Кіра ПІТОЄВА: «Булгаков — надзвичайно театральний та ігровий майстер. Ось цієї гри я у фільмі Бортка не відчуваю»
Мабуть, найпомітнішою телепрем’єрою грудня став новий фільм Володимира Бортка «Майстер і Маргарита» за однойменним романом Михайла Булгакова. Це відзначали й опитані «Днем» (див. №238) експерти, визначаючи телеподію року. Рейтинги фільму «зашкалювали»: наприклад, за даними сайту www.inter.ua, серія, показана 19 грудня, мала рейтинг 23,7 %, а частка аудиторії становила 55,1 %. І важко сказати, що більшою мірою визначило таку популярність фільму в глядача — очікування читачів Булгакова від екранізації або результат роботи знімальної групи. Сьогодні на «Інтері» вийде остання серія фільму Володимира Бортка. А напередодні «День» запропонував поділитися своїми враженнями від нього науковому керівнику київського Будинку-музею Михайла Булгакова Кірі Миколаївні ПІТОЄВІЙ.
— Як ви думаєте, чим пояснюються високі рейтинги багатосерійного фільму Володимира Бортка «Майстер і Маргарита»: його художніми якостями, продуманою рекламною кампанією чи особливим ставленням глядачів до роману Булгакова?
— Я думаю, що на першому місці — реклама, оскільки було проведено дуже агресивну рекламну кампанію. На другому місці — ставлення до роману Булгакова. І вже на третьому — власне фільм.
Властивості та значення реклами в нашому житті розшифровувати не треба. Що ж до роману Булгакова, то він користується успіхом — протягом уже кількох поколінь — з різних причин. За обов’язком служби я зустрічаюся з різними категоріями людей, у тому числі й молоді, яка прилипає зараз до телеекранів і відкриває для себе Булгакова саме в такому вигляді. І мені здається, що Бортко орієнтується більше за все на цю частину народонаселення, як сказав би Булгаков. Цих молодих людей цікавить у романі, по-перше, сюжет, по-друге, булгаковський гумор. І нарешті, важливу роль відіграє той факт, що до нашого життя повернулася релігія, і набагато простіше прочитати булгаковський апокриф на євангельську тему, ніж розмірковувати над вельми складними книгами Біблії і, зокрема, Євангелієм.
— А чим був, по-вашому, роман Булгакова для попередніх поколінь читачів?
— Коли він тільки з’явився, то мав, звісно, ефект бомби, що розірвалася. Тоді вся радянська імперія була країною читаючою, і Україна в тому числі. І серед усіх тих книг, які доводилося читати, «Майстер і Маргарита» справляв абсолютно феноменальне враження своєю багатошаровістю. І, звичайно, «біблійні» розділи, як я це пам’ятаю, справили на всіх найсильніше враження. Але особливість роману Булгакова, як мені здається, полягає в тому, що письменник ухитрився створити єдність з усіх шарів книги, і практично неможливо уявити собі вичленовування одного з цих шарів. І от мені здається (хоч перегляд фільму ще не завершено, і винести остаточний «вердикт» я б не взялася), що Володимир Бортко у своєму фільмі не досяг рівня ось цього перетворення шарів на єдине ціле.
Хоч головний прорахунок я бачу в іншому. Я знаю Володимира Бортка, і знаю його як дуже досвідченого, професійного режисера, як розумну і дуже освічену людину. I тому усвідомлюю, що все те, що він робить, — це не випадково, а продумано. Так от, головне моє розходження з ним у цьому випадку полягає в тому, що він, намагаючись зробити фільм для всіх, ніби знижує можливості роману до рівня всіх — як він їх розуміє. У мене — абсолютно інша життєва теорія, і вона підтверджується практикою, оскільки я є автором концепції відомого вам музею. Я вважаю, що треба робити так, як ти розумієш, і вкладати надто багато зусиль у те, щоб і інших за собою піднімати до цього розуміння, оскільки в цьому й полягає призначення інтелігенції. І ясна річ, що коли йдеться про художню творчість і з одного витвору мистецтва створюється інший, треба знайти форму адекватного викладу.
— От якраз із цього приводу й хотілося б поставити запитання: наскільки, на вашу думку, роман Булгакова взагалі підлягає екранізації?
— Я вважаю, що екранізувати можна все, можливість екранізації залежить тільки від художника. Я, наприклад, з великою радістю дізналася, що «Майстра і Маргариту» хотів поставити Федеріко Фелліні. І я не знаю, як би це було (на превелике нещастя для мене, цього не відбулося), але я знаю, що той, хто береться за екранізацію, повинен бути конгеніальним тому, чий твір він ставить. І він повинен знайти абсолютно іншу форму викладу. І мені здається, великий прорахунок фільму Бортка (знову ж, обмовлюся, — на основі того, що я бачила) полягає в тому, що було обрано форму сюжетної розповіді. Просто передається сюжет. Я думаю, що публіці, якій подобається цей фільм, він подобається саме за це: вони можуть дозволити собі не читати товстий роман, а подивитися те, що їм розповідається «в картинках» щовечора, по 50 хвилин. Це значно легше. Легше ще й тому, що у фільмі, по суті, не порушено філософію роману. Але ж Булгаков — не лише містичний, а й філософський автор, і це дуже важливо. Чому роман досі викликає інтерес? Тому що він побудований на системі відображень, на системі постійної подвійності — верх і низ, верх і низ. Високі, духовні, філософські матерії постійно знижуються. І головний прийом цього роману — гротеск, який дає велику метафору, — у фільмі, по суті, як мені здалося, не використано. У кращому випадку використано гумор, але і його нескінченно мало, а уявити собі Булгакова без гумору неможливо.
Та модель світу, яку створює Булгаков у «Майстрі і Маргариті» — це, з одного боку, ренесансний світ, а з іншого — це світ прийомів срібної доби, тому що постійно спостерігаються дзеркальні відображення ситуацій. І саме це й створює можливість міфу, це ж роман- міф. Булгаков — взагалі надзвичайно театральний та ігровий майстер. Ось цієї гри я у фільмі абсолютно не відчуваю.
— Проте новий фільм Бортка активно обговорюється і у пресі, і в інтернет-форумах, і у приватних бесідах. Звучать як похвали, так і критика — щодо підбору акторів та якості спецефектів і, звичайно, щодо рівня відповідності авторському задуму. Можливо, й ви могли б щось додати до кожного з цих пунктів?
— Оскільки фільм, як я вже говорила, побудований за сюжетною схемою, то я не розумію, чому випущено дуже важливі епізоди. І, наприклад, якщо Маргарита перетворюється на відьму, я не знаю, вже навіщо режисер її так пожалів, що не перетворив її й зовні на відьму, що зробив Булгаков, а залишив такою ж красивою жінкою. А коли Маргарита громить «Дом Драмлита», то у Булгакова, на мій погляд, квінтесенція всього образу Маргарити полягає в тому, що вона пожаліла дитину. І ось цього епізоду просто немає!.. Я вже не говорю про те, що там задано й форму: «А мене немає, я тобі снюся», — говорить вона хлопчику.
Якщо повернутися до фільму і до питання про підбір артистів, то вiн мені видається якимось вторинним. Я відразу повинна обмовитися, що цілком сприйняла вибір Безрукова на роль Ієшуа. Мені видається це успіхом, тому що саме цей артист несе таке вирішення цього образу, яке дає можливість зрозуміти, що йдеться не про Іiсуса Христа, а про Ієшуа Га-Ноцрі. Для мене дуже важливий цей момент, що автор фільму доказово нам розповідає про те, що йдеться про літературний твір, а не про євангельські сцени. Хоч самі «євангельські» сцени у фільмі для мене просто провальні. Я не відчуваю тієї внутрішньої наповненості, яку можна було б створити за «підказками» Булгакова. Немає ніби внутрішнього руху думки і немає руху почуття. І це, звичайно, дуже знижує уявлення про те, як я бачу екранізацію роману. Зовні мені сподобався Майстер. Але ви ж розумієте, що це і в романі дві дуже важкі ролі — у Майстра і Маргарити. Особливо у Майстра — це те, що в мистецтві називається «блакитна роль». Тема любовна в романі не розвинена, і показувати її, як мені здається, дуже важко, і я не думаю, що це вдалося. Що стосується власне Маргарити — йдеться про той самий ефект, що й у випадку з Безруковим. Я думаю, спеціально вибрано двох акторів, за якими тягнеться шлейф образів серіальних героїв. Але загалом фільм дратує мене вторинністю прийомів. Спецефекти? Але ж для Булгакова важливі не ефекти, а власне польоти як стан душі, адже він — письменник «вертикальний».
У цілому не переконує мене цей фільм, хоч, звісно, треба дивитися до кінця, треба зрозуміти, що буде у фіналі. Це дуже важливо, оскільки це важливо й у Булгакова.
ДО РЕЧІ
Відомий православний публіцист диякон Андрій Кураєв, автор книжки «Майстер і Маргарита»: за Христа чи проти?» знайшов спотворення задуму Михайла Булгакова в фільмі Володимира Бортка. На його думку, повідомляє Інтерфакс, будь-яка спроба екранізувати літературний твір всупереч волі автора «приречена на невдачу». При цьому отець Андрій не має на увазі, що М. Булгаков був проти екранізації — йдеться про те, що в режисерів повинне бути бажання зрозуміти авторський задум.
Отець Андрій нагадав, що сам Михайло Булгаков з кожним виправленням покращував літературну якість свого твору і водночас пом’якшував його релігійний підтекст. Зокрема, за словами диякона Андрія Кураєва, режисерські виправлення мають місце в першій серії кінокартини, коли Воланд стверджує, що «Христос існував», хоч у автора роману «Іісус існував». За словами богослова, для М. Булгакова це має принципове значення, «тому що Іiсус для Воланда не є Христос, тобто не є Спасителем, тому він не може Його так називати». Варто також враховувати, що сам автор роману називає Ієшуа вигаданим Майстром персонажем, підкреслив отець диякон. «Для Булгакова Ієшуа — це карикатура, але не на Сина Божого, а швидше на атеїстично-толстовське розуміння «сладенького иисусика». Ієшуа — продукт творчості Воланда та Майстра, але не євангельський Іiсус. Він відображає інтелігентсько-поверхневий образ Спасителя, який був модний із часів Льва Толстого», — відзначив богослов. Отець Андрій також відзначив, що коли В. Бортко показував йому сценарій фільму, то він просив режисера не ідеалізувати персонажів книжки, «тому що в романі немає позитивних героїв із погляду Булгакова, й цю дистанцію при оцінці героїв треба було зберегти». Сам пафос роману, на переконання отця Андрія, є прямим доказом буття Бога, тому що якщо є Воланд, то повинна бути противага, але нею аж ніяк не може бути Ієшуа, «який просить Понтія Пілата відпустити його, всіх людей називає добрими і т. д».
Говорячи про вплив, який роман М. Булгакова мав на різні покоління людей, отець Андрій відзначив, що «в радянські роки тисячі людей приходили через нього до Євангелія, а в пострадянський період тисячі через цю ж книгу — до сатанізму». Тому, додав богослов, необхідне максимально вдумливе відношення до цієї книжки навіть у шкільних класах на уроках літератури.
