Дім, син і дерево — усім відома формула мінімальних життєвих звершень. Але, на мою думку, сучасний стан нашого довкілля розширює цей мінімум, принаймні, на один пункт — не просто посадити дерево, а й навчити цього свою дитину. Залучити її до створення власного майбутнього.
Адже навіть не беручи до уваги такі глобальні проблеми, як потепління й нестача запасів питної води, ми не можемо не бачити, що коїться з нашою природою, нашими містами, нашими подвір’ями.
Щоразу проходячи крізь рідний двір, я не перестаю гірко дивуватися: де трава, де дерева, під якими пройшло моє дитинство?! Натомість — лише машини, лише бруд і багно...
Хіба не було б і цікаво, і корисно у всіх сенсах разом із власним чадом дати життя новому кущику або квіточці? Дати життя власному двору! І спостерігати, як росте дерево, а з ним росте й Нова Людина. Людина, небайдужа до довкілля, людина, яка знає ціну й цінність краси довкола...
