Як народжуються вистави?

Першою зустрічає... кицька Маруся. Її улюблене місце в театрі — диван у творчій майстерні головного художника Дарії Зав’ялової. Вже 26 років майстриня створює костюми і займається сценографією саме в ТЮГу. Більш, ніж в п’ятдесяти виставах актори були одягнуті в костюми розроблені художницею.

Дарія Анатолівна розпочинає імпровізовану екскурсію. Ми проходимо по балкону. Цим перилам 150 років! Коли їх відреставрують, то все буде виглядати набагато красивіше... Дорогою дізнаюся, що спершу Театр юного глядача працював у Харкові. І лише в грудні 1944 року колектив переведено до Львова.

Раптом відкривається яскрава картина: у внутрішньому дворику стіни будинків розмальовані всіма барвами веселки. Тут і пальми, і хлопець із касетним магнітофоном, і жовто-голубий... заєць. Художниця згадує: «Це Стіна Чудес. У нас працював один чоловік, який добре малював. Кожного дня підходив до стіни, і з’являлися нові кольори. У театрі він брав непотрібні речі й доповнював своє творіння...» Сходимо вниз. Роздивляємося. Тут живе казка!

ВЕЛИКА СЦЕНА І СЮРПРИЗИ

У великому залі театру можуть подивитися виставу 400 чоловік. «Але балкон побудовано таким чином, що архітектурний портал зрізає останні шість місць балкону. Із бокових лож біля освітлювачів теж видно лише невеликий кусочок сцени. Тому намагаємося не продавати квитки на ці місця, — пояснює пані Дарія. — Подивіться на поворотне коло. Воно дає можливість швидко змінювати декорації під час вистави. Крім нашого театру, у місті таке коло мають Львівська Опера і театри ім. М.Заньковецької та ім. Лесі Українки».

Крутими сходами вниз — і ми в приміщенні з низькою стелею. Стільці для глядачів такі ж, як стоять в офісах. На підлозі світлодіодні трубки освічують дорогу. Варто знати, що режисер і його помічник перед початком театрального дійства особисто підводять кожного гостя до його крісла. Тут показують лише одну виставу — «Вільні метелики» режисера Романа Валька.

СТОЛЯРСЬКИЙ І КРАВЕЦЬКИЙ ЦЕХИ

Наступного дня маємо можливість походити виробничими цехами театру. Екскурсійну естафету продовжує Віоліна Даренська, начальник кравецького цеху. Столярський цех одразу ж біля Стіни Чудес. На подвір’ї старе крісло підкреслює театральну атмосферу. Відчиняємо двері — і запах деревини заповнює легені. Пан Віктор робить декорації і розповідає: «Коли художник приносить ескізи, то ми з другим столярем можемо лише зробити невеликі корективи, але ніколи не змінюємо щось докорінно».

Йдемо сходами догори, повз історичні перила, і ми — у кравецькому цеху. Його називають «пошивка». Кравчиня пані Олена працює над костюмами для вистави Dogs. Швацькі машинки тут ще з часів СРСР... Два місяці потрібно, щоб створити костюми до однієї вистави. Їх шиють не за класичними правилами крою. Тут і широкі відвороти на піджаках, і шинель широка...

БУТАФОРСЬКИЙ ЦЕХ і «МАЛЯРКА»

Дорогою до бутафорського цеху пані Віоліна розповідає: «Всі цехи у нас називають виробничими. А робота у нас справді творча». Заходимо в майстерню. Дві жінки виготовляють предмети (меблі, посуд, прикраси), які у виставах використовують замість справжніх. Пані Надія робить реквізит для постановки Dogs. «Наша робота — постійний пошук матеріалу. Поролон, сітка, пінопласт, гіпс, мука, дроти — це лише малесенька частина. Користуємося дрилем, болгаркою», — каже майстриня. До речі, в Україні є лише один навчальний заклад, де вчать професії бутафора. Якщо у вас є така мрія, то доведеться їхати в Одесу.

...І от потрапляємо в просторе приміщення — декоративний цех, або «малярка». Андрій — єдиний працівник — каже: «Сидіти не приходиться, бо розмальовувати доводиться або на стоячи, або напівприсядки». Остання зупинка — місце, де зберігаються костюми для діючих вистав. Пані Віоліна веде через головну сцену театру, далі по сходах — і ми вже на місці. Тут актори перевтілюються у різних персонажів — Карлсона, гейшу, Зоряного хлопчика і багатьох інших. «Багато деталей до костюмів робимо вручну. Займає більше часу, але краса того вартує»!

Після «екскурсії» відчуття казки я «понесла» далі вулицями Львова...