

І певний час здавалося, що хоча б це у нас буде.

У вересні 2015 прес-служба найбільшої національної кінокомпанії Film.UA Group заявила про початок виробництва повнометражного ЗD-мультфільму за мотивами «Лісової пісні». Режисером виступає Олександра РУБАН, сценаристом — Ярослав ВОЙЦЕШЕК — драматург таких крупнобюджетних історичних проєктів, як «Захар Беркут», «Сторожова застава», «Викрадена принцеса».

Перші ідеї про те, як виглядатиме фільм, привернули величезну увагу. Не обійшлося й без скандалів. Після появи інформації про те, що сценарій для стрічки пише санкт-петербурзька творча група «Сахар+1kg», в українському інформпросторі піднялася хвиля критики продюсерів та звинувачення в «русифікації» українського першоджерела. Так, письменник Юрій ВИННИЧУК розкритикував авторок і авторів зокрема за те що вони, на додачу до класичних персонажів драми, додали «»фабрикантку й інженера Килину», «старосту Фрола», «вовкодава Надійку», «Котожабика» та «Філіна Філю»». Дискусія завершилася, коли з’явилося спростування про участь петербурзьких сценаристів.

Масштаби, оприлюднені кадри й пробні відео проєкту вражали. Рухи Мавки з застосуванням технології захоплення руху (motion capture) вперше в історії вітчизняної анімації робилися з балерини — прими Національного академічного театру опери та балету України ім. Тараса Шевченка Катерини КУХАР. На фільмом працюють понад 70 аніматорів, а також фольклористи Київського національного університету імені Тараса Шевченка та етнографи Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Саундтрек створюють культовий етно-хаос-гурт «ДахаБраха» та мультиінструменталіст Максим БЕРЕЖНЯК.

Що ж до бачення самої історії, то, схоже, автор(к)и уявляють (уявляли?) її як певну варіацію знаменитого фільму японського класика світової анімації Хаяо МІЯДЗАКІ «Принцеса Мононоке». В Міядзакі, нагадаємо,  йде боротьба між людьми, очолюваними владною та розумною промисловицею на ім’я Ебосі, та світом природи, який захищає вихована вовками принцеса Мононоке. Вона, зокрема, боронить Бога лісу Шіші-Ґамі — без нього всі звірі  й лісові духи втратять магічну силу і стануть безпечні. Ебосі ж хоче нарощувати в місті металургію та виробництво зброї, а для цього їй потрібні ресурси лісу. Ворогуючі сторони намагається примирити Асітака — спадкоємець далекого племені.

Власне, в Олександри Рубан і Ярослава Войцешека Мавка так само виступає захисницею Лісу та його Серця. Їй опонує Килина з оригінальної драми-феєрії — вона розглядає природу як джерело прибутку і хоче побудувати лісопильню, а для цього треба забрати Серце Лісу. Заради своєї мети вона налаштовує селян проти лісових духів. Наш «Асітака» — сільський сопілкар і мрійник Лукаш, що закохується в Мавку й опиняється між двох вогнів. Заплановані казкові персонажі, як відомі за оригіналом, — Перелесник, Той, що в скалі сидить, Той, що греблі рве, Водяник, Лісовик, Ґудз, Потерчата, Злидні, Доля, Пропасниця, так і нові — Жабокиць Квусь, русалки Водяница, Польовиця і Лісовиця.

У грудні 2016 проєкт став переможцем 9-го конкурсного відбору Держкіно. Було укладено угоду зі студією «Анімаград» про надання часткового державного фінансування на суму 24,5 млн. гривень, що становить третину від загального бюджету в 75 млн. У березні 2017 продюсери провели міжнародний пітчинг проєкту  на найбільш авторитетному анімаційному форумі Європи Cartoon Movie, де Україна була представлена вперше. «Мавка. Лісова пісня» отримала схвальні відгуки великих гравців анімаційного ринку, серед яких The Walt Disney Company (Germany, Switzerland & Austria), Annecy International Animated Film Festival, CANAL+, TF1 International, Super RTL. Права на показ картини придбані в країнах Близького Сходу і Північної Африки, в Німеччині та німецькомовних країнах, у Польщі, Словаччині, Чехії, Естонії, Латвії, Литві, Румунії, Угорщини, Болгарії, Сербії, Хорватії, Словенії, Македонії, Боснії і Герцеговині, Чорногорії.

НЕСКІНЧЕННИЙ ПРОЦЕС

Невідомо, який фільм ми побачимо та чи побачимо взагалі, але його промо-кампанія безумовно увійде в історичні аннали. Задовго до гіпотетичної прем’єри навколо картини почало розростатися безліч проєктів у різних форматах і на різних платформах. Таким чином, «Мавка» перетворилася в мультиплатформенний кроссмедійний бренд. Автори назвали цю сукупність продуктів «Всесвіт Мавки».

Важко уявити, яких сфер не торкнулася ця дійсно вражаюча кампанія. Спочатку були колекція суконь від Ольги НАВРОЦЬКОЇ MAVKA by NAVRO, кулон «Мавчин Оберіг» від ювелірного дому OBERIG, брендована серія книг від видавництва «Київський будинок книги», гобелени ручної роботи від майстерні «Саломея» і AR-додаток від розробників Signal Red.

Далі — більше. Кондитерська компанія «Лукас» випустила брендовані цукерки «Мавка», компанія «Лантманнен Акса» під брендом START! — чотири види сухих сніданків, молочна компанія «Галичина» — лінійку йогуртів. Мережа супермаркетів «Сільпо» в рамках ліцензійної угоди відкрила новий магазин, повністю оформлений образами з майбутнього фільму. Випущені марки і конверти, блокноти та книги, маса сувенірів. «Мавка» виступила партнером в кампанії проти вирубки карпатських лісів, а також, спільно з Фондом захисту дикої природи WWF — в тривалій акції «Будинок для рисі», спрямованої на захист цього червонокнижного виду на території України: частина коштів від покупки продукції бренду Мавки перераховується на рахунок акції. В 2018 «Дім для рисі» переміг у конкурсі ООН Partnership for Sustainability Award.

Залишилася справа за малим — випустити фільм.

І знову наше вічне українське «але». Станом на 2018-й не було намальовано жодної хвилини. На захист «Анімаграду» слід сказати, що намалювати повнометражну ЗD-анімацію — справа дорога й нешвидка. Тим паче, за інформацією з джерел, близьких до знімальної групи, процес триває і останнім часом інтенсифікується. Не в останню чергу завдяки вищезгаданій Раді з держпідтримки кінематографії, котра інколи таки робить корисні справи. 20 листопада 2020 був оприлюднений протокол № 19 до рішення Ради № 240: «Розглянувши заяву ТОВ «АНІМАГРАД», керуючись Законами України «Про державну підтримку кінематографії в Україні», «Про кінематографію», наказом Міністерства культури Україні від 27.12.2018 №1143, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.01.2019 за №112/33083 «Про затвердження Порядку прийняття рішення Радою з державної підтримки кінематографії та Порядку проведення творчого конкурсу (пітчингу)», Рада з державної підтримки кінематографії вирішила: Погодити збільшення вартості виробництва фільму «Мавка. Лісова пісня» на 25 000 000, 00 грн. за рахунок Держкіно».

Тож є — дуже обережна — надія, що наступного року ми таки побачимо нову «Лісову пісню», і вона, можливо, стане віхою в історії нашого кіна. Але до ювілею вона так і не вийшла.

Тож 25 лютого всі вітали Лесю і один одного з днем її народження. І навіть кінематографісти та кіночиновники. Хоча причин для привітань у них поки що найменше.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: