Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

«Боротьба двох нанайців»

Про дивацтва антиолігархічної боротьби
8 жовтня, 2021 - 11:03

Нанайці — це маленький народ, що живе у важких природних умовах. Є у них національний одяг, що зветься «кухлянкою» — щось на кшталт шуби, але набагато тепліше і зручніше. І є у них атракціон, який вони називають «боротьбою двох нанайців». Це коли двоє в кухлянках б’ють один одного, перекидають на землю, застосовують борцівські прийоми, а потім кухлянки скидають, і виявляється, що жорстоко боровся один чоловік — сам з собою. Ось це згадується, коли чуєш розповіді «зеленої» влади в Україні про їхні безкомпромісній війні проти олігархів, коли аналізуєш так званий антиолігархічний закон. Одна нардепка від опозиції правильно визначила, що це боротьба за активи олігархів, за їхнє привласнення і перерозподіл, а не за позбавлення олігархів політичної та економічної влади над країною. Якщо це такий страшний для олігархів закон, то чому за нього з ентузіазмом проголосували у Верховній Раді депутати пана Коломойського, депутати заможного бізнесмена Веревського?

Судячи з усього, багатьох олігархів цей закон абсолютно не лякає. Знаємо ж, як вони вміють боротися, коли їм щось реально загрожує. Мабуть, багато хто з представників олігархату вже отримав якісь обіцянки, що їх цей закон абсолютно не торкнеться. А підтримка з їхнього боку боротьби Зеленського проти нібито їх самих — це те, що опозиція назвала — «бджоли проти меду». Здається, у нас тепер залишиться один всемогутній олігарх — як Путін у Росії, як Лукашенко в Білорусі. Решта будуть у нього на «підтанцьовках». Ну, а тих, кого олігарх №1 підозрюватиме в нелояльності, просто ліквідують як клас з усіма їхніми активами, ЗМІ, політичними партіями тощо.

У цей самий час відбувається дивний інцидент з особистим другом Президента Зеленського Сергієм Шефіром. Багато політологів ставлять собі запитання: замах чи інсценування? Справжні кілери готують вбивство (якщо це спроба вбивства, а не бажання налякати й попередити) ретельніше. І тоді у жертви практично немає шансів. Тоді беруть «на справу» не автомат, а протитанковий гранатомет. Після його пострілу від танка щось залишається, а від легковика не залишається нічого. Політолог Бобиренко, який славився феноменальною інтуїцією, назвав те, що сталося, «спектаклем». А Матвій Ганапольський з щирим подивом прочитав в ефірі свідчення фігурантів події, де було сказано: «Проїхавши кілька сотень метрів від місця замаху, ми натрапили на «швидку допомогу».  Тобто у нас трасами «снують» безперервно «швидкі допомоги» і саме там, де відбуваються замахи. Словом, у кущах цілком випадково опинився рояль... Я уважно стежив за виразом обличчя нашого Президента, який, перебуваючи у Вашингтоні, коментував інцидент. Це не був вираз обличчя людини, яка до глибини душі вражена несподіваною і трагічною подією. Президент був разюче спокійним. Він був схожий на того, хто вирішує арифметичну задачку, відповідь на яку йому давно відома...

Мене турбує інше: чи не використають це інцидент для спроб створення «веселої диктатури» Зеленського?

Чи не стане це карикатурним повторенням вбивства товариша Кірова і того, що після цього почалося в сталінському СРСР?

Чи знайдуть того, хто дійсно стріляв, або ж знову, як у них заведено, призначать винуватця?

Антиолігархічна боротьба ведеться «зеленітами» якось дивно. Якісь реєстри олігархів (так плювали вони на ці реєстри!), якась заборона щось приватизувати. Та вони вже все давно приватизували. А якщо з’явиться щось нове, то технологія підставних осіб відпрацьована ретельно і якісно. Але в цій боротьбі не проглядається роль Антимонопольного комітету, яка повинна бути вирішальною, ніхто не каже про антитрастове законодавство, подібне до американського, адже США цю олігархічну проблему та її вирішення (цілком вдале!) пережили ще напочатку ХХ століття...

У нас є й інша небезпека. «Зеленіти» відкрили цілком анархічний ринок землі. Вони клянуться, що землю не продаватимуть іноземцям. Але, перебуваючи в США, Зеленський заявив, що обов’язково прийме закон про подвійне громадянство. Це означає, що будь-який іноземець зможе легко обзавестися українським паспортом (крім свого рідного) і взяти участь у придбанні останнього українського національного ресурсу...

Із критикою «зеленої» політики виступив відомий діяч «Європейської солідарності» Артур Герасимов. Він звинуватив Президента в тому, що той прагне підпорядкувати собі всі ЗМІ, і в першу чергу телеканали, за його словами, Зе будує в Україні путінізм. У Януковича це не вийшло. Чи вийде у Зеленського?

У дискусіях на телеканалах лідер фракції «зеленітів» у ВР пан Арахамія виправдовував усі їхні дії тим, що ми, мовляв, більшість, тому все можемо і на все маємо право.

Якби ці політики знали історію, то згадали б, що тирани у Стародавній Греції теж мали підтримку більшості. Власне, тиранія — це диктатура за підтримки більшості суспільства. Але так у тих насильників було спочатку, а потім той самий давньогрецький народ приходив і палицями проламував черепи ще вчора популярним тиранам... Народна любов, як народна ненависть, — явище вельми мінливе...

На «Еспресо-TV» Роман Безсмертний аналізував виступ Президента України в ООН. На думку політика, енергія Зеленського спрямована не на безпеку та обороноздатність України, а на помсту політичним конкурентам, на бізнес і «схеми».

Як вважає Безсмертний, Зеленський тільки паразитує на патріотичній тематиці. Відставки ж Разумкова, як думає пан Роман, не буде, бо за нею буде розпад «Слуги народу». Дивно, за Безсмертним, цей політичний конгломерат «слуг» користується якоюсь ідеологією, якимись принципами, які пов’язані з постаттю Разумкова? Вони не розпадуться найближчим часом, оскільки їх об’єднують аж ніяк не принципи, а скоріше ті «конверти», про які подейкують у нашому суспільстві... Безсмертний шкодував, що «зеленіти» забули про військову загрозу, забули про загрозу посилення пандемії і про загрозу енергетичної війни з боку Росії. Вони живуть у своїй далекій від справжніх інтересів країни «капсулі», у своїй «щасливій Аркадії». Ну, а якщо станеться катастрофа — у них є випробуваний засіб, озвучений однією «зеленою» нардепкою: «Пора валити з цієї країни»...

Багатьох політологів і журналістів продовжує дивувати нинішній президент США. Адже він прийшов до влади як свого роду антитеза попереднику Дональду Трампу. Але деякі його дії цілком у стилі «шаленого» Дональда...

По-перше, стрімкий, схожий на втечу відхід з Афганістану, який здивував багатьох. Тепер створення військово-політичного блоку з Австралії, Великої Британії та США, який обвалив союзні відносини з Францією, яка втратила через відмову Австралії купувати (що вже було домовлено і підписано) 12 французьких підводних човнів 66 мільярдів доларів. Ці гроші дістануться США, які перехопили французьке замовлення. Що ж, це теж у стилі Дональда Трампа з його прагненням забезпечити замовленнями американську промисловість, не надто думаючи про союзників-конкурентів («Америка передусім!»). Звичайно, Франція часто демонструвала своєрідне ставлення до євроатлантичної солідарності, схиляючись то в бік Росії, то в бік Китаю. Мабуть, настав час чітко визначатися, що досить грубо їй дали зрозуміти. Байден виправдовував позицію згоди щодо «Північного потоку-2» прагненням зберегти союзницьке взаєморозуміння з Німеччиною. Але Франція — це теж далеко не остання країна в ЄС і НАТО. До речі, Франція підтримала боротьбу північноамериканських колоній за незалежність від британської корони, одним з найяскравіших героїв війни Америки за незалежність був знаменитий французький генерал Лафайєтт (за іронією історії один з американських атомних підводних човнів був названий «Лафайєтт»). Саме французи подарували Америці відому статую свободи. Франція — історичний союзник США. І ось такий удар... Чим ще здивує своїх союзників Джозеф Байден?

І чого слід очікувати нам...

Ігор ЛОСЄВ
Газета: 
Рубрика: