Зірковий дует
Вистава «Дон Кіхот», у якій головні партії виконали чудові танцюристи Анастасія та Денис Матвієнки, Національна опера України присвятила 80-річчю своєї балетної трупи, яке збирається відзначити нинішнього сезону. Цьому ювілею присвячена фотовиставка, що відкрилася в бельетажі театру. Балет «Дон Кіхот» — ровесник колективу-ювіляра: 80 років тому його вперше поставили на київській сцені.
З часу першої постановки, здійсненої Володимиром Рябцевим, вистава витримала п’ять подальших редакцій — Михайла Диськовського, Леоніда Жукова, Сергія Сергеєва, Роберта Клявіна. Нинішня версія поставлена 1989 року Віктором Литвиновим, у декораціях Володимира Ареф’єва. Балетмейстер використав класичну хореографію Петіпа, Олександра Горського, його талановитого учня, режисура та редактура якого в 1900—1902 рр., а також нові танці збагатили виставу. Саме Горський зробив знаменитий дует героїв, який став візитівкою цього балету, завершальним емоційним фіналом усієї вистави — танцювальним тріумфом кохання. Сильних людських пристрастей додав постановці й Касьян Голейзовський, який брав участь у багатьох постановках Горського. Орієнтуючись на балет, який йде у Большому театрі, Віктор Литвинов, сам у минулому чудовий виконавець характерних партій, зокрема й партії Еспади в «Дон Кіхоті», зробив постановку живою, наповнивши чимало сцен гумором.
Вистава, презентована до ювілею, виправдала найсміливіші очікування й стала захопливим видовищем для публіки не лише завдяки зірковій парі Матвієнків, майстерності й красі яких аплодують у багатьох країнах світу. Але все ж таки спочатку про танцівників. «Зірка» Анастасії ще тільки розгорається, хоч і надзвичайно яскрава. А Денис давно є улюбленцем, як у рідному Києві, так і далеко за його межами. Базіль Дениса Матвієнка настільки іскрометний, а техніка виконання артиста така висока, що відчуття справжнього свята танцю глядачеві було заздалегідь забезпечене. У неймовірних стрибках і віртуозних піруетах його тіло наче геть перекреслює звичні уявлення про гравітацію.
Дебют Анастасії на київській сцені в партії Кітрі став справжнім приємним сюрпризом для глядачів. Вона ні на йоту не відставала від свого партнера по життю й сцені — в техніці, яскравості, іскрометності, а красою форм і рухів, неймовірною пластичністю, плавністю й м’якістю виконання будь-якого найскладнішого па зачаровувала найдосвідченіших цінителів балету. Денис танцює Базіля на різних сценах уже багато років, а в Насті за плечима всього чотири вистави, станцьовані в Цюріху, але талановитій і природженій балерині цього виявилося достатньо, щоб почуватися на рідній сцені розкуто й упевнено.
Анастасія та Денис Матвієнки явили публіці диво — дует, тобто не просто добре станцьовану пару, а щось суцільне, що пронизане спільністю почуттів, взаємною відповідальністю, що породжує цілковиту впевненість один в одному, завдяки чому зникає найменша скутість, і власна насолода танцем потужним потоком стримить просто до глядача.
Відповідали головним героям практично всі учасники вистави: що ні сцена, то просто окремо взята міні-вистава. Дві подруги, що супроводжують Кітрі протягом усієї вистави, виконані ніжною Тетяною Лезовою та темпераментною Ольгою Киф’як, завдяки високій техніці й артистизму не опинилися в тіні провідної солістки, а на рівних з нею вели свої партії. Вулична танцівниця у виконанні яскравої балерини Крістіни Шишпор, здавалося, виблискувала одразу у двох вимірах — перед внутрішньосюжетною публікою барселонскої святкової площі й перед реальною, київською. Відповідала їй і темпераментна Мерседес у виконанні Оксани Гуляєвої. Їхньому досвідченому партнерові Миколі Міхеєву, який танцював Еспаду, з певним зусиллям вдавалося бути гідним потужності та енергії повністю перевтілених актрис.
Томливий і одночасно запальний циганський танець Ксенія Іваненко наповнила пристрастю й тугою, розчиненою в особливій, розгнузданій граційності дикунки — вільної дочки доріг. Тетяна Андрєєва була справжньою гордовито відстороненою іспанкою, жителькою спекотної країни кориди та кастаньєт.
У сцені сну Дон Кіхота, поставленій у суто класичній манері, тон задавала й справді наказувала ставна й вишукано граціозна Катерина Козаченко — Повелителька дріад, поруч з якою незвичайно зворушливою була зовсім юна і витончена Юлія Шумак. Її грайливо-філігранний Амурчик, невагомий, мов пір’їнка, викликав овацію, гідну провідної солістки. Хочеться відзначити музикантів Симфонічного оркестру театру під управлінням Олексія Баклана — вся творча команда подарувала публіці справжнє свято балету.
