Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів
Іван Франко, український письменник, поет, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч

Загадкові нецке

Завдяки українським фахівцям Схід став нам трохи ближче
19 жовтня, 2007 - 00:00
НEЦКE «П'ЯТЬ ПАЦЮКІВ У ЧЕРЕВИКУ». РАБОТА О. ДЕРКАЧЕНКА / НЕЦКЕ «БОГ ЩАСТЯ» ОЛЕКСАНДРА ДЕРКАЧЕНКА

Аналізуючи ситуацію в Україні й країнах колишнього СНД, неважко помітити, що культурних фондів або ж громадських організацій, що спеціалізуються на східному мистецтві (зокрема, японському), в принципі, не існує. У цьому відношенні «Українське товариство нецке» унікальне. «Усе має бути комплексно, дуже важливо знати релігію, міфологію, історію всього Сходу загалом, — говорить президент товариства Олександр Деркаченко. — Тому що багато наших співвітчизників досі серйозно вважають, що нецке — це гудзик»...

Нецке — предмет пристрасті для колекціонера й вигідний бізнес для професійного арт-дилера. Вартість сучасної фігурки нецке коливається від кількох сотень доларів до кількох тисяч. Антикварні зразки ціняться значно дорожче. Наприклад, на лондонському Sothеby's естимейт нецке роботи японського майстра Kaigyokudo Masatsugu становив 3000. Досвідчені колекціонери, як правило, збирають нецке за хронологічним і тематичним принципами або ж купують твори різьбярів певної школи. Для майстра ж, крихітна фігурка нецке — це можливість продемонструвати всьому світу своє справді віртуозне мистецтво.

У 2003 роцi відбувся спільний проект Київського музею мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків і «Українського товариства нецке». Це була виставка стародавніх нецке відомих японських майстрів, цуб із запасника східного відділу музею, і кращих авторських робіт Олександра Деркаченка, Галини Мудровської, Анатолія Тарапаки, Сергія Іващенка, Гай Р. Шо, Корнеля Шнайдера. Незважаючи на те, що спочатку виставку планували на два тижні, експозиція, на якій була сила силенна відвідувачів, протрималася п'ять тижнів.

Шедеври українських і зарубіжних майстрів із галереї «Нецке» брали участь у виставці 2006 року «Нецукесі: майстри нецке», присвяченої Фестивалю японської культури в Україні.

З ЧОГО ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ?

Історія виникнення нецке, як виду прикладного мистецтва, сягає корінням глибокої давнини. Специфіка кімоно виключає можливість ховати в кишені калитки з тютюном, інро, гаманці, ключі й письмові приладдя. Здавна всі ці вкрай потрібні господарю речі прив'язувалися спеціальним шовковим шнурком до паска кімоно, на якому фіксувалися за допомогою брелока-противаги. Історія носіння поясних брелоків існувала в багатьох культурах світу: відомо, що в стародавньому Китаї їх виготовляли в третьому столітті до нашої ери. У період династії Мінь (1368—1644рр.) різьблені брелоки мали кілька назв: чжуй-цзи і пей-чуй. Ймовірно, саме вони й слугували згодом прототипами японських нецке.

А втім, у Японії утилітарну функцію противаг спочатку виконували нічим не примітні кружальця з бамбука. Виготовлення ж різьблених фігурок невеликого розміру (від двох до семи сантиметрів) почалося лише в середині XVI століття, і поширилося в період Токугава (1603 —1868 рр.) Від іншого типу японської дрібної пластики — окімоно, фігурка нецке відрізняється наскрізним отвором «хімотоші», в який просмикувалися кінці шнура, прив'язаного, в свою чергу, до широкого паска «обі».

Цікаво, що перші нецке давні майстри виготовляли з деревного коріння, мушлi, і навіть гарбузів. У міру зростання популярності нецке, їх стали вирізьблювати з дерева (груші, сливи або самшиту), рогу носорога, зуба кашалота й кістки кита-нарвала, а також мамонтової, слонової і моржевої кістки. Прагнучи до декоративних ефектів, майстри використовували дорогі напівкоштовні виробні камені: яшму й «імператорський» нефрит, морські корали й пластинки черепахового панцира. Іноді нецке виготовлялися з металу, який після закінчення роботи покривали емаллю. Найбільш вишукані нецке створені з дуже крихкої сировини — порцеляни й бурштину.

Дорожнеча матеріалу, вигадливість і вишуканість сюжету давніх нецке, були прямо пов'язані з соціальним статусом їх власника. Крім того, форма й тип нецке також часто диктувалися смаком замовника — тому, для відчайдушних і завзятих гравців, майстри різьбили нецке у формі змії й черепа, шанувальники театру купували нецке з масками акторів театру. Купці ж вважали за краще носити у себе на паску фігурку бога багатства. Загалом же, фігурки нецке традиційно мають символіку побажання щастя їх власнику, очевидно тому знамениті «Сім богів щастя»: Бісямонтен, Бендзайтен, Дайкоку, Хотей, Фукурокудзю, Дзюродзін і Ебісу, користувалися величезною популярністю серед усіх японців, як своєрідні обереги й амулети. Фігурки тварин — Пацюка або Миші, які втілюють заможність і домівку, Кота, що символізує благополуччя й довге життя, або місячного Кролика Усаги-Цукіно зі ступкою, який готує чарівний еліксир безсмертя — мали незмінний успіх. Найсильнішим амулетом, що приносить власнику успіх, багатство і владу, вважалися нецке у вигляді могутнього заступника імператорського дому — Дракона Ріндзін.

ШЕДЕВРИ РІЗЬБЛЕНОЇ ЯПОНСЬКОЇ МІНІАТЮРИ

У період свого розквіту нецке мали безліч видів, різних за формою і декоративним оформленням. Найбільш візуально ефектний і надзвичайно популярний серед колекціонерів тип нецке — «катаборі». Це трьохмірна фігурка міфічного персонажа або тварини, яка, до речі, дуже часто відтворюється й сучасними майстрами. Інший тип нецке — «кагамібута» — майстри створювали у вигляді невеликої чаші, яка закривалася кришкою, прикрашеною золотом або перебірчастою емаллю. Саме до внутрішнього боку цієї кришки, відполірованої до дзеркального блиску, й кріпили спеціальний шнурок, на якому кагамібута підвішувалася до паска кімоно. На пласких овальних нецке, що повторюють форму рисового печива «мандзю» (від якого вони й отримали свою назву), майстри вирізьблювали сюжетні сценки з міфологічними героями або тваринами. На нецке зразка «рюса» традиційно зображалися квіткові орнаменти, птахи й арабески...

На XVIII ст. припадає справжній пік популярності нецке. З'являються спеціалізовані цехи різьбярів нецке, а імена найбільш відомих майстрів — у всіх на слуху. У цей період офіційно зареєстровані роботи більш ніж двох тисяч професійних майстрів-різьбярів. Сучасним антикварам і фахівцям-експертам добре знай омі імена найвідоміших творців нецке — Томоказу, Йошимура, Кайгокусаї, Томотіка, Масанао, Масака, Томотада та ін. Кращі зразки нецке відрізняються продуманою архітектонікою й пропорційністю, ретельним опрацюванням деталей і фактури. Для справжнього шедевра питома складна продумана композиція, яку можна розглядати з усіх боків, велику роль відіграють глибина рельєфу й світлово-тіньові контрасти. З допомогою золочення й лакування майстри прагнули акцентувати увагу глядача на цікавих деталях.

Серед найвідоміших великих колекціонерів на Заході — американець В. Бошар, що розпочав збирати свою колекцію в 1945 роцi, під час своєї військової служби в Японії. Згодом, він назавжди там оселився, й подорожуючи провінцією, зумів зібрати найбільшу в світі приватну колекцію японських нецке. Як справжній шанувальник японського мистецтва, Бошар сам написав ряд статей про нецке, а також переклав англійською мовою роботу відомого японського мистецтвознавця У. Рейкікі. На жаль, величезна й дуже цінна колекція В. Бошара не збереглася в своєму первинному вигляді. Кілька років тому його спадкоємці розпродали всю колекцію частинами на аукціоні Southbey's.

В Україні один з найбільших збирачів нецке — Андрій Іванов, його колекція нараховує близько 600 антикварних екземплярів, датованих XVII—XX століттями. Широко відомий і колекціонер Олександр Фельдман: окімоно і нецке в його колекції датуються XIX — XX століттями.

УКРАЇНСЬКІ НЕЦКЕ

2004 року на базі Української громадської організації Нецке у Києві відкрилася галерея «Нецке». Підхід українських експертів до оформлення експозиції має справді європейський характер: усі фігурки чудово освітлені, суворо дотримуються режиму температури й вологи. В експозиції — антикварні нецке майстрів Томотіка, Хозан, Казумаса. Тойомаса, що творили в період з XVIII по XX ст. Значну частину колекції галереї становлять роботи сучасних вітчизняних і зарубіжних майстрів, що входять в «Українське товариство нецке». Серед цих робіт особливої уваги заслуговують: «Геккон» і «Ящірка на кістці» Корнеля Шнайдера (Швейцарія), «Око шторму» і «Мовчазна флейта Ебоні» роб оти Гая Р. Шо (Велика Британія ), «Бог щастя Ебісу», «Шоки і демони», сагемоно-ансамбль «Кішка і метелик» Олександра Деркаченка, «Скрипка» і «Піони» Галини Мудровської, сагемоно-ансамбль «Лелека» Анатолія Тарапаки. Розглядаючи власне нецке, непомітно переключаєш увагу і на окімоно, інро, чудові різьблені шахи й скриньки. Східна тема відбилася і на великому виборі антикварних речей — сувоїв і гравюр, бронзі й порцеляні, скульптурі й дрібній пластиці, створеній протягом XVIII—XX століть.

Товариство дає майстрам можливість постійно виставляти свої роботи в галереї «Нецке», випускає каталоги й буклети до виставок, вміщує фотографії кращих зразків на нашому сайті в інтернеті. Зараз у галереї репрезентовані роботи майстрів з усієї України. Цікаво, що більшість цих різьбярів — самоуки, тому що школи різьблення нецке як такої в Україні поки ще не існує. До речі, у більшості майстрів, як це не парадоксально, перша освіта — технічна. Можливо, саме тому вони працюють дуже детально, скрупульозно, а для цього потрібне величезне терпіння. Як правило, на перших порах майстри починають з доступних матеріалів — це може бути груша або слива, а пізніше переходять на твердий, правильно висушений самшит. У міру того, як приходить майстерність, різьбярі поступово переходять на кістку.

У вітринах галереї відразу звертають на себе увагу роботи Олександра Деркаченка. Його захоплення нецке розпочалося з хобі — вирізування з дерева маленьких фігурок тварин, а згодом переросло у створення професійних різьблених мініатюр. Перша робота Олександра Деркаченка була створена 1990 року, і вже з 1993 року його твори регулярно виставлялися в художніх салонах Києва, а з 1997 року його авторські роботи експонувалися в Австрії, Відні, Gallery Zacke, на З'їздах Міжнародного товариства нецке в Чикаго, Бостоні, Гонолулу, Сан-Франциско, Маями, Токіо і Тібо. Нині три нецке Деркаченка експонуються на престижній виставці в Парижі.

Переважно Олександр Деркаченко створює катаборі. Різноманітність міфологічних і фольклорних мотивів дарує майстру величезні можливості для того, щоб максимально розкрити в крихітній фігурці всі тонкощі й нюанси мистецтва різьбяра. «Жаба на бамбуці», «Восьминіг у кошику», «Лисиця-черниця», «Скнюсік» і «Мишеня, що згорнулося» свідчать про те, що робота над фігурками тварин дає майстру величезне задоволення. Серед сучасних майстрів нецке й окімоно Олександр Деркаченко — один з найталановитіших і запитаних. Очевидно, тому шанувальники нецке в різних країнах прагнуть його роботами прикрасити свої колекції.

Твори швейцарця Корнеля Шнайдера також становлять гордість експозиції. Вирішальним чинником у його творчій кар'єрі стала поїздка до Південної Африки. Ця країна вразила уяву Шнайдера своїми культурними традиціями й екзотичною природою. Саме тут він захопився вирізьблюванням мініатюрних скульптур, за допомогою найелементарнішого інструмента — кишенькового ножа. Після повернення до Швейцарії, Корнель Шнайдер відвідав виставку нецке й відразу ж «загорівся» цим мистецтвом (його улюблені матеріали — самшит і бурштин).

Інший зарубіжний майстер — Гай Р. Шо, народився в Сассіксі, Велика Британія. Художню освіту він отримав у Коледжі мистецтва й дизайну. Свою першу нецке Гай Шо вирізьбив у 1978 роцi, після чого регулярно брав участь у виставках, міжнародних симпозіумах і з'їздах iз мистецтва нецке. У київській галереї експонуються чудові зразки цього тонкого й ліричного майстра — «Мовчазна флейта Ебоні», «Око шторму», «Бамбук». Натуралістичні, ретельно нюансовані твори Гай Шо є не тільки в приватних колекціях по всьому світу, але і в багатьох музеях Європи, Америки і Японії. Величезною втратою для шанувальників нецке стала передчасна смерть майстра у 2003 роцi, проте, його роботи, як і зразки давніх японських майстрів — поза часом.

Творчість українських майстрів дивує авторською фантазією і високотехнічним використанням найрізноманітніших матеріалів. Твори Галини Мудровської, яка працює в основному з кісткою, прикрашають багато приватних і музейних колекцій: зокрема, одну з її робіт було придбано в 1992 роцi Московською збройовою палатою. Анатолій Тарапака почав займатися різьбленням по дереву з 1978 року, експонував свої роботи в «Українському домі». Його твори розійшлися по зарубіжних колекціях, а чудовий сагемоно-ансамбль «Лелека» красується на дуже цінному японському кімоно, що належало відомому співаку Кенічі Мікава.

Сергій Горьков освоював технологію різьблення самостійно, крім того, він сам виготовляє всі інструменти, прагнучи до того, щоб його роботи «сприймалися як трьохмірні гравюри». Анатолій Кравчук вважає за краще працювати з деревом самшит, сьогодні в галереї експонується його «Бог багатства Хотей». Олег Дорошенко працював художником-оформлювачем на заводі «Арсенал», а з 1990 року почав працювати в майстерні при малому підприємстві «Пектораль» під керівництвом Д. Фріда, його роботи є в петербурзькому музеї «Петрополь» і «Збройовій палаті» в Москві. Сергій Іващенко закінчив ювелірне училище, а різьбленням по кiстцi став займатися з 1990 року. У галереї «Нецке» зараз експонується його «Миша на кінчаку». Андрій Шилов був модельєром на ювелірному підприємстві, 2002 року захопився різьбленням мініатюрних скульптур, його нецке прикрашають багато приватних колекцій. Одна з останніх робіт майстра — нецке «Поросятко» вирізьблене з бивня мамонта. Олександр Степаненко віддає перевагу анімалістиці, з 80-х років активно співробітничав з Художнім фондом України. 2005 року на міжнародній виставці «Блакитна хвиля» в Одесі він отримав друге місце за виріб «Велике в малому», створений у співавторстві зі Станіславом Дрокіним.

Для українських шанувальників давнього мистецтва нецке відкрилася нова культурна «ніша». У галереї «Нецке» періодично проходять зустрічі любителів мистецтва Сходу, прийти сюди може кожний: помилуватися старовинними предметами, послухати екскурсію, а можливо, і принести з дому цiкаву старовинну штучку, куплену прабабусею, і досі не оцінену достойно: фахівці проведуть експертизу, визначать її вік і повернуть речі справжню цінність.

Олена ШАПІРО, спеціально для «Дня», фото автора
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments