Давай поговоримо
Минулий телетиждень став «ювілейним» для телепередачі про ЗМІ і, зокрема, про телебачення «Четверта влада» (УТ-1) — передачі виповнився рік. Однак, всупереч очікуванням, черговий випуск «Четвертої влади» вийшов за рамки традиційної в таких випадках святковості й розповідей про себе й свої успіхи: розмова в студії йшла про телебачення взагалі. І оскільки вона не була вузькоспрямованою і обмеженою якоюсь певною темою, вийшла дуже цікавою — з почуттями, спостереженнями й висновками. Звісно, не обійшлося без приємних слів на адресу однорічного ініціатора широкого й публічного обговорення ТБ-тем: учасники програми похвалили авторів за саму ідею створення таких професійних четвергових посиденьок і за теми, що зачіпають процеси в мас-медіа, які мають місце, але залишаються непоміченими вітчизняним ТБ. Але в основному говорили про ток- шоу як про жанр і про користь цього жанру для розвитку суспільства. Зійшлися на тому, що при всьому багатстві вибору особливого вибору у нас немає, якщо виходити з визначення, що «ток- шоу» — це коли «ток» уже є «шоу», тобто, коли сама розмова — вже драматургія. Навіть коли двоє в студії цікаво говорять про те, що їх дійсно цікавить, у що вони вірять і що знають, вкладаючи в бесіду «думки й пристрасті». Чому на українському телебаченні цього практично немає й що робити з відсутністю діалогу — і на ТБ, і в суспільстві, висловлювалися імениті гості студії. Загальний висновок: треба вчитися спілкуватися, зокрема й публічно, вчитися розмовляти, а не «вимовлювати» й «висвітлювати». Добра розмова, в якій «є місце думці», — вже подія, і якщо ця подія вплинула на інтелектуальні й інші суспільно важливі процеси, якщо стала поштовхом до вчинку, то це і є істинна дієвість телебачення. Чому глядачі так люблять ток- шоу? Тому що їм потрібне середовище для осмислення. Людей, з якими цікаво поговорити, яких цікаво послухати, хоч би про що вони говорили, мало, й не лише в нас. Змістовні дискусії стали рідкістю, хоча, на думку учасників програми, навички полеміки мають бути постійним інструментом. Телеведучий-полеміст і кандидат у президенти, який обіцяє своє кандидатське шоу протягом усієї виборчої кампанії, вважає, що люди просто розучилися розмовляти, й це невміння в кожному новому поколінні проявляється все виразніше. Сучасна інтелігенція «говорить нецікавими штампами про те, що ми сто разів чули», культура мови як процес розвитку суспільства відсутня. Але, дійшли висновку гості «Четвертої влади», проблема не лише в особливостях поколінь: річ у тому, чи готове суспільство відкрито обговорювати свої проблеми, чи готове до того, щоб суспільні проблеми взагалі озвучувалися. Безумовно, дуже важливою є особистість ведучого. Не шоумена, а саме ведучого, який скеровує дискусію, полеміку і т.ін. Таких — яскравих, харизматичних, енергійних — ще менше, ніж цікавих людей, готових бути учасниками публічної дискусії на телебаченні.
Новий проект Марка Греся представив телеканал «Інтер». «Азартні ігри у владу, або Політична історія України» — це багатосерійна іронічна розповідь про те, як виникали й формувалися в Україні політичні традиції, що виходило й що не виходило у попередників нинішніх лідерів нації або претендентів на цю роль. Користуючись легкою формою подання, автор проекту несерйозно намагається розказати про дуже серйозні речі, про забуті або напівзабуті факти в нашій історії, про вияви політичних характерів, про того, ким, як і для чого «здобувалася» влада на наших територіях і як реагували на це наші сусіди. Може, манера оповідача, який веде нас від події до події історичним ланцюжком, і нагадає комусь історичні екскурси Леоніда Парфьонова, але, по-перше, це не найгірший приклад (краще вже бути схожим на Парфьонова, ніж на Нагієва), а по-друге, про історію треба говорити по-різному. Головне — щоб цікаво й не втрачаючи причинно-наслідкових зв’язків. Гресь, попри нагромадження великих і дрібних деталей і фактів, не втрачає й загальної історичної нитки. Хоча поки вечорами він розповідає нам про відносно далекі події політичної історії України, про події, свідками яких ми не були. Цікаво, яким виявиться сучасний політичний літопис, чи вийде він таким же легким і веселим?
