Я — грузин, але, якщо потрібно, я віддам життя за Україну.
Георгій Гонгадзе, український журналіст

День Перемоги — День примирення — День Європи

6 травня, 2004 - 00:00


Все менше серед нас тих, для кого Друга світова війна є частиною біографії. Все більше тих, для кого єдине джерело інформації про неї — фільми (документальні та художні), спеціальні телевізійні проекти. І від того, яким буде телевізійне переосмислення подій середини вже минулого століття, багато в чому залежить адекватність їх сприйняття. Зокрема, новим поколінням.

Напередодні Великого Свята «День» звернувся до експертів із запитанням: «ЯКИЙ ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ ПРОЕКТ, ПРИСВЯЧЕНИЙ ДНЮ ПЕРЕМОГИ, ЗМІГ БИ ОБ’ЄДНАТИ БІЛЯ ТЕЛЕЕКРАНІВ ПРЕДСТАВНИКІВ РІЗНИХ ПОКОЛІНЬ?»

Микола ОЖЕВАН, професор кафедри міжнародних комунікацій та зв’язків iз громадськістю Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

— Великдень, Першотравень, День Перемоги, — трійця свят, які в нашій свідомості нерозлучні з Весною й надіями на остаточне подолання зла й відродження добра. Соціологи доводять, що схильних святкувати Першотравень дедалі меншає, зате щороку «підростає» День Перемоги, хоча, здавалося б, фізично тих людей, які «наближали цей день, як могли» (двадцятників), та їхніх цілковито свідомих на той час дітей дедалі меншає.

Отже, мова, радше, не про конкретну подію, яка сталася у 1945 році, не про перемогу над конкретними країнами (Німеччиною та Японією), а про певну символіку, міфологію, бо нам усім потрібна «одна на всіх» Перемога, — й та, що позаду, й належить старшому поколінню, й та, яка, ймовірно, попереду й належить нинішньому поколінню українців. Цього Дня нагадуємо собі, що Вони зуміли, вистояли й здолали, тому й ми зуміємо, бо ми й вони — одне ціле.

Разом iз тим, вистачає сумнівів і скептиків. Чи святкувати День Перемоги, якщо головна перемога нинішнього покоління українців — над самими собою — ще попереду, якщо ті країни, які колись зазнали поразки, нині знаходяться в набагато кращому стані і для багатьох наших співвітчизників є бажаними оазисами благополуччя? Як святкувати День Перемоги, якщо свято, на жаль, стало приводом, щоб зайвий раз пригадати задавнене протистояння між «червоними» й «жовтоблакитниками»? Чи не перетворився у нас День 9 травня у друге 7 листопада, — день ностальгії за великою державою, яка зуміла «зламати хребта фашистському звіру». До речі, ностальгії, яка розпочалася не сьогодні, бо святом у повному розумінні цього слова (червоним, тобто неробочим днем календаря) 9 травня стало лише при Л. Брежнєві у 1965 році.

Зрозуміло, що День Перемоги слід намагатися переосмислити, акцентуючи на тому, що це День примирення, прощення старих образ, що це День Європи і Європейськості України. Тобто на цілковито конкретній мові — перспектив її входження до ЄС.

Ніхто не заважає відмічати ці дві події разом, в один день, — iз друзями з пострадянського простору й разом Об’єднаною Європою (але не за окремішним графіком як ми це зробили в 2003 р. — 17 травня).

Слід спробувати. Адже святкують українці водночас 6 липня і день Івана Хрестителя, і день (Івана) Купала. Головне, щоб це подвійне свято не розділило покоління, коли молодь святкуватиме свято європейськості, а старші люди — свято переможне.

Телевізійне свято має здійснюватися в режимі прямих включень iз різних столиць, де люди святкують обидва свята. Особливий сенс матиме святкування Дня Європи як Дня Перемоги й навпаки Перемоги — у контексті входження від першого травня наших західних сусідів до Європейського дому.

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, доктор мистецтвознавства:

— Одверто кажучи, було б непогано, якби 9 травня хтось би з’являвся час від часу на тих чи інших каналах і в будь-яких телевізійних жанрах пояснював, що 9 травня — це перемога союзників так званої антифашистської коаліції над гітлерівською Німеччиною, що означало принцип торжества англосаксонської демократії. В 1945 році цей принцип був уже почасти здійсненим у тогочасній Європі. Починаючи з 1985 року він здійснюється на інших ділянках світу, включаючи країни так званого соціалістичного табору. Тепер все це по суті докотилося ледве чи не до Монголії. Оце і є результат 9 травня 1945 року. Слід би пояснювати це в будь-яких телевізійних жанрах, в будь-яких телевізійних проектах. Якщо цього не робити, якщо не буде саме такої стратегії, то навіть найкращий телевізійний проект не зменшить дурні у свідомості сучасних молодих людей довкола 9 травня.

Скажімо, замість демонстрації брехливого портрету воєнної фактури у фільмі «Рятування рядового Райяна» належить показати якісь справді автентичні радянські фільми про Другу світову війну. Радянський кінематограф — десь з 1956 року до 1986 року — був тим кінематографом, який в кращий своїх витворах відтворював цю ситуацію. Будь ласка, можна показувати ту саму американську фальсифікацію, але належить показати, скажімо, а витяги із фільму «Звільнення». Я думаю, що це єдиний спосіб нагадати, чим була Друга світова війна.

Проте знову ж таки мушу сказати, що треба починати не з тих чи інших жанрів, не з тих чи інших проектів, а слід стратегічно пояснити, що до чого. Сталін думав, що переміг ніби на свою користь, а насправді він переміг на користь майбутнього англосаксонського принципу демократії, який веде свій родовід від середземноморської демократії.

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, народний депутат Верховної Ради України, академік НАН України:

— Проблема поколінь завжди була і буде існувати в кожному суспільстві. Для нашої держави вона особливо гостра, так як відбувся своєрідний злам суспільної свідомості внаслідок набуття Україною незалежності. Ця проблема позначилася драматично на наших патріотичних почуттях ще й тому, що певна частина населення після набуття незалежності зрозуміла, що не володіє повною правдою про Велику Вітчизняну війну. Молоде покоління не має повного історичного уявлення про долю, переживання, страждання, які переніс народ. Це спричинило певною мірою дегероїзацію у сприйнятті Великої Вітчизняної. Я думаю, що найбільше, що б могло об’єднати — це все-таки подача якомога повної інформації і про трагедії, і про поразки, і про перемоги українського народу у Другій світовій війні. Слід обов’язково поширювати уявлення про цю подію вже минулого століття як про подію глобальну, і говорити про Другу світову війну, а не зосереджуватись на акцентах, які асоціюються у багатьох із назвою «Велика Вітчизняна війна».

Глибоко переконаний, що ті, хто переміг фашизм у лавах Червоної армії, заслуговують на велику пошану з боку держави, з боку народу. І це треба робити. Проте, водночас, слід сказати, що не тільки вони воювали. Вояки УПА боролися і проти німецького, і проти радянського окупанта. Правда про них ще не дійшла до свідомості молодих. Старше покоління ще того не сприймає, бо воно перебуває у полоні радянських ідеологем і стереотипів, які кувалися радянською системою. Молоде покоління, на жаль, також не має необхідної повноти уявлення. Хоча вже багато було зроблено для того, аби щонайменше наблизити сприйняття сучасної молодої людини до тих, вже далеких для неї, подій. Наразі, хоч як це не прикро, але того діалогу, довіри, якi мають бути між старшим і молодшим поколіннями, у нас немає. Я це сприймаю болісно, і хотів би, щоби ми якось про це подбали, так як багато чого залежить від самого суспільства. Я знаю, що повернеться відчуття обов’язку, пам’яті. Ті, хто воював у Другу світову війну, сьогодні бідні, не мають гідних пенсій, гідної уваги. Молодь це бачить. Бачить, що держава не дуже шанує ветеранів, звертаючи на них увагу тільки від свята до свята. Натомість потрібен щоденний клопіт і влади, і людей, які оточують ветеранів.

З другого боку, коли вояки УПА взагалі не реабілітовані, не визнані державою як учасники бойових дій періоду Другої світової війни, це також дає молоді привід скептично до них ставитись. Тим більше, що ніхто особливо не виказує їм того пієтету, на який вони також, в принципі, заслуговують. Адже вояки УПА також воювали за свободу своєї землі.

Думаю, що фільми, які би давали глибинне, панорамне уявлення про той час, про ті події — вкрай необхідні. Я думаю, що потрібні безпосередні контакти старшого поколінням з молодшим. На це повинна бути спрямована спеціальна державна програма, спеціальні продумані програми на телебаченні, на радіо. І підручники з історії також повинні глибше це висвітлювати.

Лариса РОДНЯНСЬКА, директор студії документальних фільмів «Контакт»:

— Я вважаю, що будь-який спогад про День Перемоги, про це велике свято має об’єднати всіх. Ще в фільмі Григорія Чухрая «Пам’ять» (1971 р. — Ред. ) представників молодого покоління запитували: «Чи знаєте ви, що таке Велика Вітчизняна війна? Чи знаєте ви, коли вона була? Чи знаєте ви, що таке Сталінград?» Багато хто не міг відповісти. Це сумно. Адже саме слово «Перемога» — знакове. Якби не було цієї перемоги, не було б і нового покоління. Тому Перемога дуже важлива. Ті, хто загинув, ті, хто не повернувся з поля битв, залишили в наших серцях величезний смуток і вічний біль. Завжди потрібно про це пам’ятати, оскільки пам’ять — велика справа. Пам’ятаючи про те, що було, можна жити і сьогоденням, і майбутнім.

Я не знаю, які проекти представлять цього дня центральні українські телеканали. Я лише знаю, що не тільки художні фільми повинні розповідати, нагадувати про війну.

Стандартні музичні проекти я не сприймаю взагалі. Хоча пісні про Велику Вітчизняну війну — це ностальгія старшого покоління. І вони повинні звучати обов’язково. Пісні братів Покрассiв, Матвія Блантера, Михайла Матусовського, Марка Фрадкіна, Микити Богословського — вічні, і недаремно дуже багато співаків озвучують їх сьогодні. Ці пісні — немов повернення до минулого.

Документальні картини також дуже потрібні, оскільки вони відображають реалії того життя, яке вже стало історією. Було б дуже добре, якби показали фільми, створені на матеріалах кінолітописів, як, приміром, «Велика Вітчизняна» Романа Кармена (1965). Такі фільми показали перемогу народу в цій війні. Адже історію можуть переписувати, але люди, які загинули за Вітчизну, які виграли війну, однаково залишаються переможцями. Можливо, щось у відомій нам історії Великої Вітчизняної було неправдою, щось слід переглянути, але сам факт перемоги в тій війні залишається фактом.

Підготувала Ольга ВАСИЛЕВСЬКА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments