Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Як народилася «Смерічка»?

25 січня, 2007 - 00:00
ПЕРШІ ТРІУМФИ «СМЕРІЧКИ» / ФОТО З АРХIВУ «Дня»

Минуло 40 років з тих пiр, як у невеликому гірському містечку Вижниця вперше виступив аматорський колектив, якому судилося відкрити нову сторінку в історії української популярної музики.

Левко Дутківський служив у армії, коли ліверпульські музики піднялися на вершину популярності. Пісні «Бітлів» були такі талановиті, гарні, що молодь, незважаючи на всілякі партійно-комсомольські заборони, «ловила» в радіоефірі кожен виступ і намагалася записати на свої примітивні магнітофони. Йому також подобалась нова музика. Дутківський мав диплом про закінчення музичного училища, і йому доручили створити солдатський ансамбль. Уже невдовзі цей колектив знали у багатьох військових частинах. А після звільнення зі служби Левко повернувся у село Слобідка над Черемошем. Шукав роботу. І згодом влаштувався методистом у Вижницькому районному будинку культури на Буковині. Там уже функціонував вокальний ансамбль, який їздив із концертами по колгоспах і лісгоспах та полонинах, — дівчата співали народні й тогочасні радянські пісні — з репертуарів популярних співаків.

Та Левко Дутківський замислив собі інше. Спочатку він створив оркестр, для якого самотужки була виготовлена електрогітара, а потім запросив вокальний ансамбль, щоб разом виступити в новорічну ніч 1967 року. «Сніжинки падають» написав Левко на вірші свого товариша Анатолія Фартушняка, і саме вона стала першою в репертуарі нового вокально-інструментального ансамблю, який тільки згодом назвали «Смерічкою». Виступ колективу викликав захоплення в усіх, хто тоді потрапив до Будинку культури. Першою солісткою ансамблю стала Лідія Шевченко. Через якийсь час у колектив прийшов Василь Зінкевич, який тоді навчався в Вижницькому училищі прикладного мистецтва. У 1968 році солістом став Назарій Яремчук. Цікаво, що багато учасників колективу не мали навіть музичної грамоти (!), і з ними всіма працював Левко, щоб навчити їх співати. Як згадував через роки Олександр Бродовинський, «Смерічка» — «це подвиг Левка. Я хочу віддати величезну данину поваги за той колосальний труд, який Левко вклав у нас. Так треба було вміти переконати й захопити людей! Творити своє — збивки барабанні, ходи басові, вставочки духової групи — це неймовірно! Репетиції до 3-4 години ранку. Ми жили тільки музикою, співом»...

Лідія Шевченко мала всі шанси вступити до консерваторії, але не уявляла собі, як буде жити в іншому місті, де немає «Смерічки». Зоя Маслова взагалі зірвала вступні екзамени в медичний інститут і поїхала в Яремчу, де відбувалися зйомки фільму «Червона рута». Коли ж ансамбль із Вижниці виступив на сцені Останкіна в телефестивалі «Пісня року», один із керівників філармонії чи то Новосибірська чи Іркутська запропонував усім колективом йти до них на роботу.

Не бачив творчості поза «Смерічкою» і Назарій Яремчук. Йому не раз пропонували переїхати до Києва, але він віджартовувався: «У Києві є Дніпро, та немає там наших Карпат». До речі, на концерти «Смерічки» приїжджали не тільки із навколишніх містечок і сіл, а навіть із Чернівців та інших міст регіону. Про колектив почала писати преса. Лідія Шевченко згадує, як одного разу, коли вона виступала на сцені й виконувала пісню Ігоря Поклада «Коханий», вимкнули світло. Вона співала в темряві. А в залі була кореспондент журналу «Україна». Вона написала про це в своєму нарисі.

Особливого шарму надавали виступам «Смерічки» сценічні костюми, які ввібрали в себе кращі традиції народного костюма, але були витонченими й сучасними. Їх автором була Алла Дутківська, випускниця Вижницького училища прикладного мистецтва, дружина Левка.

На вершину популярності піднесла «Смерічку» співпраця з молодим автором Володимиром Івасюком. Пісні «Червона рута» й «Водограй» саме у виконанні цього ансамблю стали переможцями перших у Радянському Союзі телевізійних хіт- парадів «Песня года». А перед цим ансамбль знявся в музичному фільмі «Червона рута», який згодом пройшов на екранах кінотеатрів від Карпат і до Камчатки. З «Водограєм» «Смерічка» перемогла і в конкурсі «Алло, мы ищем таланты». Варто підкреслити, що Володимир дуже цінував цей колектив та його керівника. Він нові свої пісні насамперед показував саме «Смерічці» та Левкові. Ніколи не лінувався поїхати на репетицію у Вижницю, хоча це було доволі непросто — приміський поїзд від’їжджав о 8-й вечора, дорога тривала 2,5 години. А повертатися після репетиції в Чернівці взагалі доводилося вдосвіта — той же поїзд виїжджав о 4-й ранку.

В ансамблі любили Івасюка, і коли молодий митець перебрався із Чернівців до Львова, то на його запрошення поїхали з концертом у це місто й виступили на сцені театру імені Марії Заньковецької. То був тріумф і «Смерічки», і Володимира Івасюка.

У 1973 році ансамбль запросили на роботу в Чернівецьку обласну філармонію. Там «Смерічка» творила до 1995 року — до передчасної смерті Назарія Яремчука. Не було куточка на всьому просторі тодішнього СРСР, де б вона не виступала — її любили, чекали, про зустріч із нею мріяли. Як згодом написала газета «Комсомольская правда», у нас таки був свій «Beatles» — це ансамбль «Смерічка».

Левко Дуткiвський, який створив цей колектив, нині живе і працює в Чернівцях. Там же живуть Зоя Якубовська, Неллі Труфин, Марія Наголюк, Дарія Риптик, Галина Тирон — учасниці ще тодi самодіяльного складу ансамблю. У Львові трудиться Марія Ісак, у Вижниці — Мирослава Єжеленко, Рая Хотимська, Лідія Шевченко, Анна Буриленко. І хоча чотири десятиліття минуло, вони й сьогодні дружать між собою і часто збираються разом — згадати те, що не забувається...

Парасковія НЕЧАЄВА, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments