Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

З урахуванням особи

1 серпня, 2012 - 00:00

В газеті «День» за 27-28 липня вміщено густо інформативну статтю Ігоря Сюндюкова «Серед темної ночі» про щоденники академіка Єфремова. Важливий документ ХХ століття!

Мене спонукала написати своє уточнення одна фраза: «Після цього долю Єфремова було вирішено». Тобто після того, як щоденники потрапили до рук слідства.

Щоденники справді широко використовували під час допитів, і Сергій Єфремов зазнав багато прикрих переживань, особливо у зв’язку з негідною поведінкою того, кому було довірено їх переховувати. У стенографічному звіті судового процесу, надрукованому у видавництві «Пролетар» за 1931 рік, щоденники цитують. Це найбільше спопуляризувало видання стенограми. Том 2 стенографічного звіту не був випущений друком...

Але не щоденники вирішили долю Єфремова. Його долю було вирішено шифрограмою Сталіна на ім’я Косіора і Чубаря: «Когда же предполагается суд над Ефремовым и другими? Мы здесь думаем, что на суде надо развернуть не только повстанческие и террористические дела обвиняемых, но и медицинские фокусы, имевшие своей целью убийство ответственных работников... Наша просьба согласовать с Москвой план ведения дела на суде»

Тут вже є режисура, тут вже і вирок. Не може бути сумніву, що відкриття суду над видатним шевченкознавцем в день народження Шевченка, 9 березня, в оперному театрі теж було узгоджено з Москвою.

Коли судять особу роковану, тут докази і аргументи грають незначну роль. Сергій Єфремов на фотографії серед членів Секретаріату Центральної Ради сидить у першому ряду, і то сидить поруч із Симоном Петлюрою.

Уже цього для більшовицького суду досить.

Але у них, окрім фотографії, була і резонансна публікація Єфремова «Під обухом» — про злочини більшовиків у Києві 1918 року. Нарешті, академік Єфремов не йшов на співпрацю з владою і вважав, що Академія наук має займатися наукою, а партія хай займається політикою...

До речі, академік Єфремов був у списку осіб, призначених на депортацію на Захід, але в Кремлі на «корабель філософів» прийняли російський список, а український відхилили. Тут у них були інші плани, і ті плани академік Єфремов відчував, тому особливо 1928 року, коли поспішав із публікацією і коментарями до Шевченкового листування і щоденника, бо розумів, що після нього уже не буде кому зробити таку наукову роботу. Що стосується його думок про владу більшовиків, то вони були для всіх очевидними. Але все ж такі записи треба приховувати, щоб не давати їм готових доказів. Думок лояльного характеру Єфремов не висловлював.

Єфремов у них був ворогом першого ряду, навіть не так за політичну діяльність, як за принципову відмову співпрацювати.

За півтора року перебування під слідством я мав можливість вивчити, що значить «з урахуванням особи». Фактично в їх руках були тільки мої самвидавні матеріали, використані західними радіостанціями і видавництвами. «Ідеологічно чужі», але не політичні. Тільки «з урахуванням особи» вони були піднесені до рангу «особливо небезпечних» і відповідно оцінені у вироку з максимальним терміном.

До речі, у чекістів вирок був лише першою приміркою. Роковані особи могли повертатися в Україну лише для отримання другого вироку. Ця істина нині не усвідомлюється через зміни режиму в час перебудови...

Крута режисура Сталіна була виконана лише частково (академічну діяльність було представлено як контрреволюційну), оскільки суд все-таки був відкритий.

Чому Сергій Єфремов прийняв таку антиєфремовську форму сценарію слідства? Це дивувало багато кого і, пригадую, дуже мучило Бориса Антоненка-Давидовича. І буде мучити багатьох.

Треба взяти до уваги, що людина в лабетах ЧК поводиться і мислить неадекватно. Вона почувається довічним заручником і думає, передусім, про те, як врятувати близьких. Слідство це використовує і накидає свій сценарій. Схоже на те, що Микола Зеров, Євген Плужник, академік Михайло Кравчук підписували протоколи, не читаючи їх — просто «з відрази до лжі...»

А найприкріший для Єфремова момент зі щоденниками врешті-решт був найбільш виграшним, бо в ті часи такі вибухові щоденники могли зберегтися лише в матеріалах кримінальної справи під грифом «Совершенно секретно» і «Хранить вечно».

На закінчення додаю свій роздум, написаний після повернення із заслання, — про моторошне дійство у Харківському оперному театрі 9 березня 1930 року — «СВУ».

Я прийшов на той пляц подивитись
Я прийшов поклонитись
Вам що грали з нечистим
Останню життєву гру
Він зім’яв ваші лиця
Приневолив схилиться
І спустив вас у чорну діру
Я не можу гадати
Я не смію судити
Кроку в чорну годину
Що слід що не слід
Дотлівало життя
Виривали коріння
І останнє бажання
На піску свій слід
Боже! Як то вам було
Поза межами болю
Зло пускати в святиню
Видавати ключі
Зло тотальне носилось
І вже перших косило
І кричали у завтра
Лиховісні сичі
Я приніс гілку терну
Вашим тіням стражденним
Затаврованим тіням
Таку невчасно невлад
А пояснень не треба
Було досить тих свідчень
Що в свій час їх отримав
Знаний Понтій Пілат.

1986

Євген СВЕРСТЮК
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ