Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Глобальні цінності

Українське ТБ та євроатлантична інтеграція
22 серпня, 2003 - 00:00


«Росія у глобальному світі. Плата за вхід» — так називається шестисерійний документальний фільм, який із початку серпня (по одній серії на тиждень) показує російський телеканал НТВ. Фільм, повідомляє www.wto.ru, розповідає про історію створення Світової організації торгівлі (СОТ), переговори про приєднання Росії до СОТ, проблеми конкурентоспроможності російського бізнесу в зв’язку з майбутнім членством у цій організації. Зйомки фільму (на замовлення Російського фонду правових реформ) обійшлися приблизно в $80 тис. Зі слів керівника служби громадських зв’язків НТВ Григорія Симановича, повідомляють www.vedomosti.ru, канал узявся показувати фільм, щоб допомогти «інтеграції Росії у світову спільноту» (фільм, щоправда, «засунули» у нічний ефір). «День» вирішив звернутися до експертів із запитанням:

«ЯКІ ТЕЛЕПРОЕКТИ, НА ВАШУ ДУМКУ, ВАРТО БУЛО Б СТВОРИТИ ПРО «УКРАЇНУ В ГЛОБАЛЬНОМУ СВІТІ» (ТЕМАТИКА, ЦІЛЬОВА АУДИТОРІЯ, ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ, ДОЦІЛЬНІСТЬ ТОЩО)?»

Володимир ФЕСЕНКО, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»:

— Для України потреба у телепроектах (а також в інших інформаційних проектах), що стосуються інтеграції країни в авторитетні міжнародні організації, ще більша, ніж для Росії. На відміну від Росії, Україна прагне увійти і до Євросоюзу, і до НАТО. Міжнародна практика, досвід наших західних сусідів свідчать, що євроінтеграція вимагає активного інформаційного забезпечення. У випадку з СОТ вже сьогодні очевидно, що значна частина політичної та бізнес-еліти, не кажучи про пересічних громадян, вельми нечітко уявляє собі вартість і наслідки вступу до цієї організації. Проблеми (як економічні, так і політичні) можуть виникнути вже після входження до СОТ. Швидше за все, позначається традиційна бюрократична звичка нехтувати громадською думкою.

Вступ до Євросоюзу взагалі пов’язаний із обов’язковим проведенням референдуму з цього питання. Як правило, напередодні вступу до ЄС у країнах-претендентах активізуються євроскептики, загострюються громадські дискусії з євротематики. І без активної роз’яснювальної роботи з громадськістю євроінтеграційна політика може опинитися під загрозою.

Дуже повчальний для нас з цього погляду досвід Польщі. У Комітеті європейської iнтеграції (центральний орган виконавчої влади, відповідальний за координацію і забезпечення процесу євроінтеграції) діє спеціальний департамент зі зв’язків із громадськістю та європейської інформації. Ще на початку 1990-х після прийняття політичного рішення про необхідність вступу до Євросоюзу було здійснено (за кошти ЄС) відповідні інформаційно-роз’яснювальні проекти. З 1999 р. реалізовується урядова стратегія інформування суспільства про зміст і наслідки європейської інтеграції. У рамках цієї стратегії у кожному воєводстві було створено регіональні центри європейської інформації. Ці центри адміністрували місцеві громадські організації, визначені на конкурсній основі. У рамках урядової стратегії реалізовували й цільові проекти. Наприклад, окремі проекти були розраховані на школярів і військовослужбовців. Масштабний інформаційний проект здійснювали й в супермаркетах. Перед референдумом було випущено 80 друкованих видань, що роз’яснюють цілі та зміст політики євроінтеграції, загальним накладом 14 млн. примірників.

Досить складне ставлення у нашій країні до НАТО. Останні міжнародні події тільки посилили в Україні критичні настрої щодо вступу до НАТО. Стосовно НАТО взагалі існує чимало негативних стереотипів, також i помилкових. Їх необхідно долати. Інакше державну політику євроатлантичної інтеграції населення не сприйматиме. Державне телебачення, та й інші впливові ЗМІ могли б активніше співпрацювати з Інформаційним центром НАТО в Україні. За активної позиції українських відомств, які відповідають за інформаційну політику, штаб-квартира НАТО в Брюсселі могла б допомогти і фінансово, й інформаційно. Я знаю, що наші журналісти (і не тільки) регулярно відвідують натовські структури. Ось тільки творчої віддачі чомусь не видно.

Цільова аудиторія для міжнародно-інформаційних проектів у кожному випадку своя. Найширша (за набором цільових груп) — з ЄС. Стосовно СОТ особливої уваги вимагає робота з діловими колами, промисловцями і підприємцями. Й у випадку з СОТ, і з ЄС потенційними групами ризику є представники аграрного сектора. Їх слід готувати до нових викликів і проблем, спільно шукати стратегії адаптації до нових економічних реалій.

Фінансувати ці інформаційні проекти частково необхідно з державного бюджету, оскільки йдеться про державні інтереси. Але якісне виконання проектів вимагає додаткових коштів. Частину цих коштів можна отримати з відповідних фондів ЄС та НАТО, частину — у західних благодійницьких фондів. Свій внесок повинен зробити і бізнес. Зрештою, підприємці не менше, ніж держава, зацікавлені у якісному інформуванні суспільства про наслідки вступу до СОТ, ЄС.

Останнім часом термін «піар» набув у нас негативного відтінку. Але в буквальному перекладі він означає «зв’язки з громадськістю». І стосовно інформаційного забезпечення процесів інтеграції України в міжнародні організації це саме те, що потрібно.

Олександр ЗОРКА, віце-президент Національної телекомпанії України:

— Про доцільність: ми не маємо 80 тисяч доларiв, щоб створити фільм про «Україну в глобальному світі», та й навряд чи «глобальний» проект зможе допомогти нам стати європейцями, хоча попередні напрацювання зі створення програми, яка б день за днем висвітлювала інтеграційні процеси, вчила б нас бути європейцями, НТКУ вже має. Є й готовність, і бажання засобами телебачення брати участь у підготовці усвідомлення того, що шлях до Європи неблизький та не встелений трояндами. Орієнтовно, такий проект з’явиться в ефірі Першого Національного на початку 2004 року.

Олександр СЕМИРЯДЧЕНКО, заступник головного редактора служби інформації ICTV:

— Як на мене, таким проектом, до того ж довготривалим, розрахованим навiть на кілька років, міг би бути цикл документальних фільмів про те, до чого Україна повинна прагнути у світі та в Європі. Ми кажемо, що Україна проголосила європейський вибір, але не треба себе обманювати: європейський вибір проголосив істеблішмент. Суспільство цей термін розуміє розмито або не розуміє взагалі. Відповідно, громадськість нашої країни повинна усвідомити, що їй дає цей вибір. Коли наш репортер Андрій Гетьман був у Словаччині, то, готуючи один з матеріалів, запитав у пересічного словака, що йому конкретно дає європейський вибір. (Тоді ця країна саме проводила референдум і обговорювала можливість вступу до ЄС.) І той йому конкретно відповів: можливість працювати, мати нові робочі місця, умови для того, щоб заробити більше грошей і, відповідно, жити краще. Він сформулював своє розуміння європейського вибору. Українець слабо розуміє, яким чином побудоване європейське законодавство, що таке європейські цінності, європейська культура, не уявляє механізми європейського судочинства, роботи комунальних служб, права і обов’язки громадян європейської країни. Яка політика в них? Які політики? Громадянські інституції? Відповіді на ці запитання українець, навіть якщо він над ними замислиться, швидше за все, не знайде. Відповідно, телепроект, який би про це розповідав і показував на наочних прикладах, був би затребуваним сьогодні. Я свідомий того, що це дуже вартісний, дорогий проект. Тож дозволити його собі може: а) канал багатий і б) канал свідомий, із серйозною громадянською позицією. Але, повторюсь, сьогодні такий проект реально був би дуже корисний, оскільки саме зараз починає формуватися уявлення українця про світові цінності. Не думаю, що подібний проект з’явиться на нашому телебаченні цього чи наступного сезону. Швидше за все, це справа двох-трьох років.

Підготував Михайло МАЗУРІН, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments