Чому Путін не купить «підкупну» Раду?

У російський телевізор прийшла велика радість: у програмі «Вечер» із Володимиром Соловйовим з’явився депутат-утікач Верховної Ради Олександр Онищенко. З’явився, зрозуміло, дистанційно, у вигляді зображення на великому екрані в студії. Дорогому гостю була віддана одна з трьох частин 3-годинної програми, яка йде в прайм-тайм на головному державному телеканалі Росії.

Причина такої поваги — на поверхні. Останні півтора року Онищенко живе тим, що «викриває» Президента України Порошенка. Борцем з корупцією Олександр Романович став раптово, відразу після того, як 16.06.2016 в канцелярії Верховної Ради було зареєстровано подання про зняття з нього недоторканності, а також затримання й арешт у зв’язку з звинуваченням у шахрайстві та казнокрадстві на суму 100 мільйонів євро.

До цього жодних ознак правдошукача в організмі депутата Онищенка не виявлялося, а тут він раптом після втечі за кордон почав розповідати про корупціонера Порошенка, записи розмов із яким він, виявляється, вів за допомогою ручного годинника з диктофоном. Потім, щоправда, з’ясувалося, що це був телефон, але це не важливо.

За законами жанру Соловйов повинен був попросити Онищенка дати у прямому ефірі кілька записів корупційних розмов, у яких підкупне єство українського президента виявилося б для російського глядача найбільш наочним чином. Але цього чомусь не сталося. Весь сюжет був побудований таким чином, ніби Соловйов розмовляє з совістю української нації, і ця совість була змушена тікати з України через переслідування за її, совісті, переконання. Тому всім словам Онищенка треба було вірити, як істині в останній інстанції, бо які можуть бути сумніви в словах совісті нації?

«Скільки всього вкрав Порошенко?» — цікавиться Соловйов. — «До двох мільярдів доларів — це безсумнівно, а може, і більше», — з готовністю повідомляє Онищенко. «Оце  так!» — намагається зобразити здивування Соловйов. Але вигляд у нього при цьому відверто розчарований, оскільки Соловйов, як і всі, хто стежить за новинами, чудово знає, що лише в одному путінському гаманці, у віолончелі Ролдугіна, були виявлені якраз 2 мільярди доларів. А скільки ще таких путінських гаманців «заникано» по різних хованках, ніхто не знає, хоча за будь-якими оцінками украдене Путіним на два порядки більше, ніж та сума, яку Онищенко приписав Порошенку. Тому в очах Соловйова Порошенко виглядає як злидень і невдаха, не здатний витягувати гідний дохід зі своєї посади.

«Скільки коштує купити голоси в парламенті?» — цікавиться Соловйов. — «Може, ми тут скинемося прикупити парламент?» Онищенко відразу не відповідає, але незабаром називає цифру: «На підкуп депутатів Верховної Ради йде два мільйони доларів».

«А в Раді чесні є?» — запитує Соловйов. Онищенко не відповідає прямо, є там чесні чи ні, замість цього починає перераховувати всі фракції, даючи кожній характеристики, з яких випливає, що нікого чесного у Верховній Раді немає. Маючи, мабуть, на увазі, що був один чесний, але він змушений був утекти з країни у зв’язку із звинуваченням у крадіжці 100 мільйонів євро з казни.

Соловйов не втихомирюється, його дуже цікавить моральне обличчя українських політиків. «А в українській політиці хоч хтось чесний є?» — запитує телеведучий, якого не без підстав називають найбільшим брехуном і корупціонером на російському телебаченні. Онищенко після хвилинного роздумування видає цифру: «20%». Мабуть, ця цифра уявляється Соловйову завищеною і дуже компліментарною щодо української політики, тому він її ніяк не коментує і переходить до безпрограшної теми, а саме, до персональної справи президента Порошенка.

«У Порошенка є хоч щось людське? Чи він остаточно перетворився на ожирілий калькулятор, який рахує гроші?» — запитує Соловйов із виглядом Данте, який готовий досліджувати глибини людських вад, для чого просить Вергілія-Онищенка показати йому те коло пекла, в якому перебуває душа президента України. Онищенко неспроможний підтримувати ту планку пафосу та сарказму, на якій  намагається вести розмову Соловйов. Тому він не підтримує тему «ожирілого калькулятора», а продовжує оперувати тим стандартним набором звинувачувальних штампів, якими він бомбардує президента Порошенка понад півтора року після своєї втечі з України.

«Україна перетворена в рабовласницьку державу, де править Петро Перший, або Петро П’ятий», — декламує Онищенко, плутаючись у нумерації. І далі ця тема «рабства» повторюється в різних словосполученнях: «Він хоче зробити народ України рабами» і таке інше. Але під завісу Онищенко видає конкретний прогноз: «Порошенко цієї осені введе воєнний стан, оскільки це єдиний для нього спосіб зберегти владу». Чим хороші такі прогнози — вони підлягають перевірці та дозволяють зробити висновок про спроможність «експерта».

За даними дослідження Левади-центру, проведеного в березні 2018 року, «Вечір з Володимиром Соловйовим» є найпопулярнішою інформаційно-політичною програмою у росіян: рейтинг цієї програми, за даними цього дослідження, складає 34%.

Коли-небудь науковці візьмуться за комплексне дослідження цікавого об’єкту — свідомості російського телеглядача, у тому числі ось цих 34 відсотків, які є шанувальниками Соловйова та його програми. І тоді допитливим поглядам дослідників відкриються похмурі лабіринти цієї свідомості, в якій думка, що вкінець заблукала, не може знайти вихід. У Мераба Мамардашвілі є образ: свідомість людини, в якої волосся росте вглиб черепа і, пронизуючи мозок, не дає думці вільно рухатися. Дуже схоже на свідомість телеглядача.

Треба дуже надійно відключити розум, щоб не поставити запитання, що напрошується: якщо всі 100% депутатів Верховної Ради України повністю підкупні, чому в українському парламенті немає до цих пір хоч однієї поганенької проросійської фракції? Чому, запитується, весь парламент України до цих пір не визнав Крим — російським, Майдан — злочином, а Порошенка — фашистом і злочинцем, як це витікає з програм того ж Соловйова? Чому Путін до цих пір не скупив усю українську політику з бельбухами, а замість цього веде гібридну війну, на яку витрачається незмірно більше грошей, ніж на купівлю українських політиків, судячи з тих розцінок, які наводить Онищенко?

Те, що в Україні є корупція і вона є проблемою, відомо і в Україні і за її межами. За даними останнього дослідження Transparency International, у рейтингу корупції Україна посідає 130-те місце серед 180 країн, що  ввійшли в дослідження. Росія — на 135-му місці, тобто ситуація в Росії гірша. Відмінності не лише в масштабах корупції та її сприйнятті. Суть у принципових відмінностях політичного устрою Росії й України.

У Росії збудована вертикаль влади, в якій усе повинно залежати від першої особи. «Путін — це Росія. Росія — це Путін», — ця формула може викликати захоплення або обурення, але ніхто не вважатиме її такою, яка немає жодних підстав, оскільки підстави для цього є. Людина, яка проголосить: «Порошенко — це Україна. Україна — це Порошенко», — виглядатиме ідіотом і в Україні і за її межами.

У російській Держдумі неможливо створити опозиційну Путіну фракцію лише тому, що в Росії немає виборів, і всі депутати фактично призначаються Кремлем. В Україні неможливо купити депутатів, щоб вони визнали Крим і Донбас російськими не тому, що на них образиться Порошенко, а тому, що таких депутатів викине з Ради український народ.

Причина в цих відмінностях, у тому числі й у структурі медійного поля. У Росії на жодному федеральному телеканалі неможливо почути ні слова критики на адресу Путіна. В Україні є ЗМІ, що лояльні до президента, і ЗМІ, які його критикують. І в цьому — прірва, яка пролягає не лише між Росією та Україною, а й між Росією та всім цивілізованим світом.