Всяка денаціоналізація зводиться до поганого виховання, до моральної недуги...
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф

Завтра весна. а сьогодні Мавка збудилась-народилась

З Днем народження, Мавко-Раїсо!
18 лютого, 2021 - 10:13
ФОТО З АРХІВУ «Дня»

Раїса Недашківська — Мавка з фільму «Лісова пісня» (1961) Віктора Івченка. Це його режисерська сопілка покликала до життя акторський талант тоді ще київської школярки.

М а в к а

А хто мене збудив?

Л і с о в и к

Либонь, весна.

М а в к а

Весна ще так ніколи

не співала,

як отепер. Чи то мені так

снилось?

Лукаш знов грає.

Ні... стій... Ба! чуєш?..

То весна співає?

До речі, фільму «Лісова пісня» цьогоріч спливає 60 років! Був знятий до 90-ліття Лесі Українки. Годилось б відзначити, в контексті 150-річного  ювілею класика.

Кінематографічну долю актриси, яка почалася так успішно, не назвеш аж такою успішною. Причина тривіальна — не знайшлось режисера, який би мав ключик до цієї унікальної особистості і мав власну феєрію для неї.

Та все ж була її фантастична роль у фільмі «Комісар» (1967) Олександра Аскольдова, де вона зіграла роль матері єврейської родини посеред розхристя воєн і бід... Картину розтоптали, запхнувши її на найдальшу полицю (казали, що «назавжди»). Ніхто її тоді не побачив, а якби трапилось по-іншому — акторська доля НЕДАШКІВСЬКОЇ могла бути інакшою.

Назву ще Рузю у «Вавилоні ХХ» (1980) Івана Миколайчука (роль жінки, що знає всі обряди і всі магії, без яких життя є прісним і неправильним; однокурсник Раїсин, Миколайчук, знав, кому доручити цю роль — Недашківська сама любить розбиратись з містеріями людського життя).

Назву Катерину Білокур в «Буйній» (1990) Віктора Василенка — о, хто би ще міг зіграти ту магію таланту народної художниці, як не Раїса? У фільмах «Чудо в краю забуття» (1991) та «Голос трави» (1993) Наталя Мотузко так само вгадала, доручивши актрисі ролі,  ментально їй близькі. О, як неповторно героїня НЕДАШКІВСЬКОЇ, чаклунка, передає секрети того чаклунства дівчині-відьмачці, яку грає Ольга Сумська! Любить, любить оце все, чим напоєний космос народного життя, пані Раїса...

 Пригадалось, як показували «Голос трави» у Берліні, на міжнародному кінофестивалі. Актриса довго не з’являлась (щось подібне у німців і уявити важко, а тут було), аж ми стурбувались. Нарешті Недашківська постала перед публікою і та німо й захоплено розглядала актрису. Її костюм — це було щось надзвичайне: дастіш-фантастіш! Лісова феєрія, містерійна казка, ну коли ще бачили німці і європейці в цілому щось подібне? Хоча тим самим їм нагадали і про власне коріння: не забувайте про нього, леді і гамільтони!

 Костюми Недашківської — це окрема історія. Не тільки на сцені (театр — то окремий роман її життя), не тільки на екрані, а й у самому житті. Бароковий надмір, але ж яка пишнота, яке  відчуття стилю! Се — жінка, се — вона, у всій переможній своїй красі і чаротворенні!

Маленький сюжет. Кінець 1990-х, прошкуємо на кінофестиваль «Кіношок», в Анапу. На море! У мене доволі солідна валіза, у Раїси невеличка сумка. Потому дивлюся, уже в Анапі — актриса щодня разів три-чотири перевдягається в іншу вдягачку. То звідки він узявся, той одяг?

Не втерпів, запитав: «Я он чемайдан який тягнув, троє штанів і таке інше, а ви, ви ж їхали з маленькою сумкою?!».

На обличчі Раїси розквітнула іронічно-радісна усмішка:

— Ви, мужчини, такі неспостережливі! То ж усе шарфики в мене, шарфики. Один туди, один сюди — хвиць-хвиць, і вже я інша!

 Отож, ілюзіон називається! Актриса!

 Як добре, що у нас є Раїса Недашківська! Божого благословення, сил, здоров’я і натхнення творити магію нашого життя ще многії і премногії літа!

Сергій ТРИМБАЧ
Газета: 
Рубрика: