Iлюзії толерантності

Останнім часом нам безперервно торочили про толерантність. Чудова сама по собі властивість. Усе питання в тому, коли, з якого приводу й по відношенню до кого її проявляти. Ось, наприклад, якщо поліція замість того щоб скрутити гвалтівника й грабіжника почне його чемно вмовляти, мовляв, навіщо ви б’єте цього чоловіка або гвалтуєте цю жінку, чом би вам не поводитися м’якше, доброзичливіше, толерантніше, то чим це обернеться для законослухняних громадян? А як проявити толерантність до групи озброєних бандитів? Здоровий глузд вироблявся у людства впродовж тисячоліть, і не треба його відміняти. Ще одна така спроба відмінити була недавно на «Громадському радіо», де представник українсько-ізраїльського дослідницького центру ім. Голди Меїр Альберт Фельдман закликав до толерантності щодо «ДНР» і «ЛНР». Причому пан Фельдман посилався на досвід Ізраїлю, де окремі журналісти дають слово в ефірі представникам бойової палестинської організації «ФАТХ». Ну, чи ризикувати таким чином своєю країною — це справа самих сучасних ізраїльтян, хоча ще засновник держави Бен-Гуріон сказав: «Ми можемо виграти багато воєн, а програти лише одну». Можна догратися... До речі, за часів абсолютної нетолерантності до своїх ворогів Ізраїль був значно сильнішим, ніж зараз. Між іншим, і нацистів вдалося перемогти саме тому, що після 1939 року на Заході до нацизму поступово сформувалася нульова толерантність. А якби до нацистів ставилися за рецептами пана Фельдмана, то навряд чи б вони програли Другу світову війну. Не треба загравати зі злом, це погано закінчується.

ПОГАНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ТБ показало цікавий сюжет, який ще раз підтверджуэ, що толерантність хороша там, де вона доречна. Під Києвом влітку цього року діяв позашкільний виховний центр «Десантник». Ця воєнізована структура перебуває під егідою так званого Вірного козацтва, де дітей виховують у дусі «русского мира». Очолював це все такий собі Олексій Селіванов, який працював у Міністерстві оборони України за часів міністра Лебедєва, а в Міністерстві освіти за часів міністра Табачника. Діти в цьому таборі присягали «любити батьківщину від Карпат до Тихого океану». Тепер пан Селіванов служить у так званому МВС «ДНР», де перебуває на службі й чимало його вихованців.

Виникає питання: коли в умовах війни будуть розпущені всі антиукраїнські організації? Чи до них знову проявлять «толерантність»? Те, що вони вільно діють 2016 року, — це погана характеристика й наших спецслужб і всієї системи національної безпеки України. А виховання дітей у дусі ідеології іноземної й без перебільшення ворожої держави є великою суспільною небезпекою.

ПРО «ТЕЛЕБІЖЕНЦІВ»

Програма «Цивільна оборона» на ICTV показала сюжет, який був би дуже смішним, якби не був таким сумним. На афіші «Російського гуманітарного університету профспілок» були представлені чотири студенти цього вишу. Три мали європеоїдну зовнішність, а один, хлопець з Башкирії, вирізнявся звичайним для його народу монголоїдним антропотипом. Не потерпівши такого скандалу, начальство зробило «фотошоп» і замінило башкира на расово чисту «арійську» фізіономію, щоб різні там азіати не псували картинку московського університету. Потім начальство розповідало, що, мовляв, башкир погано вчився, а на афішу треба відмінників. Але, як з’ясувалося, російський студент, яким замінили башкира, вчився гірше за нього. Так, це стара традиція тотального лицемірства, яким просякнута вся російська історія. Ну то й що, що расизм, зате дружба народів, звісно, в її московському розумінні. Масові депортації народів, переслідування за національною ознакою, наявність у країні «нехороших» національностей не заважали раніше й не заважають тепер прибічникам СРСР розповідати, як там чудово й остаточно було вирішено національне питання. Якщо факти суперечать російській ідеології, тим гірше для фактів...

Програма «Цивільна оборона» торкнулася й долі нещасних «москвофілів» з Донбасу, які під впливом російського ТБ втекли до РФ. Це в повному розумінні слова «телебіженці». Нікого з них не пустили ні до Москви, ні до Пітера, ні на Кубань, а виключно на Поволжя, в Сибір, на Урал і Далекий Схід, тобто в ті регіони, звідки йде відтік самого російського населення  (за винятком Поволжя). Добитися статусу біженця в РФ практично неможливо. Якщо раніше Кремль бачив у цих прибульцях з України пропагандистське «гарматне м’ясо», то тепер інтерес до них втратили. Тому з 576 пунктів тимчасового розміщення залишилося лише 56. Багатьох вигнали на вулицю, причому в зимовий час. Так, те, що зробили з цими людьми, злочин російської телепропаганди, але й самі вони мають узяти на себе частину відповідальності за власні рішення, не можна так безоглядно вірити іноземній державі. До українців або навіть до етнічних росіян з України в Росії ставляться, як до чужих. А чужих там не люблять (утім, своїх теж). У РФ  традиційно ненавидять тих, хто «понаїхав», вбачаючи в них конкурентів у претензіях  на державні подачки. Чутки про російську гостинність розвіялися мов дим.

ТРК «Чорноморська» частину ефірного часу віддала програмі «Теперішній час», яку готують незалежні журналісти. Вона прокоментувала можливі закриття у Львові російського культурного центру. Взагалі, такі центри є лише в країнах, між якими є добрі відносини. Крім того, ніхто не скасовував принцип паритету між державами. Якщо в Москві громлять українську бібліотеку, беруть під арешт її директора, розганяють українські національно-культурні організації, то з якого дива в Україні мають діяти російські культурні центри? Та й чи завжди вони займаються культурою, а не чимось іншим? І це при тому, що в Україні вони мали режим найбільшого сприяння. Наприклад, центр у Львові за багато років не заплатив місту за оренду нічого.

На каналі NewsOne Євгеній Кисельов розповів цікаві речі. Виявляється, батько його колеги по каналу НТВ Ігоря Малашенка був радянським генералом і 1956 року командував в Угорщині Особливим корпусом. Під час угорського повстання корпус навіть не залучили  до придушення, оскільки чекісти вважали його ненадійними, бо він дуже довго перебував у країні (з 1945 року) і «обріс контактами з угорським населенням».

У 90-ті роки ХХ ст. генерал Малашенко (й нині живий, йому 93 роки) написав книжку про угорські події, де з «солдатською прямотою», за словами Євгенія Кисельова, зробив висновок, що все, що  відбувалося 1956 року в Угорщині, було національно-визвольною революцією. Так, було там і багато ексцесів, самосудів, помсти. Але якщо подивитися на всі визвольні революції в Азії, Африці, Латинській Америці, то вони були  кривавими, далеко не в білих рукавичках. Але це вже не викликає запитань і претензій. А от діяльність ОУН-УПА деякі наші сусіди ніяк не можуть і не хочуть визнати національно-визвольним рухом. І це природно, бо тоді себе вони будуть вимушені визнати тим, ким вони й були, тобто колонізаторами. А торкнувся цієї проблематики Є.Кисельов тому, що на московському ТБ Дмитро Кисельов назвав повстання в Будапешті 1956 р. «бандитизмом», у зв’язку з чим в угорській столиці викликали для пояснень посла РФ. Багато оглядачів вважають це московським плювком у політику угорського прем’єра Віктора Орбана, незважаючи на всі його спроби «подружитися» з Кремлем. По-російськи це називається «пуститься во все тяжкие», Так кримінальний злочинець, рецидивіст, який розумів, що зараз його пристрелять конвоїри, рвав на собі тільник і голосно співав блатні пісні, демонструючи повне презирство до власної долі. Але начебто справи РФ поки не настільки погані? Навіщо Кремлю знадобилося відштовхувати від себе ще й Угорщину, сказати важко...

БЕЗ ІЛЮЗІЙ

На «Еспрессо-TV» у студії Віталія Портникова говорили про звільнення українських заручників у Росії, в Криму й на Донбасі. Як свідчить історія російських колоніальних воєн, краще за все подібні звільнення досягаються взяттям у полон росіян, цінних для влади Росії. Лише обмін заручника на заручника, ніякої іншої мови наш ворог не розуміє. Український правозахисник Борис Захаров (слава богу, що є адекватні правозахисники!) запропонував заарештовувати майно російських юридичних осіб як спосіб добитися повернення українських полонених, а також порушувати кримінальні справи проти тих, хто причетний до захоплення й переслідування наших людей. У будь-якому разі Україна має діяти жорстко й енергійно, винахідливо й креативно, розуміючи, з ким вона має справу... Без ілюзій.