Як крапля довбе камінь не дворазовим, а багаторазовим падінням, так і людина стає мудрою не від дворазового, а від багаторазового читання.
Джордано Бруно, італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму

«Я відчуваю себе провідником...»

Диригент Національного академічного духового оркестру України Олексій ВІКУЛОВ — про поєднання стилів, експерименталізм та нові проєкти
27 січня, 2020 - 17:29
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ

За останні сто років світове музичне мистецтво, як і людство загалом, переживало добу бурхливого та невпинного розвитку. Виникнення нових стилів, форматів музичних колективів, їх еклектично-діалектичне поєднання не впізнавано змінили світовий музичний тренд. Разом з тим з’явились нові можливості для розвитку класичних колективів оркестрового типу. Цілком природно, що для оркестру, що переважно складається з духових інструментів, джазова музика стала новою нішею для творчої реалізації. Про це, та інші мистецькі експерименти поговоримо з диригентом Національного академічного духового оркестру України Олексієм Вікуловим.

— Для нашої газети — ви нова постать. Розкажіть, чому обрали оркестр саме духових інструментів?

— Батьки віддали мене в музичну школу у віці трьох з половиною років, так я цим усе життя і займаюся. Кілька років тому проводився конкурс на посаду диригента в Національний академічний духовий оркестр України. Я взяв участь і виграв. Відтоді я й перебуваю на цій посаді. В оркестрі є як повний склад, так і формат джазового Big Band (у нас проводяться концерти джазового напряму).

— Ви є диригентом Національного академічного духового оркестру України й одночасно керівником та головним диригентом джазового оркестру Drum Art Big Band. Скажіть, будь ласка, в усіх цих проєктах ви концентруєтесь на джазовій музиці чи поєднуєте її з іншими стилями? Можливо, якось експериментуєте?

— Звісно, поєдную, тому що в нашому Національному оркестрі дуже багато напрямів: від класичної до сучасної музики як українських композиторів, так і світових. Оркестр виконує будь-яку музику, в будь-яких форматах. З напрямів у нас — класика, українська, джазова музика, також ми виконуємо мелодії з кінофільмів. Це ключові напрями нашої діяльності. Я беру участь у різних проєктах; для мене не проблема, що саме виконувати, немає пріоритетів. Є концерт, завдання, і ми його готуємо.

— Є такий стереотип, що джаз — це суто американська музика, а не європейська. Яким ви бачите майбутнє джазу в Україні?

— У нього є не лише майбутнє, а вже й сьогодення. В Україні джаз дуже розвинувся, порівнюючи, наприклад, з ситуацією двадцять років тому. Існує багато маленьких, середніх і великих джазових колективів. Ми поступово починаємо виконувати дуже якісно (а не просто, як раніше, коли були різні аматорські колективи), бо підросло покоління джазменів, які починали грати джаз ще в дитинстві. Тобто є що (кого) послухати, існують колективи й музиканти. І це вже зараз відбувається — можна ходити та слухати наших виконавців. Тому джазу в нас вистачає, і це чудово.

— У джазі є багато напрямів: боп-джаз, соул-джаз, смуз, ф’южн тощо. Якому особисто ви віддаєте перевагу? Чи у вас свій особливий стиль?

— Оскільки я займаюся Big Band, у нас є кілька напрямів. Big Band — це стандартний джазовий оркестр, який ще з часів Гленна Міллера, Бенні Гудмена зберігся в цьому форматі, і сьогодні його всі використовують. Ми граємо хіти ери свінгу, також фанк, дещо граємо з композицій нового джазового стилю. Всі інші, що ви назвали — це для невеликих колективів, ця ніша досить ексклюзивна. Ми не маємо з ними справу, наша ж ніша — традиційний джаз, фанк, джаз-рок.

— Традиційне питання, яке я ставлю всім диригентам: яке ваше розуміння суті цієї професії?

— Диригент — це провідник між музикантами; чи між музичним твором та слухачем/глядачем, тими людьми, для яких ми граємо. Моє завдання — максимально передати зміст музики, яка також обрамляється, наприклад, моїм баченням її. Я маю створити уявлення цієї музики і передати слухачам те, що заклав композитор, але також додати свою «родзинку».

Вважаю це найважливішим, бо головне — дарувати максимально комфортне прослуховування, розуміння змісту музики, щоб глядачі отримували задоволення і знову приходили на концерти. Це наша місія. 

— Кому краще бути диригентом: колективісту чи індивідуалісту?

— Думаю, напевно, індивідуалісту, але не потрібно забувати, що все ж таки в нас колективна робота й у всіх головне завдання — дарувати музику слухачеві.

— Чи гастролює ваш оркестр? Якщо так, то де саме?

— У вересні ми брали участь у Міжнародному фестивалі «Стравінський та Україна», гастролювали Волинською областю, грали відкриття цього фестивалю в Луцьку. Є плани на майбутнє поїхати за кордон, але поки що це на стадії обговорення, тому немає конкретики. Знаю, що оркестр їздив у європейське турне, проте це було досить давно. Хотілося б повторити подібний успіх європейських гастролей.

— З ким співпрацюєте зараз?

— Переважно з солістами-інструменталістами та солістами-вокалістами як класичного напряму, естрадного, так і джазового. Це дуже плідна співпраця, тому солістів у нас вистачає.

Також можу згадати про дві серйозні міжнародні співпраці. Минулого року було відповідальне завдання: ми робили запис із легендарним джазовим контрабасистом Девідом Фрізеном для його нового диску. Він має видати його восени цього року. Також у нас був міжнародний проєкт із французьким джазовим «Тріо Венсана Буржекса». Його програму ми презентували в Національній філармонії з нашим Big Band.

— Ви вперше в Україні здійснили постановку «Симфонії Queen» Толги Кашифа для оркестру, солістів, змішаного хору та дитячого хору. Чи було складно?

— Це сучасний твір, абсолютно класичний (просто композитор написав його за мотивами мелодії гурту Queen), який до нас ніхто не виконував. Він триває майже годину, складається з шести частин. Це дуже складний твір, тому що там є солісти, задіяний великий, а також дитячий хор. Прем’єра відбулася 2017 року в Україні, де я здійснив постановку разом із Національним академічним духовим оркестром. 

— Яке місце у вашій діяльності посідає класична музика?

— Скажімо так, з класикою багато що пов’язано, тим паче, оскільки ми її виконуємо. Я вважаю, що класика — це невід’ємна велика частина будь-якого музиканта. Без класики неможливий розвиток будь-чого. Це база і основа.

— 28 січня відбудеться концерт «Легенди року», де ваш оркестр духових інструментів з вами на чолі буде виконувати хіти світової рок-музики. Чим будете дивувати та як плануєте зацікавити глядачів?

— Найближчий рок-концерт проводитиметься в форматі великого оркестру. Тобто будуть задіяні абсолютно всі музиканти. Але найголовніше, і в чому цінність: у нас виступить дивовижний соліст — суперфіналіст «Голос країни» Олександр Онофрійчук. Він володіє унікальним голосом, майже ідентичним до Фредді Мерк’юрі (соліст гурту Queen). Це непересічна постать у музичному світі України. Не кожного дня слухаєш подібний вокал, та ще й з оркестром і аранжуванням. Концерт цікавий, потужний, за енергетикою буде неймовірний.

— Чи важко виконувати рок-музику саме на духових інструментах? Адже її, як правило, пишуть для струнних та ударних.

— Є нюанси виконання в духовому оркестрі, але якщо люди — професіонали своєї справи, для них немає значення, що саме виконувати. В нас універсальний оркестр, тому ми виконуємо будь-яку музику, в нашому випадку немає жодних перепон.

— Нині часто оркестри виконують популярні світові хіти. Як ви вважаєте, про що це свідчить? Класика вже відходить на задній план, а її місце посідає музика, яка насичена спецефектами та з більш динамічним ритмом? Чи ці концерти проводять, щоб урізноманітнити виступ та зацікавити поціновувачів?

— Класика все одно буде виконуватися, завжди. Вона вічна. Зокрема, існують академічні майданчики, де обов’язково виконується класична музика, в неї є свій глядач. Крім того, слід пам’ятати й розрізняти, що є масовий напрям культури, а є елітарний, до якого і зараховують більшою мірою класичну музику. Ця ніша не дуже велика, але є прошарок, який постійно буде нею цікавитися. 

Водночас у всьому світі масова музика зацікавлює ширшу авдиторію. Тому велика кількість людей відвідують концерти, де є шоу, наприклад, або музика більш проста для сприйняття. Це і є відповідь. Людям хочеться шоу, почути знайомі мелодії, відпочити. Класична музика дуже складна, її треба любити, відчувати, до неї потрібно ставитися по-іншому. На неї необхідно теж ходити, щоб відрізняти якісне від неякісного.

— Чи не вважаєте ви, що музика з кінофільмів чи світова рок-музика з часом стане класикою?

— У принципі вона вже є класикою. Тому що, наприклад, рок-гурти The Beatles, Queen вважаються класичними в своєму напрямі. Це класика року. В класичній музиці розрізняються різні класичні напрями й жанри. Класика є і в джазі, вона називається традицією. Тож усюди є своя класика. А в нас прийнято називати класикою суто академічну музику. 

— Розкажіть про майбутні концерти та творчі плани.

— Заплановано великий проєкт з джазовим американським контрабасистом Девідом Фрізеном 29 лютого в Національній філармонії з нашим оркестром. Немало концертів буде кіномузики, концертів джазового напряму з Big Band. Також 7 березня буде концерт французької музики. Крім цього, можливо, будуть концерти Україною. Поки дат конкретних немає, але тривають перемовини. Ще буде обов’язкова серія — «Джаз на пляжі», хоча це буде вже влітку; а до цього в нас вистачатиме концертів у Національній філармонії. Найближчі події: 12 лютого — концерт «Оперета» та 19 лютого — концерт, присвячений творчості голлівудського композитора Ганса Циммера.

— Але ж нещодавно грали Циммера!

— Так, але якщо замовляють і зацікавлені в проведенні програми, то ми її виконуємо. Наприклад, Національна філармонія захотіла, щоб ми ще раз повторили цю роботу. Тоді був аншлаг, за три тижні все розкупили! Тому буде нагода послухати Циммера ще раз.

Вікторія ШИТИК, «День»
Газета: 
Рубрика: