Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Гібридний захист

Як одночасно гарантувати безпеку та зберегти свободу слова та демократію?
9 листопада, 2018 - 13:15

Міжнародна конференція «Уроки гібридного десятиліття: що треба знати для руху вперед», яка проходила в рамках діяльності Платформи Україна — НАТО 7 — 8 листопада в Києві, мала відбуватися набагато раніше і називатися, відповідно, трохи інакше. Але, як то кажуть, краще пізно, ніж ніколи, — добре, що хоча б через десять років після нападу на Грузію та на п’ятому році гібридної агресії Росії проти України наші західні партнери намагаються системно досліджувати цю проблему та працюють над підвищенням ефективності «гібридного опору» своїх країн та країн-партнерів.

Фразу про те, що Україна де-факто є східним флангом НАТО, на відкритті конференції проголосив Президент Петро Порошенко. Але, здається, так думає не тільки він, і саме усвідомлення цієї реальності змусило Захід більш серйозно і більш глобально сприймати російсько-український конфлікт.

Втім, поки що, як здається, процес протидії гібридній агресії Росії переважно перебуває на стадії вивчення цього явища та «намацування» шляхів результативної протидії.

ВІЙНА ЗА ДОПОМОГОЮ СЛАБКОСТЕЙ

«Що є гібридною війною?» Про це так багато говорилося на конференції, що, відверто кажучи, це трохи здивувало тих, хто давно «в темі». Втім, будемо вважати, що наслідки болісного усвідомлення реальності — це тільки початок, і далі буде.

Якщо все ж спробувати навести узагальнену відповідь на вищезгадане питання, то безперечним наразі є розуміння того, що ГІБРИДНА ВІЙНА — ЦЕ ПОЄДНАННЯ ВІЙСЬКОВИХ ТА НЕВІЙСЬКОВИХ ТИПІВ АТАК ТА ВПЛИВІВ НА ПРОТИВНИКА ЗАРАДИ ДОСЯГНЕННЯ СВОЄЇ МЕТИ. У процесі гібридної агресії ворог використовує, в першу чергу і в основному, слабкості, вади або характеристики супротивника, які загалом, у мирний час, не сприймаються як слабкі сторони.

Для когось це ще досі є неприйнятним та шокуючим твердженням, але наразі ГОЛОВНОЮ ЛАЗІВКОЮ ДЛЯ ПРОНИКНЕННЯ ГІБРИДНОГО АГРЕСОРА Є ДЕМОКРАТИЧНІ ПРОЦЕДУРИ, ПРИНЦИПИ ТА ЦІННОСТІ, ЗОКРЕМА — А, МОЖЕ, І В ПЕРШУ ЧЕРГУ — СВОБОДА СЛОВА.

Про використання засобів масової інформації та соціальних мереж на конференції згадували багато разів. Про це — в тому чи іншому формулюванні — говорили і Петро Порошенко, і помічник генерального секретаря НАТО з питань нових викликів безпеці Антоніо Міссіролі, і віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе, і колишній президент Латвії Валдіс Затлерс, і інші спікери.

Найбільш відвертим був радник Президента, академік НАН України Володимир Горбулін, який, зокрема, заявив: «Ніколи ще засоби масової інформації в Росії не були настільки інфіковані своєрідним вірусом сказу». На його думку, «агресія в інформаційному просторі — це той продукт, який Росія активно намагається експортувати не лише до України, а й до Європи та США».

Йдеться про ЗМІ, що поширюють руйнівні наративи, про «фабрики тролів»... Але наразі світ ще не виробив рішення проблеми, як одночасно захистити національну безпеку та зберегти одну із найважливіших демократичних цінностей — свободу слова.

ТИРАНІЯ СЛОВА

Так збіглося, що саме під час відкриття конференції пост на цю ж тему написав у «Фейсбуці» Постійний представник України при Раді Європи Дмитро Кулеба, який останній час знаходиться буквально на передовій опору західного світу російському тиску.

«Демократія стоїть на порозі дуже важливої розмови. Немодної і небезпечної. Але життєво важливої.

Розмови про те, що у технологічному світі свобода слова потребує переосмислення.

Слів у цьому світі стає все більше, а свободи все менше.

Свобода слова перетворюється на тиранію слова.

Не кожна думка має право на поширення, обговорення і толерантне ставлення.

Ми вже, часто непомітно для себе, розбещені хтивістю та агресією онлайн-платформ. І в цій реальності «чим більше свободи, тим краще» вже працює проти нас і самої свободи.

У цій розмові не буде простих рішень. Є купа ризиків. Але не говорити — означатиме продовжувати прискорене швидкістю мобільного інтернету падіння на дно», — наголошує дипломат.

Це дійсно так, і добре, що на конференції високого рівня Україна разом із союзниками з Північноатлантичного Альянсу говорили про проблему використання для гібридних атак демократичних цінностей. Втім, уже, напевно, надійшов час не розмов, а конкретних дій, хоча б конкретного плану таких дій, з якими і Україна, і Захід запізнилися мінімум на 10 років — у самій назві заходу згадується саме цей термін, впродовж якого Росія діяла, а її опоненти вважали, що живуть у мирному та безпечному світі.

ЧЕТВЕРТИЙ ВИМІР ВІЙНИ

Гібридна агресія Росії, яка складається з цілого ряду компонентів, є добре організованою та спланованою. Координується ця діяльність, як зазначали учасники конференції, російськими силовими структурами. Для цього, за інформацією Володимира Горбуліна, РФ навіть створює Генеральний штаб інформаційної безпеки.

На жаль, формат конференції не передбачав детального опису та аналізу стратегії та тактики гібридних дій Росії в інформаційній сфері. Втім, ці відомості можна дізнатися з інших джерел.

Місяць тому російське видання «Военно-промышленный курьер» надрукувало статтю «Четвертий вимір війни. Яким повинен бути Генеральний штаб інформаційної безпеки», автор якої, заступник президента РАРАН з інформаційної політиці, доктор воєнних наук Костянтин Сивков, надав своє детальне бачення цієї проблематики.

Ось декілька цитат:

«У протистоянні держав на інформаційному полі не буває перерви, боротьба йде постійно».

«Для досягнення високої ефективності такого роду протистояння потрібен комплексний вплив, коли для вирішення однієї задачі застосовується безліч часом формально слабо пов’язаних методів впливу на супротивника. Важлива особливість — широке використання ресурсу супротивної сторони».

«Так як результат впливу, як правило, проявляється опосередковано, часом неявно, особливе значення набуває контроль, а також якісне наукове забезпечення функціонування системи управління ІВ [інформаційною війною]. Останнє вимагає виключно точного і детального планування, найтіснішої ув’язки дій різних структур єдиним задумом».

«ІВ [інформаційну війну] потрібно розуміти як рівноправну з традиційною війною. Об’єктивно це невід’ємна і найважливіша функція сучасної держави, подібна до економічної діяльності або збройного захисту його інтересів. Виходячи з цього і з урахуванням досвіду інших країн, слід визнати, що Росія повинна мати систему інформаційної боротьби, керовану з єдиного центру, подібну існуючій у Збройних Силах. По суті — це самостійна галузь. І вибудовувати її слід як ще одну і надзвичайно важливу силову структуру».

«Структура вищого органу управління визначається його функціями. У числі найважливіших:

                               1. Планування і організація розвідки з метою інформаційного протиборства.

                               2. Планування і організація форм інформаційної боротьби.

                               3. Безпосереднє управління угрупованнями сил і засобів при веденні протиборства.

                               4. Організація наукових досліджень із проблем ІВ.

                               5. Планування і організація всебічного забезпечення дій угруповань сил і засобів.

                               6. Налагодження взаємодії між елементами і підсистемами державної системи інформборотьби, а також іншими державними і недержавними структурами і організаціями.

                               7. Контроль результатів».

«Крім основних функцій, на центральний орган управління неминуче буде покладено і ряд інших. Зокрема, аналіз геополітичної і політичної обстановки, підготовка пропозицій із проблем інформаційної безпеки і найважливіших керівних документів...»

«Аналіз функцій центрального органу управління інформаційним протиборством свідчить про те, що вони в цілому відповідають призначенню типового армійського (флотського) штабу. Виходячи з цього, а також із ролі й місця в структурі вищих органів держуправління, такій структурі можна надати найменування Генеральний штаб інформаційної безпеки Російської Федерації (ГШІБ РФ)».

КООРДИНАЦІЯ, ЯКОЇ НЕ ВИСТАЧАЄ

Що наразі збираються протиставити Україна, НАТО, Захід загалом російському гібридному наступу, який чим далі, тим більш стає міцним та сфокусованим, поки що не дуже зрозуміло. Звичайно, можна було би втішати себе тим, що ми багато чого не знаємо і десь хтось активно працює... Але безумовний експерт у питаннях національної безпеки Євген Марчук, колишній прем’єр-міністр України та екс-керівник різних силових відомств, прямо запитав у учасників панельної дискусії «Російська гібридна війна: концепція та реальність»: хто в Україні координує діяльність із протидії інформаційним загрозам?

Із відповідей українських учасників, серед яких був, зокрема, і Олександр Литвиненко, заступник Секретаря Ради національної безпеки та оборони, стало ясно, що якогось єдиного штабу з інформаційної безпеки, або чогось схожого на нього, в нас немає. Тому пропозиція, яку висловив Євген Марчук щодо формування структури, яка б забезпечувала на національному рівні координацію невійськових заходів протидії російській агресії, здається не тільки актуальною, а й такою, яку треба було реалізувати ще чотири з половиною роки тому. Втім, як уже було сказано вище, «краще пізно, ніж ніколи».

До речі, подумати над цією ідеєю потрібно не тільки Україні. Зі спілкування панелістів з учасниками конференції, які ставили запитання, склалося враження, що і в НАТО немає такого центру керування обороною від загроз в інформаційному та інших невійськових секторах. Напевно, спільна діяльність у рамках такої структури могла б стати дієвою платформою для підвищення ефективності співпраці України та Альянсу задля протидії російській гібридній агресії, і, напевно, за підсумками конференції будуть сформульовані й такі рекомендації. Але і тут є своє «але».

Зрозуміло, як така координація може працювати в умовах тоталітаризму, диктатури або в путінській Росії. Але як координувати роботу ВСІХ СФЕР ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ КРАЇНИ, включно з функціонуванням кіберпростору та роботою медіа, спрямовувати їх на захист від гібридних загроз в умовах демократії? Це питання здається настільки концептуальним, що, напевно, саме через відсутність правильної відповіді на нього демократичні країни Заходу досі не змогли винайти ефективного рецепту протидії гібридній агресії Росії як проти «ближнего зарубежья», так і проти західного світу.

Наталя ІЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments