Вигідна імперії політика повного "єдінообразія" не може мати нічого спільного з мовною політикою унітарної національної держави
Ігор Калинець український поет, прозаїк, дисидент, політв'язень

Чому більшість українських музейників боїться інтерактиву?

Сергій ДЯЧЕНКО: Створені в радянський час краєзнавчі музеї нині вичерпали себе, ставши своєрідною ілюстрацією шкільного підручника з історії
18 травня, 2012 - 00:00
СЕРГІЙ ДЯЧЕНКО ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО УКРАЇНСЬКІ МУЗЕЇ МАЮТЬ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ЕКСКУРСОВОДІВ ІЗ ЗАВЧЕНИМИ ТЕКСТАМИ, НАТОМІСТЬ ВОНИ ПОВИННІ ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА УНІКАЛЬНІ МАЙДАНЧИКИ ДЛЯ СПІЛКУВАННЯ, ДЕ ВІДВІДУВАЧ МОЖЕ ВІДКРИТИ САМОГО СЕБЕ. ЗА ТАКОЮ СХЕМОЮ ВЖЕ ДАВНО ПРАЦЮЮТЬ КРАЩІ МУЗЕЇ СВІТУ / ФОТО ЄВГЕНА КРАВСА

Сьогодні, 18 травня, в Україні відзначають Міжнародний день музеїв. З нагоди свята Національний художній музей запрошує українців уп’яте приєднатися до всесвітньої акції «Ніч музеїв», яка відбуватиметься 19 травня з 20 до 23 години. Цього разу у програмі — зустріч із культовими постатями українського андеграунду 1970—1980-х років: художником і драматургом Лесем Подерв’янським, музикантом і поетом, автором легендарних українських перекладів The Beatles і The Doors Максимом Добровольським, а також учасником ARSENALE 2012 із Москви Андрієм Кузькіним із перформансом. Гасло цьогорічної події — «Музеї у світі, що змінюється. Нові виклики, нове натхнення».

Якщо столичні українські музеї намагаються вловлювати існуючі у західному світі культурні тренди і вживлювати у свої музейні програми часточку інтерактиву, то в регіонах про це навіть не йдеться. Великою мірою — через радянськість мислення тих, хто очолює обласні краєзнавчі музеї.

Чотири дні тому директор Херсонського обласного краєзнавчого музею Тетяна Братченко звільнила свого старшого наукового співробітника Сергія Дяченка — одного з найвідоміших краєзнавців Півдня України. Офіційна причина звільнення — прогули, які виникли в нього внаслідок участі в Міжнародному музейному проекті «Нове дихання культури». Не згодний із рішенням дирекції, музейний працівник із чотирнадцятирічним досвідом роботи через суд вимагає анулювати догани та поновити його на робочому місті.

— Без перебільшення Сергій Дяченко — один із найталановитіших і найвідоміших краєзнавців у місті. Більшість херсонців не розуміють, як такого фахівця можна звільнити, — розповів «Дню» голова профкому, старший науковий співробітник музею Михайло ПІДГАЙНИЙ. — Насправді, бажання звільнити Дяченка у директора музею було у планах ще з 2007 року, коли ми з Сергієм публічно виступили проти ремонтів пам’ятників архітектури — приміщень музеїв, які потрібно було реставрувати, а не реконструювати. Реконструкція — схема відмивання великих грошей. Нас не послухали, і в Херсоні унікальні старі приміщення по-варварськи «відремонтували», покривши їх бетонною шпаклівкою. Нині складається враження, що з приходом нової влади змінилося саме ставлення чиновників до своїх підлеглих: вони абсолютно ні до кого не прислуховуються і нічого не бояться.

Про ситуацію довкола скандального звільнення науковця, яке нині активно обговорюють у соціальних мережах та блогах в Інтернеті, та про перспективи розвитку краєзнавчих музеїв в Україні «День» поспілкувався з Сергієм ДЯЧЕНКОМ.

— Важливий культурний проект, в якому я беру участь, покликаний, так би мовити, «підтягнути» українські музеї до рівня європейських, й основним критерієм оцінки результатів цієї роботи має стати зростання відвідуваності музеїв, — говорить пан Сергій. — Мова йде не про школярів, яких, будемо відверто говорити, нині туди буквально заганяють, а про людей віком від 20 років. На жаль, дорослі сьогодні не просто не йдуть у музей, а обходять його стороною.

— Як цю ситуацію можна змінити?

— Один зі способів — «подружити» музеї з активними членами громадських організацій, розпочати з ними діалог. Проблема в тому, що музейні працівники інколи просто не знають, що від них очікують відвідувачі, а відвідувачі — що музеї взагалі можуть цікавого запропонувати. Краєзнавчі музеї, які нині є мало не в кожному обласному центрі та райцентрі, — це винахід радянського часу, який, як на мене, у такому форматі своє вже давно віджив, перетворившись на Музей ні про що: природа, загальна історія чи то країни, чи то якоїсь місцевості — все перемішано в одному. Концептуально всі краєзнавчі музеї побудовані ніби під шкільну програму з історії, тому дорослим і нецікаво туди ходити. Про це соромно відверто говорити, але в Херсонському обласному краєзнавчому музеї немає експозиції, яка б представляла власне історію самого Херсона. Туристи чекають відповіді на питання: хто заснував місто, чому воно так називається? Натомість ми пропонуємо історію Херсона, «розмиту» по всіх експозиціях у вигляді загальних штрихів.

— На вашу думку, які перспективи розвитку краєзнавчих музеїв?

— Херсонський обласний краєзнавчий музей засновувався як археологічний, і, відповідно, головною й донині залишається археологічна колекція. Власне, в 1920-ті роки він називався Державний археологічний музей. На сьогодні в усьому музеї працює лише один археолог, і то у відділі фондів. Більше археологів немає. Про який розвиток нашого музею з таким ставленням керівництва може йти мова?

У моєму відділі історії до 1917 року залишилася працювати лише одна людина — завідувач Катерина Чорна. Сумніваюся, що когось на вакантне після мене місце взагалі шукають. Ми не раз зверталися до директора з проханням збільшити штат відділу, адже він найбільший у музеї — опікується дев’ятьма залами експозицій! Безрезультатно. Раніше у відділі працювало троє наукових співробітників, потім, зі мною включно, двоє, а зараз —одна людина.

Музеї будуть існувати доти, доки їх відвідуватимуть. І в першу чергу молоді люди. А щоб молодь знову пішла в музеї, потрібно відновити зворотний зв’язок музейних працівників із нею. Музей повинен стати інтерактивним, де відвідувачі — ніби співучасники того, що там відбувається. Вважаю, що необхідно відмовитися від екскурсоводів із завченими текстами. Екскурсоводи в музеях — це вчорашній день, коли тобі розповідають дуже багато за обсягом інформації, ти слухаєш, але нічого не розумієш, бо інформацію подають ненормованими порціями. Відвідувач має йти у музей і сам черпати інформацію, довше зупиняючись на тій, яка його більше зацікавила. Вважаю, що музеї можуть перетворитися на унікальні майданчики для спілкування, стати місцем, де можна відкрити самого себе. Натомість, у наших музеях людині кілька годин щось розповідатимуть, показуватимуть, але так і не запропонують присісти, випити кави чи води, обговорити з друзями побачене.

Думаю, що в Міжнародний день музеїв нам потрібно не лише святкувати, а всім разом — музейним працівникам, громадським активістам, журналістам — сісти за круглий стіл і разом відверто поговорити про те, як перезавантажити усталену радянську систему роботи українських музеїв.

Вадим ЛУБЧАК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ