Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Громадський мовник замість громадського програвача

Директор «Радіо «Вінниця» Ігор ШЕВЧЕНКО: Ми прагнемо забезпечити якісний діалог із вінничанами
24 лютого, 2012 - 00:00
ФОТО НАДАНЕ ІГОРЕМ ШЕВЧЕНКОМ

У певному сенсі радіо для українців має особливе значення. Коли країна перебувала у складі Радянського Союзу, крізь «залізну завісу» пробивався «Голос Америки». У той час це був один із небагатьох зв’язків з іншим світом. Сьогодні у пересічного українця радіо швидше асоціюється з таким собі громадським mp3-програвачем. Натомість воно може слугувати набагато масштабнішій справі — бути майданчиком для громадського діалогу. Як показує нам, зокрема, приклад наших північних сусідів і радіо «Эхо Москвы», це завдання радіо цілком успішно здатне реалізувати навіть в умовах швидкого розвитку новітніх технологій.

За принципом майданчика для громадянського діалогу на місцевому рівні намагається працювати Радіо «Вінниця». Його команда, за словами директора Ігоря Шевченка, чимало уваги приділяє саме програмам розмовного жанру, спілкуванню в ефірі з людьми, які цікаві вінничанам. Будь-яка жива ініціатива на місцях цікава й «Дню». Адже досвід показує, що багато розумного й живого у сфері медіа можна знайти саме в регіонах. Тому «День» зустрівся з Ігорем ШЕВЧЕНКОМ, щоб поспілкуватися про вінницький радіопроект, а також перспективи розвитку радіомовлення в Україні.

— Пане Ігоре, чи є сьогодні перспективи розвитку радіомовлення в Україні, зокрема на місцевому рівні?

— На мою думку, вони досить великі. Досвід інших країн підтверджує, що радіо нікуди не дінеться, а лише видозміниться: перейде в цифровий формат, стане більш якісним. Це буде цифрове радіо з мультимедійними можливостями.

Проблема перспективи радіомовлення актуальна швидше для малих міст, таких як Вінниця, де близько 300 тисяч населення. Тут радіо може бути не дуже виправданим видом бізнесу з економічної точки зору. Тому місцеві FM-радіостанції в малих містах створюють ті, хто дуже любить цю справу.

— Про місцеве радіо кажуть, що воно формує відчуття єдності громади, в той час як національні медіа не завжди знають та можуть інформувати про події місцевого рівня. А якою ви вбачаєте свою роль у формуванні вінницької громади? Чи має українське радіо перспективи стати своєрідною платформою для громадянського діалогу?

— Із самого початку наша ідея полягала в тому, щоб створити площадку для комунікації та інформування місцевої громади. Ми працюємо з лідерами, цікавими людьми міста, громадськими діячами. З кожним днем вінничани все більше розуміють, що з допомогою нашого радіо можуть висловитися й будуть почуті. Нам легше бути майданчиком громадського діалогу, ніж телеканалам. Ми маємо менші витрати на виробництво, можемо оперативно подавати інформацію й економити час для підготовки більш якісного контенту. Плануємо впровадити ведення репортажів із місць подій у реальному режимі. Залучаємо до співпраці експертів, які б могли оперативно коментувати події як на місцевому, так і на національному рівнях.

— Якщо раніше розмовне радіо було дуже популярним, то з часом ми спостерігали зменшення кількості програм подібного формату. На вашому радіо можна помітити програми саме розмовного жанру. Чому вирішили повернутися до такого формату?

— Ми намагалися розробити формат, який був би якісно іншим за змістом, ніж у інших радіостанцій. Нам потрібно конкурувати зі столичними радіостанціями, із зірковими ведучими. І тому ми намагаємося бути цікавими саме вінничанам. Всі наші програми пов’язані з Вінницею, ми говоримо про історію міста, про політику, економіку, культуру, але в цікавому й живому стилі FM. Ми прагнемо, щоб навіть інформаційно насичені програми (програми розмовного жанру) не втомлювали й не дратували аудиторію. Для цього ми робимо музичні перерви кожні 3—4 хвилини.

Ще один нетрадиційний спосіб зробити радіостанцію цікавою. Це трансляція приватних та офіційних оголошень. Здавалося б, навіщо подібна інформація в ефірі? Але оскільки для жителів Вінниці це важлива інформація, її варто передавати.

— Кажуть, що хороший ведучий — це 50% успіху програми. Особливо яскраво це проявляється на місцевому рівні, коли ведучих ток-шоу знають, їхню думку поважають, а люди формують свої політичні погляди навколо того, що почули від свого улюбленого ведучого. Хто ваші журналісти? За якими стандартами та цінностями працюють?

— Безумовно, щоб працювати в обраному форматі, нам довелося формувати команду «з нуля». До нас прийшли молоді й досвідчені ведучі з розважальних радіостанцій, тележурналісти, є й студенти. Ті, хто працював у інформаційному форматі, ведуть більш серйозні програми. Але за будь-якого формату ми намагаємося створити умови для ефективного діалогу гостей у студії з аудиторією.

Ми довго добирали тих, хто увійшов до команди, мали довгі співбесіди з кандидатами, щоб визначити, які переконання та ідеї в людини, зрештою, як вона бачить міську радіостанцію. Як результат, зараз ми випускаємо продукт, що поєднує музичний, розважальний, інформаційний та розмовний жанри.

Кожний ведучий має власні принципи, цінності та переконання, але ми домовилися, що наш продукт має працювати на Вінницю й вінничан. На сьогодні в нас вісім творчих працівників. Поки ми успішно справляємося такою невеликою командою.

— Молоде покоління вже не сприймає радіо як частину повсякденного життя. Це один із викликів для радіостанцій. Чим ви привертаєте увагу молоді?

— У нас є вечірня програма, яка фактично слугує майданчиком для молодих диджеїв, музикантів, співаків міста. В ефірі вони розповідають про себе та своє мистецтво, грають свою музику. Подібного ніхто не робив, і молоді це подобається. Зараз ми розширили діапазон гостей, створивши програму «Тисяча та одна ніч», і запрошуємо до розмови також міських митців, дизайнерів, шоуменів, езотериків, психологів. Аудиторії це цікаво. В місті немає інших майданчиків, де аудиторія в режимі онлайн могла б спілкуватися з цікавими людьми та отримувати естетичне задоволення від цього.

— До слова, про своє. Більшість українських радіостанцій або ігнорують власне українську музику, або транслюють її вночі. Яка позиція вашої радіостанції щодо цього?

— Для своєї радіостанції ми обрали хіти від 1980-х до сучасності. У тестовий період ми ще можемо дозволити собі експериментувати з музикою, яку обираємо. Через кілька місяців тестовий період завершиться, й ми повинні будемо презентувати Нацраді готову концепцію.

На першому етапі ми більше транслювали зарубіжної музики, навіть не так російської, як англомовної. Потім спробували радянські хіти в модерновому аранжуванні. Поступово підтягуємо український контент, щоб було 50% на 50%, чого від нас вимагає закон.

Утім, я вимагаю транслювати тільки хітові пісні з якісним і позитивним змістом, і без крайнощів. А знайти такі виявляється непросто. Багато низькосортної музики, а також агресивної чи сльозливої, серед якої розумний, оптимістичний контент губиться.

Ми намагаємося підтримувати український продукт, але нам було б приємно, якби держава теж допомогла. Наприклад, існує велика фонотека музики й пісень, автори й виконавці яких — українці. Але в той же час в Україні відсутній єдиний державний реєстр таких творів, у якому було б чітко зазначено, хто є автором слів і музики цих творів. Утім, якщо ми хочемо поставити ту чи іншу україномовну пісню, зобов’язані зазначати всю довідкову інформацію. Звичайно, це обмежує.

— А як щодо класики? У Британії одна з радіостанцій ВВС транслює виключно класичну музику. В Україні, звичайно, складно говорити про окремий радіоканал для класики, але чому не можна виділити години класичної музики на українських радіостанціях?

— Подібний напрямок має створити держава. У нас є канал «Культура». Держава мусить зробити його доступнішим та цікавішим для ширшої аудиторії. Ми ж будемо використовувати музику різних жанрів та форматів. Адже чим більше працюємо, тим більше чуємо побажань транслювати різножанрову музику, в тому числі класичну. Є приклад, коли столична радіостанція з певною періодичністю транслює класичну музику, але існують спонсори цих трансляцій.

— Тобто виходить, що класична музика може транслюватися тільки тоді, коли за це платитиме спонсор?

— У відповідь я вам наведу приклад із політикою. Є три кандидати: дурний, крадій і розумний. І люди чомусь голосують за дурного або за крадія, а не за розумного. Чому так? Ми працюємо, щоб забезпечити комунікацію з людьми. Тому спочатку створюємо контент, який від нас очікує аудиторія, а потім починаємо його насичувати цікавими, інтелектуальними, інтерактивними моментами.

— До речі, ви називаєте себе інтерактивним радіо. В чому це виявляється?

— Зворотний зв’язок — одна з підвалин усіх програм. Обираючи ведучих, ми шукаємо людей, які були б хорошими модераторами. Також ми користуємося різними каналами комунікації. Ми маємо дві телефонні лінії. Якщо існує багато охочих висловитися щодо суперечливого питання, ми просимо людей із певною точкою зору телефонувати на один номер, а тих, хто дотримується протилежної, — на інший.

Для тих, хто знаходиться в авто, але хоче з нами поспілкуватися, ми зробили максимально дешевими SMS.

Із нашого сайта також можна безкоштовно відсилати повідомлення в студію. Плануємо впровадити скайп-зв’язок зі студією, що дозволить також бачити співрозмовника.

Відеотрансляція в Інтернеті буде відрізнятися від класичного варіанта, де веб-камера просто зафіксована в одній точці під стелею. Нас цікавить великий план ведучих та співрозмовників, щось на зразок, як це робить американська команда Twit.tv. Цей мультимедійний інтернет-канал розпочинав свою діяльність саме зі звичайної радіостудії, й саме це мене надихнуло на нову ідею. Його засновники створили відеожурнал із радіостудії, активно використовуючи відеозв’язок з експертами. Це цікава схема роботи. Другий приклад, вже московської радіостанції «Эхо Москвы», підказав, як можна зробити більш цікавими передачі розмовного жанру. Це можливість одночасно спостерігати з різних відеоракурсів за ведучими та гостями студії, а також можливість підслуховувати, про що вони говорять у рекламних паузах. Ми хочемо створити щось подібне.

Анна ПОЛУДЕНКО, Вікторія СКУБА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments