Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Життя, яке розділили…«15 хвилин»

Молодий український режисер Марина Ковалевська отримала нагороду Міжнародного кінофестивалю Festigious у Лос-Анджелесі (США)
23 квітня, 2018 - 14:34
МАРИНА КОВАЛЕВСЬКА ПІД ЧАС ЗЙОМОК / ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ МАРИНИ КОВАЛЕВСЬКОЇ

Багато хто з початківців-кінематографістів розпочинає свій творчий шлях зі створення короткометражного фільму. Саме «короткий метр» – найконструктивніша можливість висловитись, перевірити набуті вміння, почати шліфувати майстерність, шукати власний стиль. Одні гадають, що «короткий метр» – стартовий майданчик для великого кіно, інші переконані, що це найбільш придатне поле для експериментів. Є і свідомі апологети короткого метру, які не зраджують і працюють тільки в такому жанрі кіно. Мені видається, що цей жанр – щось на кшталт «вищого пілотажу» для митця. Докладно і розлого розповісти на екрані свою історію, зануритись у подробиці, не зважаючи на екранний час, доводити думку, не оглядаючись на певні часові рамки, дають режисеру відповідні преференції і можливості. А коли власну ідею треба стисло і переконливо, яскраво й емоційно викласти за 10 хвилин і вразити глядача, тут потрібна максимальна концентрація творчих здібностей, аби результатом підтвердити справедливість відомого афоризму: «Стислість – сестра таланту!»

Молодий режисер з України Марина Ковалевська поки визначається, чи приєднатися до когорти митців, представники якої здатні вражати за кілька екранних хвилин, чи використати досвід роботи з коротким метром для великого кіно. Та в неї вже є переконливі свідчення вдалого старту. Марина Ковалевська, маючи гуманітарну освіту, отриману в Київському університеті ім. Т. Шевченка, нещодавно закінчила американську New York Film Academy у Лос-Анджелесі (США). Навчання у знаній школі, атмосфера Голівуду - центру світового кінематографа, сприяла успіхові української випускниці. Її короткометражна стрічка «15 хвилин» стала переможцем Міжнародного кінофестивалю Festigious Лос-Анджелес (США) у номінації «Студентський фільм» і вже відібрана для участі у 6 престижних кінофестивалях світу.

Стрічка «15 хвилин» - кіно авторське. Окрім режисирування, М. Ковалевська виступила тут і автором сценарію. Як для першої відзначеної картини, тут відчувається впевнена, смілива режисерська рука. Присутні творче чуття, знання природи кіно, здатність до розвитку. Ці якості шліфувались у знятих під час навчання попередніх короткометражних фільмах – «Кессі», 2015, «Брехун», 2015, «Краса», 2017, «Деякі речі залишаються незмінними», 2017, «Бар гріхів», 2017.

Сюжетом для «15 хвилин» слугувала вигадана ситуація, що своєю реалістичністю наближена до життя. Як сценарист і режисер, Марина Ковалевська ставить головного героя на пік екстремальних психологічних переживань. І через нього розмірковує над найважливішими моральними аспектами існування Людини. У фільмі немає якоїсь визначеної прив’язки до певного міста чи країни. Знімаючи саме так, режисер наголошує на загальнолюдському звучанні теми.

Глядач відразу опиняється у просторі дії, яка, наче стиснута пружина, розпочинається на максимумі напруження. У Ліама (Джеймс Артур Льюїс) хвора донька, яка помре без пересадки серця. Донора немає. У стані крайнього відчаю батько вирішує врятувати свою дитину і добути серце. Йому треба інсценувати автокатастрофу і отримати у помираючого водія іншої машини серце. Його брат Кейсі (Еллісон Холл), водій «швидкої», повинен під’їхати на визначене місце аварії і транспортувати такий необхідний орган. На все про все – 15 хвилин, стільки живе серце…

Зав’язка миттєва. Ліам вмикає таймер, що відліковує потрібні хвилини, глядач бачить кадр, у якому лише руки, що нервово перебирають і стискають кермо. Телефонний дзвінок від дружини підсилює своїм тривожним звуком напругу перед рішучим моментом убивства. Але відповідати вже ніколи, час пішов… Розгін автомобіля, скрегіт гальм, страшний звук зіткнення, тиша. Непевними кроками Ліам йде до машини, в яку врізався, витягає з неї чоловіка (Крістофер Хазелхьорст). Телефонує братові, який вже має бути тут, і з’ясовує, що той застряг у дорожньому заторі і не відомо, коли приїде… Напруження сягає висоти. На показі місця аварії режисер особливо не фокусується, зображення екстер’єру лаконічне, фактура кольорів стримана. Окремі деталі розбитих машин, рештки скла, червоне пульсуюче миготіння фар у темряві, клуби диму підкреслюють напружену атмосферу тривоги. На підсвідомому рівні виникає відчуття біди, катастрофи. Його підтримує виразний звукоряд з відповідним музичним супроводом. Таке тло якнайкраще дає можливість зосередитись на переживаннях героя.

Камера працює переважно на крупних планах, фокусується на найцікавішому для кіно образі – людському обличчі. На екрані розгублене обличчя Ліама, панічні очі. Паралельна історія показана завдяки крупним планам Кейсі, через реакції якого глядач дізнається, що відбувається на місці аварії. Кабіна його «швидкої» відсвічує, мерехтить, наче палає криваво-червоним кольором. Прозорий натяк на колір пекла? Камера фіксує стан героя. Ліам у відчаї кричить, переляканий, розчавлений тим, що скоїв, гарячково вирішує, що ж робити?! Актор гранично переконливий у своєму жахові, демонструє палітру емоційних переживань, виразних у пластиці, жестах, міміці. Для контрасту станів і підсилення враження режисер використовує чергування кадрів чіткого й розфокусованого зображення, накладання їх один на одного, застосовує гру ближніх і дальніх планів. Це створює ефект рухливості емоцій, наближення й віддалення певного об’єкту дає можливість точно оцінити його сутність. Так виразно ведуть свій візуальний «діалог» кадри обличчя Ліама і фотографія родини помираючого водія, наявно звучить мотив вбивства, протиставлення життя двох родин. Рух камери по тілу нещасного передає відверту натуралістичність, що підсилює жаль за цією безневинною жертвою. Обличчя, залите кров’ю, червоні краплі на світлій сорочці, уламок кістки ноги, що стирчить з розірваної колоші. Концентрація напруги підсилюється зримим образом секунд, що теж «умирають», йдуть у небуття, зникаючи з екрана таймера. Разом з ними тане і надія Ліама.

Кульмінацією фільму стає сцена, де водій, який прийшов до тями, дякує Ліамові, не знаючи, що він його вбивця. Для водія це остання людина в останні хвилини на цій землі. Кадр, де стискаються їхні скривавлені руки в судомному жесті, виводить цю історію на горизонт біблійного мотиву злочину і кари. Розв’язка фільму приголомшлива. Ліаму телефонує Ніколь (Меган Дукет) з радісною звісткою, що сталося диво. Для їхньої дитини є донорське серце! Якби Ліам відповів тоді, перед своєю фатальною поїздкою, все склалося б інакше! Приходить прозріння, справжнє осягнення того, що він скоїв. І розпачливі крики «Пробач!» вже звернені не стільки до мертвого водія, що лежить поряд, вони підносяться у височінь, до того, хто вершить найвищий суд! Так проявляється головний моральний імператив режисера, який вона прагне з’ясувати через сюжет фільму - протистояння двох тез: заповіді «Не убий!» та ідеї примирення й прощення. Її погляд своєрідний. Попри жорстокість вчинку фінальним рукостисканням режисер певною мірою намагається примирити вбивцю зі скоєним. Та емоційно відкритий фінал залишає поле для можливості думок про покаяння та виправдання.

Розв’язання подібних глобальних, світоглядних питань людського буття буде завжди важливим для культури, їхнє осмислення цікаве для різних видів мистецтва, особливо кінематографа. Тому є сподівання, що талановитий пошук молодого режисера Марини Ковалевської, сконцентрований у переконливому матеріалі короткометражного фільму «15 хвилин», матиме розвиток та подальшу розробку і, можливо, втілення у великому кіно.

 

Алла ПІДЛУЖНА

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ