Мир — це не все, але все без миру — ніщо.
Віллі Брандт, німецький політик, лауреат Нобелівської премії миру

Як Донецьк став балетною столицею

Вадим ПИСАРЄВ: «Проект «Схід — Захід» допомагає зближуватися і концентруватися на загальнолюдських цінностях»
18 січня, 2013 - 12:04
ВАДИМ ПИСАРЄВ / ФОТО З САЙТА RADIOSVOBODA..ORG
БАЛЕТ — ЦЕ ПРАЦЯ НЕ ЛЕГША, НІЖ У ШАХТАРЯ. ВИХОВАНЦІ ПИСАРЄВСЬКОЇ ШКОЛИ ХОРЕОГРАФІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ПРАКТИКУ ПРОХОДЯТЬ У ДОНБАС ОПЕРІ / ФОТО РУСЛАНА СЕМИЧЄВА

Сьогодні Донецький оперний театр є кращим у нашій країні! Окрім вистав і концертів, на цій сцені проходить міжнародний фестиваль «Зірки світового балету» (минулого року він пройшов у 19-й раз). Колектив театру багато гастролює по Донецькому краю і за кордоном і в цьому величезна заслуга Вадима Писарєва!

У Вадима Яковича є традиція, приходячи у театр, він б’є у дзвін, який висить за кулісами, біля режисерської будки, і всі знають, що художній керівник на місці. Енергія Писарєва приголомшує. Вчора він був у Парижі, сьогодні — в Донецьку, а завтра летить у США! Але при цьому не метушиться і твердо тримає руку на пульсі. Він у курсі всіх театральних проблем, встигає вирішувати виникаючі питання, бути третейським суддею в суперечках (а у творчих колективах без цього не обійтися !), як педагог розкриває секрети класичного танцю юному поколінню. А ще Писарєв захоплюється збиранням каменів. У кабінеті у Вадима Яковича можна побачити частину величезної колекції (від бурштину і кварцу до лави з шахти), про яку він може багато і цікаво розповідати, немов усе життя займався не балетом, а гемологією. Нашу розмову ми почали з останньої прем’єри Донбас Опери ( «День» №№226 і 234-235 за 2012 р. писав про прекрасну постановку «Летючого Голландця»). Судячи з розмаху і резонансу цього міжнародного творчого проекту, Донецький театр зробив серйозну заявку на здобуття Шевченківської премії 2013 року!

«ТРИ В ОДНОМУ»!

— Я дуже радий, що в нашій афіші з’явився «Летючий Голландець» Вагнера і що ми — єдиний український оперний театр, який зумів втілити на сцені цей прекрасний, але дуже складний для виконання твір, — зізнається Вадим ПИСАРЄВ. — Всі без винятку, зайняті в цій постановці, великі молодці, і я пишаюся, що наш колектив продемонстрував свій високий професіоналізм! А що стосується Шевченківської премії... Знаєте, після того, як кілька років тому наша вистава «Богдан Хмельницький» (оперу Костянтина Данькевича поставили режисер Василь Вовкун, диригент Василь Василенко, а головні партії виконали Стефан П’ятничко, Юрій Алексейчук, Віталій Дудкін, Людмила Шемчук та ін. — Т.П.) не отримала премію, і якщо за класику і національну тему театр і виконавців не відмітити... Адже це був всеукраїнський творчий проект: у створенні вистави брали участь майстри зі Львова, Кіровограда, Києва, Донецька... Тоді я дуже засмутився, а тепер вже все переболіло. Помітять — добре, а ні, то теж переживемо!

Важливо, що ми змогли вперше поставити на українській сцені «Летючого Голландця» і що професійний іспит, яким є музика Ріхарда Вагнера, складений на відмінно всім колективом. Для Донецька наша прем’єра стала культурною подією. Вистава викликала резонанс — в залі аншлаг, і це головне! На генеральну репетицію приходили студенти і педагоги музучилища, консерваторії, ветерани сцени, музикознавці та критики і всі оваціями прийняли постановку, відзначаючи оригінальність режисерського (Мари Курочки, Німеччина) прочитання лібрето опери, дуже видовищну сценографію (формат 3 D). За допомогою унікального відеопроектора німецькі сценографи Торге Меллер і Момме Хінрікс зуміли створити ілюзію корабля, що пливе, бурхливого моря і навіть картини підводного світу. Також у постановці «Летючого Голландця» взяли участь Василь Василенко (головний диригент Донбас Опери) і Михайло Сінькевич (Маріїнський театр (Санкт-Петербург) — диригував прем’єрою), хормейстер — Людмила Стрєльцова, виконавець партії Голландця — Андреас Макко (Німеччина), Даланда — Вальтер Фінк (Австрія), Зенти — лауреат міжнародних конкурсів Леся Алексєєва (Національна опера України), а в дитинстві — Ліа Бочарова (7-річна донецька школярка), хор, балет і оркестр Донецького оперного театру ім. А.Б. Солов’яненка.

Чи плануєте показати виставу на фестивалях за кордоном і чи буде гастрольне турне Україною?

— У постановці використовуються складні декорації (їхня вага 9 тонн), які монтуються три дні, але задля того, аби якомога більше глядачів побачило нашу оперу, ми подумаємо, як зробити мобільнішою виставу. Адже виросло декілька поколінь, які не знають творів Вагнера, а ми хочемо, аби глядачі з дитинства полюбили високе мистецтво. Мені сподобалося, як один хлопець після прем’єри сказав: «Донецький «Летючий Голландець» — це «три в одному»! І це правда. Сам твір захоплює: вагнеровська музика, плюс видовищна «картинка» на сцені і прекрасне виконання! Нашу виставу критики вже назвали «високим європейським стилем і оперою майбутнього», а це означає, що недаремно два роки театр йшов до наміченої мети і ми цю високу планку взяли!

МОДА НА ВИСОКЕ

— Коли дивишся афішу Донбас Опери, то навіть заздрісно — який різноманітний репертуар, які цікаві колективи (світового масштабу) виступають на цій сцені. У цьому ви обійшли багатьох колег, зокрема Національну оперу України. У вас завжди повні зали? Ходити в Донецьку оперу модно?

— Мені здається, що ми пройшли різні етапи і нині глядач йде до нас на вистави і концерти, оскільки відчуває у цьому певну душевною потребу і хоче зануритися в чарівний світ театру, насолодитися музикою класиків, оцінити майстерність наших артистів і музикантів, а ще — замислитися над сенсом життя. Наприклад, попередня наша прем’єра «Маленька урочиста меса» Дж. Россіні. У нелегкий для всіх нас час ми хотіли звернути увагу людей на вічні цінності. Віра в Бога — ось, що повинно бути всередині кожної людини. Або «Реквієм» Дж. Верді — видатний твір! Після такої музики душа немовби увись летить! А як глядачі тепло прийняли прем’єру балету «Собор Паризької богоматері» (на музику Ц. Пуні, хореографія Євгенії Хасянової). Я радію, що в наш театр ходять не лише шанувальники балету й опери зі стажем, але й молодь. Театр нагадує людям про те, що, окрім повсякденної метушні, на світі є кохання, почуття, мистецтво і багато прекрасного. Ось цим потрібно жити. Театр змушує про це замислитися, тим самим возвишуючи кожну людину.

«ОСТАННІЙ ВИПУСК ШКОЛИ — 16 ТАНЦЮРИСТІВ — УВЕСЬ ПОКИНУВ МЕЖІ НАШОЇ КРАЇНИ!»

Школа хореографічної майстерності, яка носить ваше ім’я, у 2013-му відзначить своє 20-річчя. Вже є філія цього навчального закладу в Івано-Франківську. Нині ваших вихованців знають у всьому світі як переможців престижних міжнародних балетних конкурсів. Пригадайте, як Школа починалася і яким бачите її майбутнє?

— Балетна трупа Донбас Опери на 90% — наші випускники! Вихованці школи практику проходять у нашому театрі, беручи участь у виставах. Ми стали першим в Україні недержавним початково-освітнім закладом нового типу. Впродовж багатьох років учні є учасниками проекту «Обдаровані діти». Сьогодні наші кращі учні виступають у прославлених балетних трупах. Наприклад, Марія Чугай і Лілія Ліщук стали артистками балету Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі, Яна Саленко є примою-балериною Берлінської Штатс-Опери, Денис Черевичко танцює у Віденській Штатс-Опері, Андрій Писарєв, Ярослав Саленко і Євген Лагунов — солісти Національної опери України, прем’єри балету Донецького оперного театру Лілія Орєхова, Аліса Авілова, Яна Черкашина виконують сольні партії у виставах Московського театру класичного балету Смирнова-Голованова тощо.

Нині найбільша проблема полягає в тому, що, тільки-но молодий танцівник яскраво заявив про себе на конкурсі, як його одразу ж запрошують виступати провідні театри світу. А ми не можемо їх утримати ні високою зарплатою, ні бонусами — квартирою. Останній випуск школи — 16 танцюристів — увесь покинув межі нашої країни! Це серйозний дзвінок, але нічого зробити я не можу... Хоча Донбас Опера є національним театром, але, на відміну від Національної опери України, наші артисти отримують меншу зарплату. Проте ми все одно не задаємося! Добре провели 19-й фестиваль «Зірки світового балету». Шукаємо спонсорів і меценатів, аби заплатити гонорари артистам екстра-класу таким, як Ільза Лієпа, Фарух Рузіматов, Ніна Ананіашвілі. Завдяки фестивалю глядачі мають можливість познайомитися з тенденціями сучасної хореографії, зрозуміти, куди рухається балетне мистецтво, побачити творчі пошуки та експерименти, насолодиться віртуозною майстерністю артистів.

Проект «Схід — Захід» народився на основі Благодійного фонду «Творчий Олімп», допомагаючи зближуватися і концентруватися на мистецтві і на загальнолюдських цінностях. У Івано-Франківську ми відкрили балетну школу, і вона добре працює. Хочу, аби її вихованці показали свою програму в межах фестивалю «Гран Па» — це єдиний у Європі форум дитячого балету, який ми вже дев’ять років проводимо навесні на базі Донецького оперного театру. Моя мрія, аби відкривалися зірки, а ми допомагали їм на початку тернистого творчого шляху. Сьогодні у Донецькій школі вчаться 120 осіб, а в Івано-Франківську — 80 (там лише початкові класи 1-4). «Дідівщини» у нас немає. Я пам’ятаю, як сам вчився. Ми старших поважали і слухалися. Дивилися, як вони репетирують, і «собі на вус мотали»... Мені здається, що краще, коли дитина в школі, а додому їде на канікули і вихідні дні — це більше дисциплінує. Кращих ми забираємо, допомагаючи у професійному зростанні і подальшому навчанні. У нас є пансіон для іногородніх, оскільки в Донецьку школу їдуть діти з різних куточків України. Мене тішить, що «зерна», посіяні нами, починають давати «плоди», а наші учні незабаром стануть обличчям українського балету!

«СОЛІСТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОПЕРИ ОТРИМУЄ 6 тис. ГРИВЕНЬ, А У НАС — 3,5 тис.»

— На ваш погляд, балет майбутнього — це модерн чи класика?

— Модерн — сьогодні добре, але завтра вже нецікаво, а «Лебедине озеро» — це завжди аншлаг! Я танцював і сучасні, і класичні постановки. Потрібно експериментувати, але школу — класичну школу — не можна забувати. Адже вона дає чистоту позицій, технічного виконання кожного «па», тут краса ліній, відчуття музики, а все разом має бути естетично. Тому модерн ніколи не замінить класику! Я вважаю, що національні театри опери і балету мають бути зразком культури і репертуару. У виставі все повинно відповідати вищому розряду: декорації, костюми, виконавці й обов’язково живий оркестр, а не фонограма. Інакше глядач відчує фальш і вдруге вже не прийде на виставу. Наприклад, Ханс Шперлі (Цюріх) — талановитий режисер-хореограф, оригінально мислячий і одержимий творчістю, проводив у нас відкриті уроки, на яких кожен артист міг себе показати — і це було цікаво. Я з нетерпіння чекаю прем’єру «Баядерки», яку поставить знаменита балерина Наталія Макарова на сцені Національної опери України. Думаю, що повинна вийти оригінальна вистава. Київська сцена має бути не лише головною для нашої країни, але і орієнтиром для європейських театрів, оскільки у нас дуже сильна національна хореографічна школа і її представники тепер виступають у найвідоміших колективах світу.

Я за творче змагання між театрами — тоді виграють артисти і глядачі. Дуже страждаю, якщо з трупи йдуть солісти, музиканти. Ми стільки вже талантів втратили! Тому з усіх сил тримаю нашу трупу. Наприклад, соліст Національної опери отримує 6 тис. гривень, а у нас — 3,5 тис., хоча обидва театри мають «національний» статус! Це неправильно, і Міністерству культури пора вирішити це питання. Спасибі місцевим керівникам, які нам допомагають. Сьогодні Донецький балет, хор і оркестр виступають на найкращому європейському рівні, і це не мої слова, а так пишуть закордонні критики. Має бути зважена державна політика підтримки театру, колектив якого своєю майстерністю прославляє нашу культуру і країну!

Можливо, варто побудувати роботу театру не як репертуарного, а антрепризного — грати виставу щодня місяць-два, доки будуть аншлаги, і під неї набирати виконавців, а потім ставити новий проект з новим складом. За цією схемою працюють багато театрів за кордоном, як ви до цього ставитеся?

— Дуже погано. Я працював за такою схемою за кордоном. Наш театр репертуарний, у його афіші представлені класичні шедеври як у балеті, так і в опері. У нас є постановки, які йдуть рік-два, а то і десять років і користуються популярністю у глядачів.

Знаєте, я дуже жалкую, що сьогодні на головних телеканалах не транслюють кращі вистави (про канал «Культура» я промовчу, оскільки чомусь записи вони випускають в ефір не в прайм-тайм, а рано-вранці або вночі). Пам’ятаю, коли був школярем, дивився балети і опери по ТБ у виконанні зірок Большого і Маріїнського (тоді Кіровського) театрів. Саме ті вистави вразили, я закохався у балет, який став моїм життям і долею. Можливо, варто відродити забуту традицію? Я можу назвати десяток наших постановок, які зацікавлять глядачів.

2013-й — рік двох композиторів-ювілярів — Верді і Вагнера. Чи плануються спільні акції театру і посольств Італії і Німеччини, Гете-Інституту та Інституту культури Італії?

— Ми обов’язково проведемо концерти і покажемо постановки зі спадщини цих класиків. Думаю, якщо організатори фестивалів, присвячених 200-річчю класиків, нас запросять, то із задоволенням візьмемо в них участь. Музика Верді і Вагнера приголомшлива, і було б чудово зробити не лише оперу, але й балет, віддавши данину шани цим геніям!

Старший ваш син Андрій — нині соліст Національної опери України, лауреат престижних міжнародних конкурсів — продовжує балетну династію, а доньки танцями займаються?

— Олександра захопилася спортом, бере участь у змаганнях з великого тенісу і вже досягла перемог. Ми з Інною (Дорофеєва — дружина Писарєва, відома балерина, нині педагог-репетитор. — Т.П.) не наполягали, аби вона займалася балетом, а ось молодша — Софія (їй 5,5 року), схоже, займеться хореографією. У неї є всі дані, а найголовніше — хоче навчитися танцювати. Я за те, аби діти самі вибирали свою долю, оскільки дуже важливо мати професію, яка тобі подобається, а не нав’язана батьками.

Ви вчилися в Київському хореографічному училищі, далеко від дому, щодня займаючись по 10-12 годин, освоюючи балетну науку, Софію віддасте в школу?

— Школа дисциплінує! Виховує самостійність, відповідальність. Хоча і шкода відпускати з дому дівчинку, тому ще з дружиною думаємо, час ще є. Нині дочка з задоволенням ходить на гімнастику і балетні уроки.

СЦЕНА-ТРАНСФОРМЕР

— Сьогодні, щоб керувати таким колективом, як Донбас Опера, потрібно володіти менеджерськими здібностями, знаходити гроші на нові постановки, організовувати гастролі. Будуть ще прем’єри, чи міжнародний проект «Летючий Голландець» «з’їв» усі ваші фінансові театральні запаси?

— Якщо є бажання, творчі ідеї, то кошти знайдуться. А у нас є величезне бажання працювати. Звичайно, ми ризикували з «Летючим Голландцем», але я розумів, що ми повинні зробити революцію і привернути публіку до постановки. Думаємо, аби наступного року оперу «Бал-маскарад» Джузеппе Верді гідно показати і балет «Бахчисарайський фонтан» Бориса Асаф’єва поставити...

У нас назріло питання реконструкції будівлі. Ми підійшли до такого моменту коли технічно застаріла сцена. Наша будівля будувалася як драматичний театр, тому є акустичні провали і сцена кругла, чого ніде немає у балетному світі. Ми хочемо, аби були дві сцени — оперна і балетна, а декорації не розбирати, а просто опускати вниз, піднімаючи новий настил для наступної вистави. Це дасть можливість давати по декілька вистав на день.

Але тоді вам доведеться стати на ремонт як мінімум на рік-два!

— Безумовно, але час вже прийшов. Якщо не ми, то хто це зробить? Поки театр реконструюватиметься, можна виступати на інших майданчиках Донецька (наприклад, палац «Юність», драмтеатр, Центр слов’янської культури тощо), продумати гастрольні маршрути по країні і за кордоном, підготувати мобільні вистави з не дуже громіздкими декораціями. У мене і головного диригента Василя Василенка є контакти, нас і колектив театру знають, думаю, що турне, які представляють кращі постановки репертуару, зацікавлять публіку.

Багато керівників нарікають, що через те, що не діє закон про меценатство і спонсорство, театри не живуть, а ледь животіють, що, на вашу думку, треба зробити, щоб настав ренесанс у театрах?

— Аби в трупі були хороші артисти, ми повинні забезпечити їх нормальною зарплатою і житлом, могли заохочувати за ініціативність, майстерність. Сподіваюся, що губернатор Донецької області Андрій Шишацький підтримає мою ініціативу і ми побудуємо театральний дім, аби театр мав власне житло. У нас є план щодо прибудови будівлі театру, житла для співробітників, поглиблення і реконструкції сцени. Тепер потрібно знайти гроші, аби мрії втілити в реальність.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments