Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

З минулого у вічність!

Історія, як харків'янин побував на виставі Михайла Баришнікова у Вільнюсі
7 лютого, 2019 - 17:59

Почути і побачити моновиставу Михайла Баришнікова за віршами його друга Йосифа Бродського мені вдалося у Вільнюсі. До речі, Баришніков і Бродський познайомилися в 1974 році в Нью-Йорку та дружили до смерті Бродського, який дзвонив вітати Баришнікова з днем народження за день до своєї смерті, у 1996-му... Знаменитий танцівник (народився в Ризі 71 рік тому) ось уже більше трьох років показує моновиставу «Бродський/Баришніков» у різних країнах світу, але в Росію, звідки артист утік у 1974 році, приїжджати не має наміру. Інтерв'ю Михайло Миколайович не дав (Баришніков взагалі рідко спілкується з представниками ЗМІ), але автограф після вистави мені пощастило отримати...

Литовський продюсер Баришнікова порахував за кількістю проданих у Інтернеті квитків, що з Києва до Вільнюса на цю виставу прилітав «цілий літак». Однак я, напевно, потрапив не в той лайнер – мій заполонили підпилі претенденти на авто з «євробляхами». І справа тут не лише в смаках, а скоріше, у способі життя і пріоритеті її цінностей...

Постановник вистави «Бродський/Баришніков» - рижанин Алвіс Херманіс (головний режисер Нового Ризького театру), за його словами, «вирослий на поезії Йосифа Бродського», відібрав «дуже прості вірші поета, які можна читати без словника навіть людині малоосвіченій». І створив разом із Михайлом Баришніковим поетичну виставу з віршів, світла, реквізиту, рухів, які дуже тонко та природно відтворюють зміст поезії лауреата Нобелівської премії. Ще один парадокс театральної режисури країн Балтії (вистави яких ще в колишньому СРСР приваблювали європейської вишуканістю), що нинішнє театральне мистецтво Росії без них явно обійтися не може. Мабуть, це не лише необхідність художнього оновлення і так воно замолює гріхи своїх попередників, чий загін штурмував Вільнюський телецентр у січні 1991 року? Від метра радянської доби Ю. Мільтініса до Е. Някрошюса, який нещодавно пішов, спільно з керівниками московських театрів Р. Тумінасом, М. Карбаускісом, Д. Казлаускасом, що дав надію на відродження театру на Таганці, О. Коршуновасом, який чудово працює у Вільнюсі, - усі литовські режисери так чи інакше змінюють задубілу естетику театру пострадянського простору. Їхні вистави метафізичні, сповнені світоглядних символів, поетичних метафор.

Рижанин А. Херманіс – не виняток у цьому списку. Його вистава – неспішне видовище, яке триває півтори години без перерви, бажаючі можуть підрахувати кількість віршів у композиції (їх приблизно 25-30), але режисер не перетворює виставу на літературний вечір. Баришніков сьогоднішній проходить зі старою валізою через невелику садову оранжерею з безліччю віконець, сідає на лавку та дістає прості побутові предмети, що роблять видовище достовірним: будильник, крем для гоління, пляшку якогось міцного напою, з якої артист періодично присьорбує...


ЙОСИФ БРОДСЬКИЙ І МИХАЙЛО БАРИШНІКОВ, 1985 РІК / ФОТО ЛЕОНІДА ЛУБЯНИЦЬКОГО

У руках у Баришнікова книжечка віршів Бродського, яку він довго перегортає, зберігаючи посилену увагу залу. На другій лавці поруч стоїть бобінний магнітофон із 1970-х, що періодично вмикається, і звідти лунає голос самого Бродського. Іноді він накладається на голос Баришнікова, який добре чути завдяки мікрофону-гарнітурі. Інтонації Михайла Баришнікова дуже виразні, він без пафосу та зайвої напруги зберігає рубані, але такі, що логічно перетікають з одного в інший, рядки поета (їх одразу перекладає литовською рухомий рядок).

Парадоксально, що спроби пластичного втілення образів поета (колишній балетний артист, Баришніков показує і метелика, і «кентавра», рухи фламенко і «шаманський» обряд) – не такі виразні, як вимовлені артистом слова самого поета... Рядки Бродського – метафізичні, і, думаю, режисер Херманіс зумів цей нереалістичний підтекст вгадати і допомогти втілити його Баришнікову. Під час вистави портрет героя починає повільно, немов на старовинній фотографії, проявлятись. У цій виставі Баришніков – пензель у руках художника Херманіса, який малює фарбами поезії Бродського. Не випадково у фіналі артист неквапливо зафарбовує стекла старої оранжереї зсередини білилами, чи то відновлюючи «більмо» на оці радянської цензури, чи то відгороджуючи крихкий мир поета від грубих і прямолінійних асоціацій («людина страшніша за свій скелет», - казав Бродський і, мабуть, у чомусь мав рацію).

Схоже, що сам Баришніков навряд чи перетне той умовний, а тепер явний кордон, який відокремлює його й іншого опального генія Бродського від радянського минулого. Йосиф Бродський теж не збирався «протирати віконця», які кидають світло на його справжню долю. Про все говорять, перш за все, його вірші. Хоча один його близький друг розповідав: «Одного разу Бродський сказав своїм американським студентам: «Зло не треба пам'ятати, на нього не можна орієнтуватися. Поки ти пам'ятаєш образу, вона тебе гризе, поки ти пам'ятаєш гидкість, вона в тобі живе. Про неї треба забути – інакше ти отруюєш собі життя». Мабуть, він умів так жити, що абсолютно не всім дано»... Не всі знають, що на зворотному боці могильної плити Й. Бродського написано латинською мовою: «LETUM NON OMNIA FINIT» («Зі смертю не все закінчується»)!

Олександр ЧЕПАЛОВ (Харків – Вільнюс)

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ