Ігор СЛІСАРЕНКО: «Робота — найкращі ліки від хандри»

Однак випускник лондонської школи економіки, магістр мас-медіа й комунікацій, кандидат наук, член-кореспондент Міжнародної кадрової академії, викладач Інституту журналістики КДУ ім. Шевченка, заступник головного редактора й ведучий телепрограми «ТСН», і просто дуже приваблива людина Ігор Слісаренко вважає інакше. Проте по порядку...

— Батьки мої були далекі від журналістики. Я навіть певний час утаємничував від них свої заняття. Спочатку писав гумористичні оповідання. Ще класі в шостому. Про журналістику тоді навіть не замислювався. Минув час, і я почав робити репортажі для газети «Вечірній Київ». Але це було лише для того, аби вступити на факультет журналістики, пройти творчий конкурс. Тоді я думав, що журналістика стане трампліном для літератури.

— Що ви відчули, коли вперше побачили своє прізвище в газеті?

— Це було неймовірне потрясіння... Коли я був у сьомому класі, у чернігівській обласній газеті з’явилася маленька баєчка, яку я підписав псевдонімом і отримав свій перший гонорар. На журналістів я тоді дивився, як на небожителів...

— Вас тепер мільйони телеглядачів сприймають саме таким чином. А як ви самі ставитеся до роботи? Чи існує образ ідеальної передачі?

— Ідеал новин є, і ми йдемо до цього ідеалу, позаяк не все ще зроблено. Стосовно запитання про моє бачення себе як ведучого, на мій погляд, поки що я відповідаю потребам аудиторії.

— Що ви відчуваєте, працюючи в прямому ефірі?

— Стресовий стан, який можна порівняти з керуванням літаком. Адже це медичний факт, що у ведучого в прямому ефірі показники тиску й пульсу такі самі, як і в пілота на зльоті чи посадці в найкульмінаційніші моменти польоту...

Я ніколи не думаю про те, скільки людей у момент ефіру на мене дивляться. Не приведи Господи подумати. Я в цей момент бачу перед собою оператора, кімнату режисерської групи і для них веду розповідь. Важливо створити навколо доброзичливу атмосферу жартів і веселощів. Навіть попри те, що йдуть які-небудь дуже похмурі сюжети, у перервах, поки йде відеоматеріал, спробувати пожартувати, встигнути щось запитати, відповісти, байку розповісти, усім цим якось підтримати життєвий тонус.

— Як довго триває ваш робочий день?

— У мене ненормований робочий день, це одна з умов контракту й мій стиль життя.

— На що ви витрачаєте години дозвілля?

— Я полюбляю виспатися.

— Що ж сниться?

— Коли велике завантаження — нічого не сниться — у мене здоровий сон, і слава Богу. Іноді сняться жахи, пов’язані з прямим ефіром. Якось було: прямий ефір, я дивлюся на текст і бачу, що комп’ютер роздрукував незрозумілі значки, безглуздий набір літер. Перегортаю текст далі й бачу, що весь сценарій складається з такої абракадабри. Тут прибігає редактор і каже: «Все, закриваємося!». Гасне екран, і настає цілковита тиша. Я прокинувся й пішов на кухню палити.

Крім тривалого та здорового сну, вихідними полюбляю зустрічатися з друзями, провести час у басейні, пограти в теніс, посидіти за комп’ютером, щось написати. Завжди є якісь ідеї, замовлені нові статті, потрібно готуватися до чергової конференції — усе це моє хобі. Я переключаюсь, і це дає мені змогу дивитися на свою роботу вже інакше, не з точки зору людини, включеної в процес, а неупереджено та об’єктивно.

— Що перед сном читаєте?

— Що-небудь із класики — це моє правило. Найулюбленіші письменники — Чехов, Салтиков-Щедрін, Достоєвський.

— У вас є слабкості?

— Є. Я багато палю, буваю надміру довірливим. Часом невиправдано грубим, зриваюся, це жахливе почуття. Я наївний: як і раніше вірю в порядність. У порядність наших політиків, правда, я вже не вірю. Прикро за колишні ілюзії, очікування великих змін.

— Що допомагає переживати тяжкі періоди в житті?

— Вважаю, що я не обділений почуттям гумору. Особливо хороший чорний гумор. Обожнюю казармовий гумор, це святе! Пані, звісно, про це не знають, це для чоловічої компанії.

— Що допомагає ще?

— Гасло: завтра буде краще. І, ясна річ, підтримка близьких людей, без цього просто неможливо жити в нашому суворому світі. А загалом робота — найкращі ліки від хандри.