Справжній героїзм — жити згідно зі своїми переконаннями
Юрій Шухевич, український політичний діяч

Бориспіль — місто автора слів українського гімну

Там народився, жив і похований Павло Чубинський
29 грудня, 2005 - 00:00
БІЛЯ ПАМ’ЯТНОГО ЗНАКА НА МІСЦІ, ДЕ БУЛА САДИБА ЧУБИНСЬКИХ У СЕЛІ НОВА ОЛЕКСАНДРІВКА / БІЛЯ МОГИЛИ ПАВЛА ЧУБИНСЬКОГО ЦІ ФОТО У ЛІЦЕЙНИЙ МУЗЕЙ ПЕРЕДАЛИ НАЩАДКИ ЕТНОГРАФА — РОДИНА СОКОЛОВИХ ІЗ ФРАНЦІЇ

У році, що минає, «День» започаткував нову рубрику «Малі-Великі міста/села України». Але й до того були спроби: на сторінках «Україна Incognita» друкувалися краєзнавчі матеріали, що увійшли в однойменну книжку із серії «Бібліотека газети «День».

Ці публікації стали відкриттям для багатьох людей, які потім, як виявилося, подорожували за нашими маршрутами. Одним iз них був віце-президент Києво-Могилянської академії Володимир Панченко. До речі, у деякі з наступних подорожей він їздив разом із журналістами «Дня».

І ви, шановні читачі, надсилайте нам адреси цікавих місць або пишіть самі, подорожуючи унікальною Україною. Ми, наприклад, нещодавно повернулися з Борисполя Київської області.

У БОРИСПОЛІ ПОБУВАЛИ СКОВОРОДА, ШЕВЧЕНКО, ЛИСЕНКО...

Зазвичай це місто асоціюється з головним міжнародним аеропортом України, хоча, насправді, аеротермінал розташований вiд нього за кілька кілометрів. Але мало хто знає, що там народився, жив і похований автор слів державного гімну «Ще не вмерла Україна» Павло ЧУБИНСЬКИЙ.

Iз Києва туди — 19 кілометрів, які машиною долаються приблизно за 15 хвилин. Щоп’ять-десять хвилин у обох напрямках курсують маршрутні таксі. Щоправда, місцеві жителі, більшість iз яких працевлаштувалось у столиці, часто їздять на попутніх авто — так дешевше.

При в’їзді в містечко побудовано чимало приватних будинків і багатоповерхівок, супермаркетів і кафе — й не відразу збагнеш, що це околиця.

Відомо, що на території Борисполя, а також ближніх сіл знайдено унікальні пам’ятки трипільської (IV—III тисячоліття до н.е.) і скіфської (VII—III століття до н.е) культур. Зокрема, жіночі прикраси (сережки, каблучки), зброя (стріли, наконечники стріл, залізні вістря списів), предмети побуту (жертовні ножі, грецький чорнолаковий посуд, амфори), більшість iз яких зберігається у місцевому музеї. Перша літописна згадка датується 1015 роком. У «Повісті минулих літ» описано, як печеніги напали на Русь і князь Володимир послав проти них свого молодшого сина Бориса, якого було підступно вбито старшим — Святополком. Місце загибелі князевича назвали Борисовим полем, звідки й походить назва міста. Серед найвизначніших історичних подій краю — козацько-селянські повстання проти польської шляхти наприкінці XVI—початку XVII століть під проводом Северина Наливайка, Тараса Федоровича на прізвисько Трясило та Івана Сулими, в яких брали участь й бориспільчани. До речі, у Ліни Костенко є прекрасний вірш «В маєтку гетьмана Івана Сулими». Так от, село Сулимівка, про яке згадує поетеса, знаходиться на Бориспільщині.

За часів Богдана Хмельницького Бориспіль вважався сотенним містом — тоді за запорозьким звичаєм Україну ділили на полки і сотні, а полковник, сотник та його помічник, осаул, мали військову і цивільну владу. Пригадуєте, відомий герой твору Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Хома Кичатий був сотником, й через те його доньку Галю називали сотниківною.

З цих підкиївських земель походить славний козацький рід Безбородьків, чиї нащадки з покоління в покоління досягали вищих військових чинів. Олександр Безбородько, приміром, відомий тим, що, будучи в уряді Катерини II, домігся часткового відновлення на Лівобережній Україні адміністративно-судових установ Гетьманщини, а також удвох iз своїм родичем Іллею відкрили у Ніжині гімназію вищих наук (нині Ніжинський університет) — тоді один із вищих навчальних закладів в Російській імперії! До речі, «День» там вже бував.

Ми виїхали на вулицю Київський шлях, що більше нагадує столичне шоссе — безперервний двосторонній рух. «Як проїхати до пам’ятника Чубинському?» — запитуємо у перехожого. Ним виявився Володимир Янчук, заступник директора з навчально-виховної роботи ліцею «Дизайн-Освіта» імені Павла Чубинського (ще одні, хоч і незаплановані, відвідини). Він люб’язно погодився сісти в машину і показати те місце. З його розповіді дізнаємося, що Київський шлях — вулиця центральна і ця магістраль веде до Полтави, Дніпропетровська, Одеси і Донецька. Тут навіть затори трапляються такі ж довжелезні і тягучі, як у час пік у столиці. З’ясовується, що у ХVIII столітті цією дорогою проходив шлях Київ—Полтава, яким возили на продаж усякий крам, зокрема, солод і пиво — у місті працювало дев’ять солодовен. А фірмову горілку, як тепер би сказали, постачали у бiльше нiж двадцять шинків довколишніх міст і сіл. Ото була мережа розповсюдження! Далі наш співрозмовник переходить на персоналії. У Борисполі зупинявся Григорій Сковорода, коли пішки йшов до Переяслава. Побував там і Тарас Шевченко. Він згадував містечко у своїй повісті «Близнецы»: «Многие из гражданок провожали усачей своих до села Н., другие — до местечка Борисполя». А також у поемі «Сотник»:
Од Борисполя недалеко, —
А буде так як Борисполь, —
І досі ще стоїть любенько
Рядок на вигоні Тополь.

Приїзджав творити сюди й Микола Лисенко.

ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ГІМНУ

Ось ми й приїхали. Пам’ятник, а точніше, погруддя авторові Державного гімну України, споруджене у 1999 році у центрі поруч з Історичним музеєм. Це два основні місця з-поміж кількох інших, куди обов’язково ведуть приїжджих. У Борисполі залишилося небагато старовини. Серед нових кам’яних будинків колоритними виглядають невеликі похилі хатки з дерев’яними ставнями на вікнах. Відразу й не визначити, коли побудовані — до Другої світової війни чи після? Але очевидно, що вони є прототипами того житла, в якому колись жили українці цього регіону. З часом воно модернізувалося, та все ж характерні ознаки залишилися.

Будинок, де 27 січня 1839 року народився Павло Чубинський, не зберігся. Як і не залишився родинний маєток у селі Нова Олександрівка (тепер Чубинське), що за кілька кілометрів звідси. У 30- ті роки він був зруйнований. Зараз на тому місці стоїть пам’ятний камінь.

Майбутній етнограф навчався у 2-й Київській гімназії (нині це будинок №18, що на бульварi Шевченка), а потім у Петербурзі, де зблизився із Миколою Костомаровим і Пантелеймоном Кулішем. Захопившись етнографією, він, пiсля повернення у рідне місто, взявся за збирання та запис матеріалів про життя та побут українського народу, друкував їх у прогресивному тоді журналі «Основа», а також клопотався про відкриття недільної школи. Він став активним членом нелегальної Київської громади, куди входили Михайло Старицький, Михайло Драгоманов, Іван Нечуй- Левицький, Микола Лисенко та інші. У 1862 році Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна» на мотив сербського патріотичного гімну. Деякі дослідники зазначають, що у ньому відчувається схожість із польським гімном «Єще польська не згінела», відомим також під назвою «Марш Домбровського». У третьому номері журналу «Украинская жизнь» за 1914 рік ми знайшли цікаві спогади Л. Білецького, який знав Чубинського з юнацьких років: «В печати мне встречалось указание, что песня «Ще не вмерла Україна» — народная. Я могу засвидетельствовать, что это ошибочное мнение: она действительно сочинена Павлом Платоновичем при следующих обстоятельствах. На одной из пирушек громадян (членів Київської громади. — Ред. ) с сербами... пели хоровую сербскую песню, содержание которой не помню, но в ней были слова... «Серце бъется и кров лъется за свою свободу». Чубинскому очень понравилась эта песня. Он вдруг исчез, а спустя некоторое время вышел из своей комнаты с написаной им песнею «Ще не вмерла Україна» на мотив сербской песни. Тут же под руководством Павла Платоновича хор разучил эту новую песню при общем воодушевлении, и она пошла в ход. Таким образом, эту песню Павло Платонович сочинил экспромтом».

Відомо, що у часи Київської Русі роль гімнів виконували бойові кличі та пісні. У добу Козаччини — здебільшого маршові пісні на зразок усім відомої «Гей, на горі там женці жнуть...» Згодом кожна частина України, перебуваючи у складі тієї чи іншої імперії, складала свої композиції. «Дай же, Боже, добрий час» Юліана Добриловського, «Де єсть руська отчина» Івана Гулашевича та інші співали українці, які жили під Австро-Угорщиною, а пізніше — Польщею. «Заповіт» і «Реве та стогне Дніпр широкий» Тараса Шевченка виконували на Лівобережжі, що тоді входило до складу Росії. «Ще не вмерла Україна» теж не відразу стала гімном усіх українців. У 1863 році галичанин Михайло Вербицький поклав вірші на музику. У 1910 році вперше пісня у виконанні відомого тенора Модеста Менцинського була записана на грамплатівку. У часи українських визвольних змагань початку ХХ століття вона стала гімном УНР, а у 1939 році — Карпатської України. Потім, аж до здобуття Україною незалежності, твір був заборонений. Однак його співали, здебільшого на Західній Україні: вояки УПА аж до початку 50-х — кінця своєї підпільної боротьби; молоді й старші люди на гостинах, зокрема, весіллях (особливо, у прикордонних містечках і селах). Я, наприклад, цю пісню вперше почула, коли мені було 8 чи 10 років — її співали в моїй родині. Наприкінці 80-х, а особливо, на початку 90-х, виконання гімну стало вже напівлегальним.

Власне, за таку українську народницьку пропаганду з 1862 по 1869 рр. Чубинський відбував заслання в Архангельській губернії. Після закінчення його терміну очолив етнографічну експедицію Російського географічного товариства у Південно-Західний край. «Пойдем, братцы, опишем ярмарку!», — предлагал Чубинский, и ехали в Борисполь, и составляли план завоевания для науки форм денежнаго торгового обращения на ярмарке; знаний, чем промышляет Борисполь и окрестные села, что они производят и для кого, что, как, кому и по чем продают, — згадує у часописі «Украинская жизнь» відомий діяч Київської Громади Олександр Русов. — Или вот другой факт... Привозит Чубинский Остапа Вересая из имения Григория Платоновича Галагана и мне говорит: «Пусть он у тебя поживет, а ты у него весь репертуар его песен запиши». За два роки копіткої роботи було зібрано, опрацьовано й підготовлено до друку матеріали, що увійшли до 7 томів «Трудів етнографічно-статистичної експедиції в Західно-руський край» (пісні, казки, легенди, оповідки, повір’я, звичаї, обряди...). «Сила черноземная наш Чубинский!» — так називав етнографа Михайло Драгоманов. За цю роботу Російське географічне товариство і Міжнародний етнографічний конгрес у Парижі нагородили Павла Платоновича золотою медаллю. Сучасні науковці вважають семитомну працю Чубинського своєрідною енциклопедію з українознавства.

Павло Чубинський помер 26 січня 1884 року. Він похований на Книшовому кладовищі у Борисполі.

ЕНТУЗІАСТИ

От ми й на кладовищi. Могилу автора слів українського гімну видно ще з дороги — сучасний мармуровий пам’ятник серед старих, подекуди занедбаних, дерев’яних і камінних хрестів. «Його спорудили щойно на початку 90-х на місці ймовірного поховання фольклориста, — розповідає Володимир Янчук. — Достеменно невідомо, де саме етнограф захоронений, — у ті ж сумнозвісні 30- ті роки його поховання було знищено». Бачимо, що хтось залишив тут скромні дві гвоздики. Зворушливо. І хоч на цьому цвинтарі вже давно не ховають, люди приходять — хто на могили своїх прародичів, хто до символічного хреста жертвам Голодомору 1932—1933 років, а хто — сюди. Дізнаємося, що у Борисполі проживають прямі нащадки великого українця — дві пра-правнучки Катерина Вишневська і Тетяна Товкай та пра-пра-правнучка Ольга Вишневська. Є у місті й кілька ентузіастів, які займаються дослідженням його творчої спадщини. Це — радіожурналіст Андрій Зиль та завідуюча архівним відділом міськвиконкому Зоя Вихрова. До інших сподвижників ми вирушили безпосередньо в ліцей «Дизайн-Освіта» імені Павла Чубинського. При вході відразу натрапили на барельєф автора слів пісні «Ще не вмерла Україна». З’ясувалося, що поверхом вище розташований його музей. Директор ліцею Лариса Власенко запропонувала оглянути експозицією. Саме прозвучав дзвінок на перерву. На коридорах стало гамірно. Музей розмістився у невеликій ошатній кімнаті. «Матеріали ми збирали з усіх-усюд, — розповідає Лариса Ананіївна. — Тут багато копій самих праць етнографа, а також журнальних матеріалів зі спогадами про нього. Унікальними є фото із сімейного архіву Чубинських. Зверніть особливу увагу на меблі, картини, зрештою одяг, і ви збагнете, що це були аристократи духу! А поруч — фотографії нащадків фольклориста — родини Соколових iз Франції. Саме з ними ми підтримуємо тісний зв’язок. Там проживають і Гортинські, але вони здебільшого спілкуються тільки зі своєю великою ріднею. Відомо, що нині потомки Чубинського, а він мав четверо дітей, мешкають також у Польщі, Італії, країнах колишньої Югославії і, звичайно, в Україні. До речі, Катерина Вишневська пошила цю розкішну гардину». Поки ми роздивлялися експонати, у музей заходили старшокласники: уточнювали факти з біографії етнографа й фольклориста, назви його праць для своїх творчих робіт. За словами директора, щороку на базі ліцею спільно з Інститутом філології Національного університету імені Тараса Шевченка, за участі відомих науковців та учнів зі всієї Київщини проводиться науково-практична конференція на тему творчого доробку Павла Чубинського. Особливо хвилюючою була її розповідь про те, як три роки тому керівництво та учні зініціювали збір коштів на відновлення садиби Чубинських в Новій Олександрівці, провівши обласний радіомарафон. Зібраних грошей (всі вони лежать на банківському рахунку), звичайно, не достатньо для відбудови, та все ж добра справа розпочата. Ми на власний розсуд запропонували їм звертатися більш адресно — до бізнесменів і політиків. Також у Борисполі заснована премія їхнього найвідомішого земляка, яка щороку вручається кращому випускникові міста. Тут, як повідомив Володимир Янчук, теж не обійшлося без участі Лариси Власенко, депута міськради.

Нам було цікаво почути про те, що у ліцеї запровадили традицію, схожу на ту, що існує в Пласті, — щоденно піднімати Державний прапор під виконання гімну «Ще не вмерла Україна», а також читати молитви до навчання (за бажанням). І все це робиться без зайвого пафосу. Очевидно, саме за таких умов виростатимуть нові покоління, які своє рідне сприйматимуть природно й органічно.

Розпрощавшись із дирекцією, дорогою до Києва розмірковували над тим, а що, коли б відбудувати садибу Чубинських?.. Це ж можна зробити одноденний екскурсійний маршрут: аеропорт — Бориспіль — Нова Олександрівка — Київ. Насправді, Бориспіль зі своїми околицями може стати одним iз найбільш відвідуваних місць України. Адже до нас стільки українців із-за кордону приїжджає! В діаспорі завжди передусім співали три пісні: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни», «Ой, у лузі червона калина» і, звичайно, «Ще не вмерла Україна». Зрештою, такий маршрут треба запровадити не тільки з аеропорту, а й з Черкас, Сум, Чернігова, Львова й Одеси, адже досить часто багато українців не знають своїх героїв, навіть найвизначніших!

Надія ТИСЯЧНА, фото Олександра КОСАРЄВА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments