Не знати історії - означає завжди бути дитиною.
Цицерон, давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ і літератор

Започатковане з Любов’ю залишається у Вічності

На Чернігівщині засновано унікальний Музей Миколи Миклухи-Маклая
4 листопада, 2011 - 00:00
БЮСТ МИКОЛИ МИКЛУХИ-МАКЛАЯ В МУЗЕЇ
ЗАСНОВНИКИ МУЗЕЮ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ І НАДІЯ ПЕТРІВНА МИКЛУХО-МАКЛАЇ З ОНУКАМИ
ЕКСПОНАТИ МУЗЕЮ МИКОЛИ МИКЛУХИ-МАКЛАЯ

В усі часи наша земля народжувала і продовжує народжувати справжніх духовних просвітителів. Очевидно, місія Олександра Івановича Миклухи-Маклая — відродити та увічнити для українців і для всього людства духовну спадщину одного з найвищих гуманістів XIX століття — Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая (або Маклая). Всесвітньо відомий учений в Україні майже забутий, тому більшість із нас мало пам’ятає про нього. На жаль. Адже Маклай має українське коріння, походить із славетного роду запорозьких козаків, чим дуже пишався, називаючи себе нащадком Тараса Бульби. Любов до України йому прищепив батько — Микола Ілліч Миклуха, який народився у Чернігівській губернії. І саме на Чернігівщині відроджується пам’ять про Миколу Миклухо-Маклая.

У селі Калитянському Козелецького району Олександр Іванович Миклухо-Маклай разом із дружиною Надією Петрівною створили чудовий музей, якого досі в Україні не було, — Музей Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая. Навіть більше, ніж музей — це своєрідне Святилище Маклая. Адже Олександр Іванович та Надія Петрівна розповідають про вченого з такою любов’ю, що неможливо не полюбити Маклая. Кожен, хто побуває в музеї, має понести з собою його ідеали —Добра, Людяності й усвідомлення Вищої Мудрості: ЛЮДИНА — ТВОРЕЦЬ. Вона здатна і повинна Творити Прекрасне. Ці, здавалося б, такі прості істини довів своїм життям Микола Миклухо-Маклай, а тепер підтверджують власними справами його духовні нащадки — родина Олександра Івановича і Надії Петрівни.

Чимало випробувань випало на долю подружжя, однак вони все подолали. Дванадцять років тому родина оселилася у селі Омелянові, неподалік від Калитянського. Починали підприємці свій бізнес із виробництва м’яких іграшок, якими торгували обабіч київської траси. Згодом поряд виріс ресторанно-торгівельний комплекс. Окрім того, підприємлива родина зайнялася аграрним виробництвом. Спочатку допомогли односельцям грамотно оформити землю. Родина взяла в оренду 1000 гектарів і вирощує жито, кукурудзу, гречку, картоплю. Набувши статків наполегливою працею, тепер можуть допомагати й іншим: опікуються самотніми літніми односельцями, газифікували село Сокирин, а організація свят, конкурсів, подарунки дітям до Нового року стали доброю традицією. Громада поважає свою покровительку, тому і висунула її у депутати обласної ради. Надія Петрівна Миклухо-Маклай з успіхом перемогла на виборах.

Підприємці, починаючи з невеличкого острівця — своєї родини — охопили власною турботою громаду Омелянова, а далі — більше. Порадившись із дітьми, вирішили створити Музей Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая, і прізвище своє родина змінила з Миклухи на Міклухо-Маклай. Усі дружно взялися до справи.

Сини Юрій і Олександр побували на могилі вченого у Санкт-Петербурзі. Родина відвідала місто Малин на Житомирщині, де похована мати Миколи Миклухи-Маклая — Катерина Семенівна Миклуха, де стоїть пам’ятник видатному вченому, названа вулиця на його честь, а в історико-краєзнавчому музеї Малинського лісотехнічного коледжу створена експозиція, присвячена Маклаєві та його рідним. Існує парк культури і відпочинку його імені, яким до самої смерті (1905 року) опікувалася його мати. Парк прилягав до маєтку, який придбала родина, і до 1917 року він належав братові Миколи Миколайовича — Михайлові. Не раз приїздив у Малин і Микола Миколайович, милувався чудовими краєвидами, цікавився походженням і побутом місцевих жителів. Місцеві жителі ще пам’ятають родину Миколи Миклухи-Маклая завдяки розповідям своїх близьких, що передаються із покоління в покоління. Зустрілися із Лідією Левченко, онукою Мотрони, яка багато років поспіль була прислугою у маєтку Миклух. Лідія Марківна з радістю передала для Калитянського музею речі, які свого часу доброчинні хазяї подарували її бабусі: письмовий столик, буфет для посуду, швейну машинку і вазу.

Розпочавши створювати музей, родина запросила заслуженого діяча мистецтв України, художника Бориса Дєдова. Він і втілив у життя свій архітектурно-художній задум, створивши чудовий дизайн із кримського очерету. Художник Євген Кріп написав портрет Маклая, який став візитною карткою музею. Репродукцію цього портрета можна побачити на сувенірах, буклетах, а також на обкладинці другого і третього видань книжки «Лицар гуманізму», яка розкриває видатного вченого з маловідомої для багатьох сторони — як мислителя, філософа, гуманіста. У книжці багато висловлювань Маклая, які цікаві та актуальні й нині. 2009 року за допомогою друзів я видала 100 примірників книги власним коштом. У бібліотеці на книжку звернув увагу Василь Серебрій — головний редактор тижневика «Краєзнавство. Географія. Туризм». Я подарувала йому кілька примірників, а незабаром через нього книжка потрапила до новоствореного музею. І тепер, завдяки меценатам, — родині Миклухо-Маклаїв — здійснилася і моя мрія: книга з’явилася у школах України.

Я розпочала писати книжку для свого сина, коли він був іще школярем, і мріяла, що колись вона потрапить до шкільної програми. 2005 року частина цієї книжки вперше публікувалася у газеті «День» під заголовком «Українське коріння». Мудрість Серця і Сила Духу Маклая, на які відгукнулося моє серце задовго до створення музею, підхопили й інші небайдужі, відкриті серця. В.І. Вернадський — відомий вчений, засновник Української Академії наук — стверджував, що Землю оточує ноосфера, сфера розуму. Тобто — все, що випромінює наш розум, нікуди не зникає, а залишається. Більше того, все має властивість накопичуватися. І, залежно від того, яких вібрацій більше — позитивних чи негативних, формується відповідна ноосфера, в якій належить нам жити. Отже, Дива створюємо ми — Люди.

17 липня 2010 року, у 164-ту річницю від дня народження Маклая, відбулося урочисте відкриття музею, на яке з’їхався, так би мовити, увесь цвіт географічного товариства України, місцевої адміністративної влади, громадських діячів і науковців, які вивчають спадок всесвітньовідомого вченого. У зв’язку зі 165-річчям від дня народження М.М. Миклухи-Маклая в Українському географічному товаристві 2011 рік був оголошений Роком М.М. Миклухи-Маклая.

Як сказав свого часу Маклай: «Неодмінно має бути мета, що збуджує силу духу. Сенс же буття — у прогресі, тобто в успішному вирішенні завдань часу». І як важливо, що сьогодні є багато людей, які усвідомлюють необхідність саме духовного відродження України. Це той ідеал, який насправді здатний об’єднати націю. Об’єднання має відбутися не на ментальному рівні, а на духовному. Просвітлене душею серце спонукає розум творити на вищому рівні свідомості — де все єдине, де немає розділення на «я» і «вони».

На адресу засновників музею вже прозвучало чимало слів вдячності. Однак найдорожчими є слова школярів, які вони залишають у книзі відгуків музею. Ось один із записів: «Я дякую Вам за те, що Ви створили Музей М.М. Миклухи-Маклая. Я ніде не чув про нього так, як у Вас. Навіть коли ми читали підручник із географії, то там не було так написано про Миклуху-Маклая. Пам’ятаючи його слова на гербі: «Чистий, ніби лебідь», я дуже хочу стати таким, як він. Я хочу завершити словами, які сказав Миклухо-Маклай: «Необхідно щось важливе зробити для людей, і лише тоді ти — людина». Велике вам спасибі. Ігор, 13 років».

Дослухаймося до слів Григорія Сковороди: «Насіння всіх наук ховається всередині людини, тут приховане їхнє Джерело, а хто бачить його? Це одне невичерпне Джерело всього Блага і Блаженства нашого, воно само є оте Блаженство. Бути щасливим — знайти самого Себе. Верхівка і квітка усього життя вашого — Внутрішній Світ, Сердечна Веселість, Душевна Міць».

Цього року було представлене друге видання книжки «Лицар гуманізму», надрукованої коштом засновників музею у Калитянському. 2000 примірників книги подаровані меценатами й автором у шкільні бібліотеки України. У кожній школі, куди потрапляє книжка, проходять уроки, присвячені Маклаєві.

«У нас є науковий потенціал, щоб вивчати спадщину Миклухо-Маклая цілеспрямовано і глибоко. І якби можна було це зреалізувати, то славний почин родини із Калитянського отримав би потужний паралельний поштовх у наукових дослідженнях, тому що ця спадщина невичерпна. І рано чи пізно до неї потрібно буде звертатися. І якби саме Україна взялася за це, то світ був би вдячний за те, що ми вивчили, дослідили і, актуалізуючи, пішли далі у тому напрямку, який заклав колись Микола Миклухо-Маклай», — сказав доктор географічних наук, професор В.М. Пащенко. Професор Пащенко веде курс гуманістичної географії у Шевченковому університеті, з цього предмету у нього захищаються аспіранти, він готовий на громадських засадах бути науковим керівником у того, хто би взявся за таке дослідження. Звичайно, було б чудово, якби держава надала підтримку педагогам, включивши вивчення спадку вченого до навчальної програми. А поки що небайдужі люди роблять самотужки все, що в їхніх силах.

17 липня 2011 року в Окуловці та Язиково-Рождественському Новгородської області (Росія) відбулися ювілейні XXV Маклаївські читання, на які були запрошені засновники музею та автор цих рядків. У краєзнавчому Музеї ім. М.М. Миклухи-Маклая міста Окуловки створена експозиція, присвячена вченому. Поряд із музеєм стоїть пам’ятник, названа вулиця його іменем. Микола Миклухо-Маклай народився неподалік від Окуловки, у селі Язиково-Рождественське. Небагатий маєток, розташований на березі річки Шегринки, належав поручику Миколі Евстифєєву, який і здав для проживання кімнати свого просторого будинку інженерові шляхів і сполучень, капітану Миколі Іллічу Миклусі, батькові відомого дослідника. З матір’ю вченого — Катериною Семенівною Беккер — Микола Ілліч повінчався у Москві. Йому було 25 років, їй — 17. Замість весільної подорожі молодята поїхали у глухомань, на будівництво залізничної колії, яка мала сполучити Москву із Санкт-Петербургом. 1845 року у подружжя народився первісток — Сергій, майбутній відомий суддя на Київщині, а за рік — другий син, Микола. За два тижні після народження другого сина Микола Ілліч отримав нове призначення — посаду помічника начальника Дослідного шляху у Санкт-Петербурзі, і родина невдовзі залишила гостинне Рождественське. 1986 року на місці колишнього маєтку, серед луки, далеко від населених пунктів, силами громади встановлено камінь-валун із написом: «Тут народився великий мандрівник, вчений і гуманіст М.М. Миклухо-Маклай. 17 липня 1846 — 14 квітня 1888 рр.».

Дізнавшись, що минулого року відбулося перепоховання Миколи Миклуху-Маклая у музеї-некрополі «Літераторські містки» Волковського кладовища у Санкт-Петербурзі, українська делегація побувала на могилі вченого.

Заключним акордом року Маклая в Україні стала Міжнародна науково-краєзнавча конференція «М.М. Миклухо-Маклай — вчений, мандрівник, гуманіст», яка відбулася 28—29 вересня у Малині. Матеріали цієї конференції видані за підтримки Житомирської держадміністрації у Науковому збірнику «Велика Волинь». («Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині». — Випуск 46). Збірка, зокрема, нараховує 28 статей, присвячених вченому і його рідним, які надійшли до оргкомітету від дослідників із різних куточків України та Росії. Життєвий і науковий подвиг видатного вченого, порізно осмислений багатьма людьми нашого часу, нарешті зібрано воєдино. Вірю, що Україна, маючи такий духовний потенціал, поведе за собою людство на шляху до того, про що більше ста років тому сказав Микола Миколайович Миклухо-Маклай, виступаючи в Австралії на зборах Ліннеївського товариства Нового Південного Уельсу: «Я вважаю, що наше призначення полягає в тому, щоб, пізнаючи Механізм Душі, стверджувати його як Шедевр Всесвіту. Не випадково, а закономірно людина прагне до Прекрасного, шукає шляхи його створення. Життя ж у своїй основі є прекраснішим від найпрекраснішого, Найвищий Шедевр».

Марія БОЙЧУК. Фото надані автором
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ