Тепер, коли ми навчилися літати у повітрі, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного: навчитися жити на землі, як люди.
Бернард Шоу, англійський драматург

Коли настає прозріння...

Про двоїстість у політиці
19 березня, 2021 - 12:19

Автор з особливою і зрозумілою увагою сприймає всю інформацію, що стосується Криму. Днями на телеканалі ICTV у програмі «Громадянська оборона» показали цікаві сюжети з життя окупованого півострова. За 7 років ейфорія тих приблизно 30% населення, які прагнули об’єднатися з Росією, поступово вщухла. Ще раніше вона минула (якщо взагалі була) у тих 40%, яким, як висловився пан Зеленський, «яка різниця». Ну, а ті 30% кримчан, які завжди симпатизували Україні, не розчарувалися, оскільки ніколи Росією не зачаровувалися й нічого доброго від неї не чекали. У цьому сенсі дуже цікавим і показовим був діалог з місцевою предводителькою «Російської громади», проти якої й мені свого часу як почесному члену севастопольської «Просвіти» довелося боротися. Дама була дуже ображена й обурена тим, що коли їхня організація хотіла покласти квіти на площі Нахімова до монумента захисників Севастополя в 1941—1942 роках, їх прибрали з площі, щоб вони своєю присутністю не заважали московським представникам і військовому керівництву робити те саме. Предводителька виголосила знаменні слова: «Ось, ми воювали з Україною, але за України нас ніколи не прибирали вбік». Що ж, тепер хамство й безцеремонність тих, хто «понаїхав», стали нормою життя. Як у таких випадках, здіймаючи руки до неба, з пафосом виголошує Володимир Вольфович Жириновський: «Це Росія!» Так, це Росія і, як у нас кажуть, «нема на те ради».

Багато кримчан на умовах анонімності стверджують: «За України було краще». І це при тому, що нам поки похвалитися нічим. І з реформами справи кепські, і з боротьбою з корупцією, і з розвитком. І все ж...

Особливо боляче кримчанам, що триває дике, варварське знищення унікальної кримської природи. Обличчя Криму спотворене, й воно вже ніколи не стане таким, як до 2014 року... Авжеж. Не дарма російський політолог Андрій Піонтковський називає нинішню Україну Київською Руссю, а нинішню Росію — Золотою Ордою.

Але хоч би як мінялися настрої кримчан, це нічого не означає доти, доки на півострові стоять російські війська. А як справедливо зазначали німецькі бородані Карл і Фрідріх: «Звичайно, зброя критики не може замінити собою критику зброєю. Матеріальна сила має бути спростована матеріальної ж силою». Ось чому нашим ідеалом мусить стати потужна, чудово озброєна, цілком віддана українській справі армія. Без неї жодних шансів і перспектив на майбутнє у нас немає. Хоч би що там казали «миротворці», яких надихає Луб’янська площа в Москві...

Якщо нинішній Президент України дійсно став на шлях патріотизму, то йому слід припинити двоїстість у своїй політиці. Можливо, вона, двоїстість, допомагала йому на виборах, але тепер заганяє в глухий кут. Зеленський повинен порвати з українофобськими тенденціями у своїй діяльності (переслідування Стерненка, Антоненка, Кузьменко та Дугарова, спроби ревізувати закон про українську мову тощо). Політолог Уколов порівняв політику Зеленського з російським гербом, де одна голова державного птаха дивиться в одну сторону, а друга — в протилежну...

Дуже багато у нас обговорювали санкції США проти олігарха Ігоря Коломойського, який зіграв величезну роль у перемозі Володимира Зеленського на виборах 2019 року.

Ведуча телеканалу «1 + 1» Наталя Мосійчук, кажучи про те, чи можна судити патріотів (а хто говорить, що їх не можна судити за злочини загальнокримінальні?), як позитивний приклад навела ситуацію з колишнім президентом Ізраїлю Моше Кацавом і мером Єрусалиму Ехудом Ольмертом, які були притягнуті до суду. Це чудово, що в Ізраїлі всі рівні перед законом. Але Мосійчук чомусь не сказала ані слова про «недоторканного» власника телеканалу, де вона сама працює. Що сталося б з паном Коломойським, якби він був громадянином США?

А в Україні — нічого, незважаючи на всі питання до нього...

Може, й пан Зеленський щось скаже з приводу антиколомойських санкцій, а не лише державний секретар США Ентоні Блінкен?

Мовчить Зеленський. І це мовчання вже затягнулося до непристойності. Президенту України треба вибирати: або Україна або Коломойський. Відступати тепер Зеленському нікуди. І останнім часом стало відомо, що Зеленський усе-таки підтримав американські санкції проти Коломойського.

На телеканалі «Еспресо-TV» екснардеп Ігор Васюник сказав, що Україна має три найбільші лиха: олігархи, корупція і судова мафія. Треба визнати позитивним сигнал Банковій із США. Тепер тиск з-за океану на «Зелену» владу лише посилюватиметься. На думку Васюника, під цим впливом Заходу доведеться усунути з посади Андрія Єрмака й низку інших осіб. Подивимося...

Останнім часом почав справляти дивне враження телеканал «Прямий». І це якщо не висловитися гостріше. Є на каналі така телезірка Даша Щаслива. І є такий телеформат, як спільне з кимось приготування їжі в ефірі. Ну, мені цього кулінарного захоплення не зрозуміти. Востаннє Даша Щаслива готувала їстівне разом з нардепом з ОПЗЖ паном Качним. Звідки у каналу, близького до «Європейської солідарності», така симпатія до ОПЗЖ? Чи не означає це, що Порошенко (який не так давно став, вибачте за тавтологію, прямим власником «Прямого») ще сподівається на якесь взаєморозуміння з ОПЗЖ? За часів його президентства Петро Олексійович зовсім не заважав цій структурі жити й розвиватися...

Ніяк не можу збагнути: як можна називати ОПЗЖ «агентами Кремля», «п’ятою колоною РФ», «лютими українофобами», а потім разом з ними в ефірі пироги пекти? Це така принциповість?

Хоча в студії «Прямого» дійсно бувають гострі й важливі обговорення. Ось почув там і таке повідомлення: «У найближчому оточенні Президента України є зрадник». Невже тільки один?

А громадський діяч Андрій Юсов зазначив: Президент має бути готовим до російського наступу й до прямого звернення до США та інших партнерів України. Але Президенту з невизначеною позицією й купою російських «кротів» у своєму оточенні Вашингтон не допомагатиме. Автор давно говорив, що «миротворчість» Зеленського до російської агентури на Банковій ще змусить нас тяжко за все розплачуватися. Два роки замість підготовки країни й армії до відсічі ворогу у нас відбувався балаган «95-го кварталу» із «зазиранням в очі Путіну». Шкода, що бездарно втратили ці два роки...

Iгор ЛОСЄВ
Газета: 
Рубрика: