Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Заповіт Івана Карабиця

У Національній музичній академії України ім. П.І.Чайковського відбувся вечір пам’яті видатного композитора сучасності
21 березня, 2008 - 00:00
ВАЖКО ПОВІРИТИ, ЩО ВЖЕ ШІСТЬ РОКІВ ЯК ПІШОВ ІЗ ЖИТТЯ ІВАН КАРАБИЦЬ

Постать Івана Карабиця — особлива в українській культурі, його ім’я ще за життя було добре відоме не тільки на Батьківщині, а й далеко за її межами. Творча діяльність Івана Федоровича багатогранна й різноманітна: за свій недовгий земний вік (а відпущено йому було Богом усього 57 років) Карабиць виявив себе як яскраво обдарований самобутній композитор, талановитий диригент, прекрасний педагог і видатний музично-громадський діяч. Хоч до якої б сфери діяльності звертався митець, він скрізь зміг сказати нове слово, відкрити нові горизонти й прокласти нові шляхи.

ОДВІЧНІ ПИТАННЯ: ЖИТТЯ, СМЕРТЬ ТА ВІЧНІСТЬ

Іван Карабиць залишив фундаментальні творчі здобутки в усіх жанрах. Це три симфонії, дві ораторії, два концерти для фортепіано з оркестром, три концерти для оркестру, великі симфонічно-хорові опуси, серед яких такі перлини, як «Сад божественних пісень» на вірші Г.Сковороди, «Vivere memento» на вірші І.Франка, «Заклинання вогню», «Київські фрески», вокальні цикли «На березі вічності», «Мати» та інші твори на вірші Б.Олійника, понад 50 естрадних пісень, музика до художніх кінофільмів і театральних вистав.

Композитор надзвичайно любив свою малу батьківщину — Донеччину, де народився і виріс, зробив перші кроки на мистецькій ниві. Любов до землі, біль за її рани і, одночасно, гордість за неї проросли в його «Київських фресках», «П’яти піснях про Україну», поеторії «Плач Катерини», «Піснях Явдохи Зуїхи», ораторії «Земле моя на ймення Донбас», Концерті для оркестру №3 «Голосіння» та в багатьох інших творах великих і малих форм. Почуття патріотизму композитор не приховував ніколи. Відомий український поет і громадський діяч, друг і творчий побратим Івана Карабиця Борис Олійник назвав композитора «істинним патріотом України, але без екзальтації та рвання вишиванки на грудях».

Активна позиція художника-громадянина, успадкована Карабицем від своїх учителів Бориса Лятошинського та Мирослава Скорика, викликає до життя твори високої етико-філософської спрямованості та напруженого емоційного тонусу, а часто й трагедійного пафосу. Композитора приваблювали вселенські ідеї осягнення історії й сучасності, потаємності світобудови й пошуку істини, його хвилюють одвічні філософські питання життя, смерті й вічності. Ніби передчуваючи свій недовгий вік, композитор цінував кожну мить свого перебування на цій землі. Думи про вічне ніколи не полишали його, а в авторській програмі до одного з останніх творів він своєю рукою напише, що твір виник завдяки думам «про людське, про вічне й найвищу втіху в єднанні з природою»...

ТВОРЧІ «ДІТИ» МАЕСТРО

Карабицю належить велика історична місія відкриття світові України музичної, мистецької, України, як держави, з величезними культурними традиціями і творчим потенціалом. Для багатьох ім’я Івана Федоровича асоціюється насамперед з Міжнародним музичним фестивалем «Київ Мюзик Фест», автором ідеї і постійним директором і художнім керівником якого був композитор від 1990 року і до останніх днів свого життя. Фестиваль виник у важкі часи руйнування радянської імперії і народження молодої незалежної Української держави. Разом із розвалом СРСР руйнувалися ідеологічні пріоритети старої доби, це був час нестабільності, невизначеності, відсутності ціннісних орієнтирів і загального занепаду усіх сфер людського буття. На цьому тлі «Київ Мюзик Фест» постав як міцна духовна опора, що повертає відчуття власної гідності і високого духовно-естетичного виміру української музики, а його струнка, продумана концепція, виражена гаслом «Українська музика в контексті світової культури», визначила шляхи розвитку нашої музичної культури на кілька найближчих десятиріч.

Другим дітищем І.Ф.Карабиця став Міжнародний благодійний фонд пам’яті В.Горовиця, одним із засновників якого композитор став у 1995 році, та Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті В.Горовиця, беззмінним головою журі якого також був Іван Федорович. Сам композитор говорив, що він щороку обробляє дві ниви, якими є «Київ Мюзик Фест» і конкурс Горовиця, і це вже стало стилем і способом його життя. Він з гордістю підкреслював, що це дає йому змогу спостерігати, як зростає музичне виконавство, як кожний конкурс приносить ціле сузір’я блискучих молодих виконавців, у т.ч. й українських, як дивовижно й прекрасно бачити взаємообмін культур. Композитор мріяв зробити так, щоб про Україну знав увесь світ.

Талант Івана Карабиця на ниві мистецького менеджменту був дійсно видатним. Він умів не тільки продукувати і генерувати ідеї, необхідні для нашого культурного поступу, а й блискуче втілювати їх у реальному історичному часі. Він зумів зламати стереотипи, що складалися десятиріччями, і запропонувати нові мистецькі форми й моделі організації концертного життя, як вимагають ініціативності в художніх ідеях. Він не ображався, а, навпаки, щиро радів з того, що його ідеї підхоплюють інші, тиражують у інших українських музичних фестивалях у різних регіонах України. У сучасній ситуації, коли українське мистецтво прагне вийти у світовий культурний простір, нам украй не вистачає таких талановитих організаторів і менеджерів, яким був Іван Федорович. Це був діяч культури нового покоління, з сучасним, широким поглядом на світ і вмінням розпізнавати віяння й тенденції часу нового ХХI століття. У цьому виді діяльності він був неперевершеним новатором і геніальним провидцем.

Карабиць був також видатним педагогом, який підготував до самостійного творчого життя цілу плеяду яскравих молодих митців, продовжував опікуватися їхніми долями після закінчення НМАУ ім. П. Чайковського. У концертній програмі вечора пам’яті, що вперше відбувся в академії за шість років, коли з нами вже немає Івана Карабиця, були виконані камерні твори випускників його класу Анатолія Гончарова, Артема Рощенка, Вадима Ракочі, Олени Ільницької, Андрія Бондаренка та Назарія Яремчука. Це сузір’я молодих талановитих і перспективних музикантів, які, отримавши потужний енергетичний і професійний заряд у класі професора І.Ф.Карабиця, не звернули зі стежини мистецтва, а продовжують плідно і творчо працювати за спеціальністю, пишуть музику, організують концерти і фестивалі, викладають, передаючи знання й досвід уже наступним поколінням музикантів.

Прозвучали й твори Івана Карабиця різних років. Це, зокрема, струнний квартет (1973), задум якого був пов’язаний з тяжким переживанням хвороби і смерті сестри композитора Валентини. Почуття великої втрати, виражене в музиці з величезною художньою силою, вилились у роздуми про одвічне протиріччя між життям і смертю, красою буття й неминучістю розлуки з ним. Не випадково вечір пам’яті Івана Карабиця розпочався саме цим твором у виконанні уславленого творчого колективу — струнного квартету імені М.Лисенка (А.Баженов, О.Серединський, С.Романський, І.Кучер): увесь біль серця, сум і гіркоту втрати близької людини, передані в музиці, якнайкраще виразили тугу за самим композитором усіх учасників концерту. В інтерпретації лауреата Міжнародного конкурсу пам’яті В.Горовиця Андрія Бондаренка прозвучали фортепіанні Варіації (1964); оригінальний твір «Музика» для скрипки соло (1974) блискуче виконав Анатолій Баженов, а завершила програму вечора п’єса в джазовому стилі для кларнета і фортепіано «Диско- хоровод» (1981) у виконанні лауреатів міжнародних конкурсів А.Бондаренка та А.Дьоміна...

Олена БЕРЕГОВА, доктор мистецтвознавства
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ