Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Чому більшість українських музейників боїться інтерактиву?

Сергій ДЯЧЕНКО: Створені в радянський час краєзнавчі музеї нині вичерпали себе, ставши своєрідною ілюстрацією шкільного підручника з історії
18 травня, 2012 - 00:00
СЕРГІЙ ДЯЧЕНКО ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО УКРАЇНСЬКІ МУЗЕЇ МАЮТЬ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ЕКСКУРСОВОДІВ ІЗ ЗАВЧЕНИМИ ТЕКСТАМИ, НАТОМІСТЬ ВОНИ ПОВИННІ ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА УНІКАЛЬНІ МАЙДАНЧИКИ ДЛЯ СПІЛКУВАННЯ, ДЕ ВІДВІДУВАЧ МОЖЕ ВІДКРИТИ САМОГО СЕБЕ. ЗА ТАКОЮ СХЕМОЮ ВЖЕ ДАВНО ПРАЦЮЮТЬ КРАЩІ МУЗЕЇ СВІТУ / ФОТО ЄВГЕНА КРАВСА

Сьогодні, 18 травня, в Україні відзначають Міжнародний день музеїв. З нагоди свята Національний художній музей запрошує українців уп’яте приєднатися до всесвітньої акції «Ніч музеїв», яка відбуватиметься 19 травня з 20 до 23 години. Цього разу у програмі — зустріч із культовими постатями українського андеграунду 1970—1980-х років: художником і драматургом Лесем Подерв’янським, музикантом і поетом, автором легендарних українських перекладів The Beatles і The Doors Максимом Добровольським, а також учасником ARSENALE 2012 із Москви Андрієм Кузькіним із перформансом. Гасло цьогорічної події — «Музеї у світі, що змінюється. Нові виклики, нове натхнення».

Якщо столичні українські музеї намагаються вловлювати існуючі у західному світі культурні тренди і вживлювати у свої музейні програми часточку інтерактиву, то в регіонах про це навіть не йдеться. Великою мірою — через радянськість мислення тих, хто очолює обласні краєзнавчі музеї.

Чотири дні тому директор Херсонського обласного краєзнавчого музею Тетяна Братченко звільнила свого старшого наукового співробітника Сергія Дяченка — одного з найвідоміших краєзнавців Півдня України. Офіційна причина звільнення — прогули, які виникли в нього внаслідок участі в Міжнародному музейному проекті «Нове дихання культури». Не згодний із рішенням дирекції, музейний працівник із чотирнадцятирічним досвідом роботи через суд вимагає анулювати догани та поновити його на робочому місті.

— Без перебільшення Сергій Дяченко — один із найталановитіших і найвідоміших краєзнавців у місті. Більшість херсонців не розуміють, як такого фахівця можна звільнити, — розповів «Дню» голова профкому, старший науковий співробітник музею Михайло ПІДГАЙНИЙ. — Насправді, бажання звільнити Дяченка у директора музею було у планах ще з 2007 року, коли ми з Сергієм публічно виступили проти ремонтів пам’ятників архітектури — приміщень музеїв, які потрібно було реставрувати, а не реконструювати. Реконструкція — схема відмивання великих грошей. Нас не послухали, і в Херсоні унікальні старі приміщення по-варварськи «відремонтували», покривши їх бетонною шпаклівкою. Нині складається враження, що з приходом нової влади змінилося саме ставлення чиновників до своїх підлеглих: вони абсолютно ні до кого не прислуховуються і нічого не бояться.

Про ситуацію довкола скандального звільнення науковця, яке нині активно обговорюють у соціальних мережах та блогах в Інтернеті, та про перспективи розвитку краєзнавчих музеїв в Україні «День» поспілкувався з Сергієм ДЯЧЕНКОМ.

— Важливий культурний проект, в якому я беру участь, покликаний, так би мовити, «підтягнути» українські музеї до рівня європейських, й основним критерієм оцінки результатів цієї роботи має стати зростання відвідуваності музеїв, — говорить пан Сергій. — Мова йде не про школярів, яких, будемо відверто говорити, нині туди буквально заганяють, а про людей віком від 20 років. На жаль, дорослі сьогодні не просто не йдуть у музей, а обходять його стороною.

— Як цю ситуацію можна змінити?

— Один зі способів — «подружити» музеї з активними членами громадських організацій, розпочати з ними діалог. Проблема в тому, що музейні працівники інколи просто не знають, що від них очікують відвідувачі, а відвідувачі — що музеї взагалі можуть цікавого запропонувати. Краєзнавчі музеї, які нині є мало не в кожному обласному центрі та райцентрі, — це винахід радянського часу, який, як на мене, у такому форматі своє вже давно віджив, перетворившись на Музей ні про що: природа, загальна історія чи то країни, чи то якоїсь місцевості — все перемішано в одному. Концептуально всі краєзнавчі музеї побудовані ніби під шкільну програму з історії, тому дорослим і нецікаво туди ходити. Про це соромно відверто говорити, але в Херсонському обласному краєзнавчому музеї немає експозиції, яка б представляла власне історію самого Херсона. Туристи чекають відповіді на питання: хто заснував місто, чому воно так називається? Натомість ми пропонуємо історію Херсона, «розмиту» по всіх експозиціях у вигляді загальних штрихів.

— На вашу думку, які перспективи розвитку краєзнавчих музеїв?

— Херсонський обласний краєзнавчий музей засновувався як археологічний, і, відповідно, головною й донині залишається археологічна колекція. Власне, в 1920-ті роки він називався Державний археологічний музей. На сьогодні в усьому музеї працює лише один археолог, і то у відділі фондів. Більше археологів немає. Про який розвиток нашого музею з таким ставленням керівництва може йти мова?

У моєму відділі історії до 1917 року залишилася працювати лише одна людина — завідувач Катерина Чорна. Сумніваюся, що когось на вакантне після мене місце взагалі шукають. Ми не раз зверталися до директора з проханням збільшити штат відділу, адже він найбільший у музеї — опікується дев’ятьма залами експозицій! Безрезультатно. Раніше у відділі працювало троє наукових співробітників, потім, зі мною включно, двоє, а зараз —одна людина.

Музеї будуть існувати доти, доки їх відвідуватимуть. І в першу чергу молоді люди. А щоб молодь знову пішла в музеї, потрібно відновити зворотний зв’язок музейних працівників із нею. Музей повинен стати інтерактивним, де відвідувачі — ніби співучасники того, що там відбувається. Вважаю, що необхідно відмовитися від екскурсоводів із завченими текстами. Екскурсоводи в музеях — це вчорашній день, коли тобі розповідають дуже багато за обсягом інформації, ти слухаєш, але нічого не розумієш, бо інформацію подають ненормованими порціями. Відвідувач має йти у музей і сам черпати інформацію, довше зупиняючись на тій, яка його більше зацікавила. Вважаю, що музеї можуть перетворитися на унікальні майданчики для спілкування, стати місцем, де можна відкрити самого себе. Натомість, у наших музеях людині кілька годин щось розповідатимуть, показуватимуть, але так і не запропонують присісти, випити кави чи води, обговорити з друзями побачене.

Думаю, що в Міжнародний день музеїв нам потрібно не лише святкувати, а всім разом — музейним працівникам, громадським активістам, журналістам — сісти за круглий стіл і разом відверто поговорити про те, як перезавантажити усталену радянську систему роботи українських музеїв.

Вадим ЛУБЧАК
Газета: 

Коментарі

kirfilnik | 05/20/12

Вірю, що, рано чи пізно, Сергій Дяченко повернеться до Херсонського краєзнавчого музею. Керівники, якщо вони люблять свою справу, свій край, таких спеціалістів-ерудитів, як Дяченко, мають лише підтримувати та заохочувати. Це не тільки професіонал, а й провідний популяризатор історії рідного краю, моральний авторитет. Він з дитинства полюбив Херсон, вважає його містом із особливою історією, аурою, і своїм захопленням щедро ділиться із земляками. Пан Сергій – автор краєзнавчих видань, зокрема книги «Улицами старого Херсона» (співавтор колега Віктор Пиворович), численних матеріалів у ЗМІ із історії архітектури та містобудування (за фахом він архітектор), заселення, маєтків Херсонського краю. Він автор кількох етномаршрутів, зокрема, грецького, єврейського, румуно-молдавського, польського, німецького… Сергій Дяченко веде значну просвітницьку роботу. Його покликання, знання, досвід у краєзнавчій справі незаперечні. Якщо і далі музеї залишатимуть ентузіасти, подібні Дяченку, то не доведеться довго чекати «депортації» археологічних скарбів до приватних «ермітажів» та «луврів»… Про фаховість, перспективність мислення краєзнавця Сергія Дяченка свідчить його участь Міжнародному музейному проекті «Нове дихання культури: спадщина, наповнена мистецтвом». Здається, що таку ініціативу музейне керівництво має лише вітати, тим більше, що держава декларує свої «європейські мрії»… Безперечно, основним критерієм ефективності музеїв має стати зростання їх відвідуваності. Маємо йти до них як до безцінних джерел пам’яті, залучати до пізнання нашу юнь. Важко заперечувати й інші аргументи пана Сергія у вищенаведеному інтерв’ю: музеї мають «перетворитися на унікальні майданчики для спілкування, стати місцем, де можна відкрити самого себе». Дійсно, цьому сприяє сама історична аура, в яку занурюєшся, переступивши поріг музею. Ще один тезис Дяченка: музеї належить «подружити» з активними членами громадських організацій, розпочати з ними діалог. На мій погляд, це можуть бути, наприклад, представники національних громад (офіційно мовиться – національних меншин). Хіба не стикаються такі громади із проблемами збереження пам'яток культурної спадщини, поповнення бібліотечних та музейних фондів? (Цитата із «Военно-статистического обозрения Российской империи»: «…Ни в одной из губерний России «…не встречается такого разнообразия племен как в Херсонской…», «… в ней обитают украинцы, русские, сербы, молдаване, цыгане, немцы, шведы, греки, евреи, армяне, французы, итальянцы»). Нинішній «інтернаціонал» Півдня – це десятки і десятки нацменшин, предки яких у минулому принесли на причорноморські землі передовий європейський аграрний, технологічний, промисловий досвід… Саме таких фахівці, як Сергій Дяченко, можуть бути незамінними при розробці, наприклад, концепції перспектив розвитку південного регіону. Варто дослухатись до думки Гліба Головченка, директора Коледжу преси й телебачення (Миколаїв) (див. газету «День» за 7-8 березня ц.р.), що саме наш Південь визначатиме найближчі тренди успішного розвитку України, адже належить до найуспішніших і найбільш конкурентоспроможних територій. «Починаючи від історії древньої Ольвії і закінчуючи історією радянського суднобудування, яке створювало одну з найскладніших інженерних конструкцій галузі — зокрема, авіаносці. Ми говоримо про те, що у нас є свій особливий темперамент, є схильність до обговорення багатьох питань завдяки тому, що вівтар демократії був складовою Ольвійської держави. Ми пишаємося тим, що Південь був і продовжує бути центром інновацій, зокрема, технологічних і технічних… Концепцію розвитку нашої країни вже пропонував Захід, Схід, Північ України. Південь — ще ні». Можливо б, редакції «Дня» варто було б провести, з часом, «мозкову атаку» на цю проблему із залученням провідних українських фахівців?...

kirfilnik | 05/21/12

… У контексті звільнення Сергія Дяченка та відновлення справедливості, згадались шанувальники історії Південного краю, професіонали та досвідчені аматори, з якими, мені, як газетяреві, щастило спілкуватися, збагачуватися їх знаннями. Одні вже залишили цей світ (вічна їм пам’ять), з іншими – продовжую спілкуватись, або ж чекаю зустрічей. Незабутні: Михайло Михайлович Авдальян, Ізраїль Давидович Ратнер, Євген Вікентійович Горностаєв, Олександр Скороход… Перше сильне враження про «фаната-археолога»: Сергій Буйських (один із кращих українських антикознавців, романтик своєї справи, поет), колись досліджував урочище Скелька поблизу села Олександрівки Білозерського району на Херсонщині, де з ним і познайомився. Архівіст, краєзнавець Зоря Соломонівна Орлова. Музейники Катерина Чорна, Віктор Пиворович (автор унікальних видань із нумізматики Північного Причорномор’я), Михайло Підгайний. Хоча і працює в Росії, продовжує виховувати у Херсонському держуніверситеті істориків та археологів, проводить археологічні дослідження на Херсонщині науковець Валерія Билкова. Свого часу, на ниві краєзнавства, плідно працював Євген Масленко. Багато творчих здобутків у Сергія Сухопарова, Віктора Хмеля… Є постать в історії культури Півдня України особлива, знакова. Зірка першої величини. Віктор Іванович Гошкевич… Археолог, краєзнавець, громадський діяч, публіцист, засновник та редактор газети «Юг». Це батько першого херсонського музею, якому, у майбутньому, належало стали Херсонським краєзнавчим. (Спочатку В.І. Гошкевич створив музейну колекцію при статистичному комітеті, а пізніше вона переросла у справжній Музей історії та старожитностей, один із кращих серед губернських музеїв тодішньої імперії – дані Вікіпедії). Людина, яка багато років самовіддано і невтомно поповнювала його фонди, усіма силами намагалась виховувати у мешканців Херсонщини свою причетність до музею, минувшини, поважати і пізнавати її. Зоря Соломонівна Орлова розповіла про один із епізодів, зафіксований у місцевих історичних документах. …20-і роки минулого століття, голод, розруха… Знесилений, босий Віктор Іванович Гошкевич проводить екскурсію для червоноармійців... Ім’я подвижника Гошкевича давно вже має бути увічненим у назві Херсонського краєзнавчого музею!.. Про це давно думають і мріють послідовники цієї Великої людини.

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ